Мандрівниця та героїня книги: історії безпритульних тварин, які вражають

Щороку у третю суботу серпня у всьому світі відзначають День захисту безпритульних тварин. Їх врятували від смерті і тепер вони – справжні українські зірки. Вони мають тисячі підписників, мотивують змінювати світ та закликають не залишатися осторонь від проблеми – безпритульні тварини. Адже їх самих кілька років тому врятували люди і після цього їхнє життя змінилося.

Маєчка – книжкова героїня

«Жила собі маленька собачка без породи та імені. Одна-однісінька. Вийде до дороги та виглядає, чи не приїде хтось по неї. Та ніхто не з’являвся», – це не просто початок дитячої книги, а справжня історія безпритульного пса.

Маєчка любить, коли їй читають книжки українською мовою

Знайомтеся, це Маєчка! Вона розумна, тактична, весела, постійно посміхається. Любить поніжитися на дивані, із задоволенням слухає, коли їй читають книжки українською мовою, не уявляє свого життя без кави та сиру. А ще вона – головна героїня дитячих книжок. 8 років тому цій собаці пощастило, що її знайшло на дорозі подружжя – Ірина та Євген тоді верталися додому з Києва.

«Такий маленький клубочок лежав біля дороги. Розміром з долоньку. Ми її забрали. І перше, що нам сказали спеціалісти, що не виживе: якесь захворювання крові. Вона місяць у нас була на карантині, ми боролися щодня за її життя і змогли виходити.

Вважаю, що Маєчка – це наша доля. Проїхати повз та залишити собаку, ми просто не могли. Тим більше, що була ніч, і вона б дійсно померла. А віддати комусь…

У нас вже таке «золоте» правило: хто з тваринок до нас потрапляє, уже нікого не відпускаємо. Любимо та цінуємо кожного», – розповідає Ірина Іванова.

Живе Маєчка у великому будинку разом із 9 собаками та 6 котами. Проте між собою тварини не воюють. Навпаки, поважають свою територію й охоче зустрічають «новеньких», яких також забрали з вулиці.

Саме про життєві історії цієї великої родини розповідається в книжках про Маєчку. Хоч уже до появи собаки Ірина та Євген утримували художню галерею, у якій працювала дитяча художня школа.

У якийсь момент подружжя зрозуміло, що дітям немає чого робити до занять та після них. Тому створили там книжкову крамничку.

Пізніше з’ясувалося, що не вистачає дитячих книжок про тварин українською мовою. Тоді й виникла ідея розповісти історію Маєчки – не через сайт чи соціальні мережі, бо вони вже були створені, а саме книжкою, яку б читали дітки.

Маєчка сама розповідає свою історію - як її купали, як її навчали, як вона святкувала свій день народження

«Ми надрукували перший тираж, і він дуже швидко розійшовся. Зараз у нас уже чотири книжки. Історія про Маєчку: як ми її врятували, як Ага – наша перша собака, її виховувала та всього навчала, як її вперше купали, як вона святкувала свій день народження, як гралася з іншими собаками.

У святковому випуску розповідаємо про різні важливі дати – як відзначати, що робити, які традиції є. Також є історія про відпочинок – як господарі готуються до відпустки, але очима тварин.

І ще одна історія про іншу нашу собаку Зіну, як вона загубилася. До речі, ця книга потрапила до топ-100 кращих за оформленням у Болоньї.

Крім того, у нас є мерчі з Маєчкою – значки, шкарпетки, плануємо ще сукні для мам та дочок і сорочки для хлопців. Цікаво, як маленьке цуценя, яке з'явилося у нашому житті його кардинально змінило. Адже саме через Маєчку ми створили своє власне видавництво, яке дуже любимо», – каже Ірина.

Зіні подобається втікати з дому. Їі їсторію описали у книжці "Розшукується Зіна"

10 собак та 6 кішок – не лише купа проблемних питань, але й неосяжна любов. Адже це і серйозна відповідальність, каже Ірина, і велика кількість справ, які не можна не виконати. Тому ранок в родині починається о 6-й.

«На таку кількість тварин потрібно щотижня 20 кілограмів м’яса. Ще ветеринарні огляди, щеплення, обробки від бліх. Разом з нами тварини займаються спортом. Наприклад, коли Євген стоїть в «планці», то вони повторюють за ним. Чи «допомагають» мені зі степ-аеробікою. Коли ми кудись їдемо, то залишаємо їх сусідці Надії. Вона розповідає, що постійно пояснює, коли ми повертаємося, і саме в цей день наші підлеглі чекають, що ми маємо бути вдома. Вони ж як діти. З кожним потрібно поспілкуватися, погратися, приділити увагу, а інакше ображаються. Але як без них можна жити? Я не уявляю, що відмовлюся від когось із них. Ні! Вони вже наші. І буває, що повертаєшся після важкого дня – ні сил, ні емоцій – а вони лягають поруч, і все – ти зовсім із іншим настроєм», – каже Ірина.

Під час інтерв'ю Маєчка посміхається та уважно слухає Ірину

В Україні зроблені вагомі кроки, щоб змінити у суспільстві ставлення до безпритульних тварин, вважає Ірина. Проте цю тему потрібно популяризувати, не мовчати, а навпаки, розповідати позитивні історії про тих, хто знайшли свої родини.

