Священик із Коробчиного взяв у родину троє дітей із сиротинця

Щаслива подія сталася нещодавно у селі Коробчине Новомиргородського району – там троє малих дітей знайшли своїх нових батьків. Опікунами для малих стала родина тамтешнього священослужителя. Новоспечені батьки – Іван та Алла Гончаруки – радіють, що Господь нарешті почув їхню молитву і послав одразу аж троє діток. Проте ще більше родинному теплу радіють малі. Історію всиновлення розповів голова родини.

– Двадцять років ми жили і молилися, щоб Господь дав нам діток. Але, на жаль, не судилося. Порадилися з дружиною і вирішили взяти дітей із сиротинця, адже їм так треба батьківські тепло і любов, а ми їх маємо стільки нерозтрачених, – розповідає отець Іван.
Майже рік збирали необхідні документи, каже співрозмовник «КП», уже придивилися до одного хлопчика, але всиновити його не встигли, він поїхав в іншу родину.

– Хотіли взяти одне-двоє діток, а тут пощастило аж трійко – хлопчик і дві дівчинки. Назару вісім років, Карині – п’ять, а Даші незабаром виповниться три, – радіє батько, що вдалося забрати дітей із інтернату.

Діти рідні, тож нові батьки не стали розлучати брата і сестер.

До цього малі перебували в обласному центрі соціально-психологічної реабілітації та в обласному спеціалізованому будинку дитини нового типу. Вони не одразу наважилися визнати нових батьків. Івану та Аллі довелося кілька разів навіду­вати їх в інтернаті, аби ті хоч трохи звикли і стали більш прихильними.

– Коли вже вирішили забирати їх додому, то середня дівчинка одразу погодилася, а старший Назар не хотів їхати, казав, що мама його забере, – ділиться батько. – Змушені були ще зачекати, поки хлопчик таки зважиться на нову родину. Коли ж поїхали ще раз в інтернат, то й він уже погодився.

Два тижні діти живуть у родині, але з першого дня відчули домашній затишок і свободу. Нині і дорослі, і малі переживають нові емоції, відкривають для себе нове життя у пов­ній родині і певною мірою вчаться­ один у одного.

– Коли діти зайшли до хати, Назар одразу вигукнув: «Каринко, дивися, як нам повезло!». Зразу називали нас як чули від людей – батюшка і матушка, а зараз кажуть мама і тато. Я Назару сказав, називай, як хочеш, тільки не матюком, – пригадує отець Іван пікантний момент і додає, зараз доводиться докладати зусиль, аби відучити малого не вживати міцне слівце. – Відучую його від матюків, кажу, так не можна говорити. То він прислухається, тепер, перш ніж щось сказати, задумується.

За час, що діти живуть у родині, вже встигли від’їстися. Батьки купили їм новий одяг, взуття. Вони народилися і певний час жили в селі, тож одразу призвичаїлися до великого господарства Гончаруків, а там є і кури, і гуси, і поросята.

Назар – школяр, а менші сестрички ходять у садочок. Батько каже, нині з сином знову почав згадувати шкільну науку.

– Займаємося разом, робимо уроки. Вже бачу, що він підтягнувся­ у школі. Зразу возив його до школи, потім ходили разом пішки, а зараз він уже каже, що може й сам ходити. Але ще його контро­люю, – зізнається співрозмовник «КП» і зауважує, вдома дітей привчають до порядку, бути чемними і слухняними.

Дітям подобається у новій родині, до своєї біологічної мами вони вже не хочуть, каже батько і констатує, з подивом відкрили для себе дитячі ревнощі.

– Наймолодша Даринка ще мала, то звісно, їй більше приділяємо уваги, а старші кажуть, ви з нею спілкуєтеся і займаєтеся більше, ніж з нами, – розповідає отець Іван.

Обоє батьків служать у церкві, батько – священиком, мама співає у церковному хорі. До храму вже брали і дітей.

– Брав дітей до храму, їм сподобалося, Назар навіть почав мені там допомагати, – розповідає священик і зазначає, до віри примушувати малих не будуть, але привчатимуть. – До віри хай долучаються тільки з власної волі.

У родині діти відтанули. Особ­ливо до тата потягнувся старший Назар.

– Він постійно тримається біля мене, я з ним розмовляю, він слухає, горнеться, хоче ласки, – з радістю і теплотою каже отець Іван і додає, поки йому з дружиною і самим важко звикнути до такого статусу, але раз Господь дав дітей, то дасть і сили, аби поставити їх на ноги і виростити хорошими людьми.

Джерело