Незвичайна поїздка

Завтра я, нарешті, поїду до дитячого будинку. Я не знаю чому більше радію — зустрічі з волонтерами чи зустрічі з дітьми?! Звичайно, я люблю і тих і інших, саме ці люди допомагають мені в житті дещо зрозуміти і не забувати...

Після тяжкого робочого дня я, сівши у зручний і по-своєму домашній трамвайчик, відчула себе маленьким равликом, якого ніхто ніколи тут не дістане, адже сьогодні на роботі ми підняли тему кохання і грошей. Я твердо стояла на тому, що любові як такої, не існує. І що саме гроші відіграють велику роль у нашому житті, а почуттями, в даній ситуації, можна знехтувати. Мені ж, звісно, всі перечили, але я стояла непохитно і твердо на своєму і, мабуть, це мені подобалось. Я пишалась собою.

На вулиці вже було темно і, здається то була п’ятниця. Так, саме вона, тому що як тільки трамвай рушив, заскрипівши колесами і, поважно похитуючись у різні боки, я почала перебирати в голові всі справи, якими могла б зайнятися дома, але нічим не хотілось «страждати». «Те пізніше зроблю, а те ліньки, а ще дещо зачекає до кращих часів», — думала я дивлячись у велике вікно трамвая. Я відчувала, що мені чогось не вистачає в цьому житті, чогось такого, що могло б мене надихати на мої «невідкладні» справи. «Чим же зайнятися?» — продовжувала я крутити цю фразу у себе в голові. Раптом на зупинці відкрилися двері і до салону трамвая ввійшла пара похилого віку. Дідусь дуже бережно тримав свою бабусю і не зводив очей з неї. Вони спокійно сіли навпроти мене і ми рушили далі. Бабуся любляче глянула на дідуся і щось запитала, на що він люб’язно посміхнувся і відповів. Я очам своїм не вірила, а може заздрила??? Заздрила... Що у людей в такому віці іскорка кохання не згасла. Адже ще буквально пару годин потому, я впевнено стверджувала про те, що кохання як «такого» не існує і бути не може. І що я бачу??? Закохане подружжя яке, пройшовши через масу життєвих випробувань не полишили один одного.

Я довго дивилась на закохану пару, завмерши на пару хвилин і відчувши, що моя совість починає щось шукати в собі, а думки готуються дати мені відповідь на мої ж питання. Враз у мене в голові промайнула думка: «А мене хто чекає дома? А я кому потрібна? Хто любляче відповість на мої питання? Чи є хтось, хто загляне мені в очі і буде просто насолоджуватись моїм поглядом? У мене все є зараз — я можу приїхати і відпочивати дома. Я можу поїхати будь куди і будь з ким, зустрітись з друзями і провести гарно час, але я не маю головного в житті, того ради чого люди живуть і йдуть на великі жертви. Я відчула себе найсамотнішою на всьому світі. Мені відразу стало соромно за себе, я начебто побачила себе в дзеркалі, де відображалась моя совість і душа. В мене склалося враження, що вона плакала і просила про допомогу, просила не забувати про неї і рахуватися з нею.»

Через деякий час у мене в думках постало кілька образів діток з дитячого будинку, а тоді і волонтерів, з якими я туди подорожую. На серці відразу стало тепло і якось по-домашньому. Легенька посмішка торкнулася моїх вуст. Я так захотіла всіх їх побачити. Адже саме ці люди при зустрічі, дають зрозуміти те, що по-перше, ми повинні Богу дякувати за своє життя, яким дивним і неправильним воно б нам не здавалося; по-друге, гроші в житті і матеріальний статок це не головне; по-третє, скільки в житті всього цікавого і наповненого любов’ю та теплом, яку ми можемо дарувати іншим, роблячи при цьому їх долі світлішими і кращими. В компанії цих людей, я почуваю себе просто і легко, по земному. Мені не потрібно вихвалятися новими речами, новим смаком вина, яке я куштувала чи новим престижним місцем відпочинку, де я проводила вихідні, і ще маса маса різних речей. «Будьте просты как голуби». — пишеться в Євангелії. Саме такими є наші волонтери — прості і «чисті».

Після напливу таких думок, мій весь егоїзм розчинився у моїй душі. Мені стало соромно і неприємно за себе. Свою слабість ніяк не хотілось визнавати. Я дуже хотіла видаватись правою і непохитною, але зрозуміла, що це не вихід а, навпаки — заплутаний лабіринт, з якого вихід знайти дуже тяжко. Розум не завжди повинен приймати рішення від побаченого, він обов’язково повинен пам’ятати про маленьке серце і душу, які залюбки допоможуть йому розібратись у всіх життєвих «Так» чи «Ні».

Надiя Лісовець

Координатор поездок в детские дома:
Алина Недашковская, тел. (093) 607-62-83
E-mail: nedashko@voliacable.com