«Недарма ж кажуть, що цивілізоване суспільство перевіряється ставленням до людей похилого віку, дітей та тварин», – каже Ірина.

Чапаті – мандрівниця

Майже 40 тисяч підписників і 17 країн за три роки. Ні! Це не про соціальну мережу якогось музичного гурту та їхнього гастрольного туру.

Мова про собаку Чапаті, яка вже стала не лише справжньою тревел-зіркою, але й амбасадором добрих справ.

Чапаті любить бавитися та відпочивати

А починалося все у далекій Індії. Тритижневе цуценя зустріло українське подружжя Крістіну Масалову та Євгена Петруся, яке тільки-но розпочало свою довготривалу подорож Азією. Попри купу планів, пройти повз знесилену собаку вони не змогли.

«Коли ми її знайшли, вона фактично помирала. Чапаті була абсолютно без сил: зневоднена, перегріта і голодна. Як тільки ми вирішили ці проблеми, виявилося, що її кусають сотні блох та десятки кліщів. І це стало новим випробуванням для нас. Взагалі, відбувалося все достатньо хаотично. Ми не знайшли жодної ветеринарної клініки, яка б працювала вночі, тож тихесенько принесли цуценя до готелю. Інших варіантів її рятувати не було. Вже наступного дня зверталися до лікарень, і, врешті, врятували нашу красуню», – каже Крістіна.

Маленьке цуценя в Індії не залишило байдужим українську пару

Маршрут, який до цього розпланувало подружжя, було змінено, зважаючи на нові обставини. Адже в якихось країнах тварин потрібно віддати на карантин, в інших була проблема з оформленням документів – такі варіанти автоматично викреслювали з планів. Але подорож уже втрьох цього була варта. Хоча маленький мандрівник і був трішки вимогливішим, ніж його двоногі супутники: наприклад, справжня південна принцеса мерзла на півночі Індії, де навесні температура вночі падала до нуля.

«Реагували на кожен її писк. Розуміли, що їй холодно, а тому вигадували для неї одяг з підручних матеріалів, або застібали всередині наших курток, тож вона була немов дитинка-кенгуру. Але пізніше ці проблемі минули. Зараз вона нормально реагує на будь-яку погоду, подорожує у всіх видах транспорту. Щоправда, її «рюкзак мандрівника», більший ніж мій та чоловіка разом узятий. Багато місця займає корм. У готелях готувати їжу для собаки немає можливості, а у ресторанах – вона завжди буде зі спеціями. А ще у неї значно більше різноманітних документів, ніж у нас», – сміється Крістіна.

Чапаті, Євген та Крістіна тепер подорожують втрьох

Чапаті емоційна, як і Крістіна, проте може за себе постояти, як і Євген – таке враження, що вона перейняла багато рис від своїх господарів. Вона любить бавитися, увагу та звичайно подорожувати.

Та й свої подорожі Євген та Крістіна зараз уявити без Чапаті не можуть. І якщо раніше дуже боляче сприймали, коли у ресторанах чи у музеях їм забороняли проходити з собакою, тепер ставляться до цього філософські.

«Чапаті нас дуже змінила. Раніше ми завжди все ретельно планували: увесь маршрут, що подивимося, де поїмо. Та потім зрозуміли, що подорож – не про те, щоб побачити головну пам'ятку та й поставити галочку, що ти тут був. Це більше про атмосферу міст і невідомі вулички, які зазвичай краще передають атмосферу, аніж популярні статуї чи палаци», – каже Крістіна.

Чапаті подорожує у будь-якому транспорті

У соціальних мережах на Чапаті підписано майже 40 тисяч фолловерів. Вона – справжній мотиватор для людей: хтось мріє подорожувати, як чотирилапа мандрівниця, для інших її історії – це наочна ілюстрація, що безпритульні собаки не гірше за породистих.

Сторінку пишуть від імені собаки, за це відповідає Крістіна, а ось фотографії улюбленої Чапаті на тлі красивих місць – робота Євгена. Попри шалену активність «фанатів», подружжя зізнається, що метою сторінки є не просто піарити свою чотирилапу красуню, а популяризувати метисів, привернути увагу до проблеми безпритульних тварин не лише в Україні, але й в рідній для Чапаті – Індії.

«Там проблема вуличних собак значно більше, ніж в Україні. Вони гуртуються в зграї, а більшість людей їх просто бояться. І вирішити цю масштабну проблему ніхто не може, тому собак часто інтерпретують, як зло. Люди не розуміють, що собаки від них залежать і їм потрібна допомога, – каже Крістіна.

В Індії до безпритульних собак ставляться гірше, ніж в Україні

На відміну від Індії, в Європі до безпритульних тварин вже давно ставляться інакше. Кажуть, під час мандрів побачили тенденцію, чим далі їхати у Західну Європу, тим більше на вулицях людей, які вигулюють метисів. Там порода вже давно не грає головну роль, люди не намагаються підкреслити нею свій статус – вони просто люблять собак. В Україні ситуація хоча і змінюється на краще, але до більшості дружніх до тварин країн, як от Італії, ще треба рости.

Відомими стають не лише безпритульні собаки, але й своє місце під сонцем знаходять і коти.

Наприклад, у Дніпрі живе кіт Семен Парфентіч, який тепер працює у історичному музеї та охороняє фонди від щурів та мишей.

Джерело