"Довелося створити притулок на колесах": як переселенка з Донецька забрала з собою сотню тварин

Проблема безпритульних тварин значно погіршилася у 1990-х роках через економічну кризу, безконтрольне розведення і безвідповідальне утримання собак і кішок. Будь-які фінансові негаразди завжди підштовхували недобросовісних власників чотирилапих позбуватися своїх колишніх улюбленців. Собак та котів підкидували у приватні двори, завозили у лісосмуги, на береги водойм та інші місця. "Хто-небудь підбере, воно ж таке симпатичне". Про стерилізацію не було і мови. Кількість "симпатичних" цілком природно почала збільшуватися в геометричній прогресіі. Більшість тварин, що проживають зараз на вулицях великих міст — це викинуті домашні вихованці або їхні нащадки.

Розміщення виловлених тварин у спеціальних притулках — найбільш гуманний спосіб вирішення цієї проблеми. Але держава не поспішає виділяти кошти на утримання притулків для тварин, як це робиться на законодавчому рівні у цивілізованих країнах. Українські законотворці, зробивши гарне обличчя, переклали цю відповідальність на місцеві органи влади, сподіваючись, що таким чином це питання буде закрито якось само собою.

Для розуміння масштабів необхідного фінансування треба зазначити — на утримання притулків для бездомних тварин у європейських країнах щороку з державного бюджету витрачається від 100 до 150 тисяч євро. Поповнюються ці "запаси" за рахунок доволі високого податку на утримання тварин, який надходить у місцеві бюджети. В Україні ж спонсоруванням притулків займаються здебільшого нечисленні спеціалізовані фонди, волонтери і співчуваючі громадяни. З миру по нитці — це правило спрацьовує у багатьох починаннях, але дуже часто у випадку притулків цих "ниток" не вистачає навіть на саме необхідне.

– Доброго раночку з Журавки!

Так бере початок майже кожен день зоозахисниці Наталі Тимошенко у фейсбуці.

Якщо ви прокинулися і вам здається, що все на світі погано, зазирніть на сторінку Наталі, там вас зустрінуть сонячні промінчики на дерев'яному підвіконні, прості сільські квіти, нехитрі степові краєвиди і безліч задоволених життям і найкращим добрим раночком на планеті носатих та вухатих собачо-котячих фізіономій.

Наталя, переселенка зі східного регіону, відома багатьом зоо ентузіастам в Україні. У 2014 році через війну вона була змушена залишити свій дім у Донецьку, але їй вдалося вивезти з окупованого міста найцінніше — притулок для тварин, створений 37 років тому власними руками. 

"Я з дитинства мріяла мати багато тварин, — згадує Наталя, — але не мала можливості, моя бабуся була хвора на астму. У багатьох моїх однокласників були вдома коти, собаки, хом'яки, папуги, я ж задовільнялася спілкуванням з хвостатими безхатьками. Мабуть, саме тоді, ще малою, я зрозуміла, наскільки ці беззахисні створіння потребують нашої співучасті".

Першою в донецькій квартирі дорослої Наталі оселилася кішка на ім'я Ніка, яка народила у під'їзді — жінка забрала її додому разом з кошенятами. Кошенят роздали, а Ніка залишилась. Через деякий час котів було вже близько двох десятків, до них ще й додалися собаки. 

"Не могла пройти повз нікого. Буває, іду по вулиці, бачу коробку. З досвіду знаю, там може хтось бути, так і є — сидить, дивиться на мене кошеня, або два, або три, або цуцик. Залишити їх напризволяще, приректи на вірну смерть? Ні, це не про мене. Забирала до себе всіх — збитих на дорозі, викинутих на смітники, мов непотріб, замерзлих, голодних, ридаючих уголос. Усі подруги вважали мене ненормальною, але як можна інакше?

Коли стало затісно, обміняли квартиру на дім, зареєстрували Донецький міський центр захисту тварин "Зоозахист". Хоча я ніколи не вважала це ПРИТУЛКОМ, це був наш спільний дім, я завжди несла тварин ДОДОМУ".

Війна і притулок на колесах

Жили у Донецьку непогано, працювали, виховували з чоловіком сина, піклувалися про тварин. Війна прийшла у Донецьк зненацька, повірити в те, що відбувається, було неможливо — чужинці у військовій формі, вибухи, обстріли. Чоловік Наталі, Сергій, на той час працював охоронником в горезвісному "Метро", погром та розграбування супермаркету відбулися буквально на його очах. Коли осколками побило дах будинку, стало ясно — треба вибиратися на велику Україну.

Переїжджали у Журавку, село у декількох десятках кілометрів від Донецьку, три дні. На запозичені 600 доларів наняли "Газельку", у якій за кілька ходок перевезли 60 собак і 40 котів. Клітки у два поверхи, зверху нехитрий скарб — власні речі. Разом з родиною виїхав і їхній помічник Ігор, колишній безпритульний, який теж отримав завдяки Наталі та її чоловікові і дім, і роботу, і родину. 

Декілька днів на новому місці взагалі не спали — треба було розчищати двір, ставити хоч якусь огорожу, на рівному місці облаштовувати вольєри. Було неймовірно важко, але кожного дня на подвір'ї попри все лунало фірмове Наталіно: "Доброго ранку!" 

А ранок у Журавці і зараз починається не з кави. О п'ятій підйом, прибирання, годування вихованців, знову прибирання, закупівля продуктів та необхідних речей, прання, робота по господарству — і так до пізнього вечора.

Ночами Сергій готує їжу у величезних каструлях, яких завжди не вистачає. "Ось, придбали недавно нову каструлю, — показує хазяйка, — то я просто щаслива, одна маленька мрія в мене вже здійснилася". 

"Іноді мене навіть це лякає, — зізнається Наталя, — всі мої мрії пов'язані з тваринами. Я з забезпеченої сім'ї, але ніколи не хворіла шматтям обо прикрасами, не бажала модних меблів чи апаратури. У девяності, щоб прокормити своїх підопічних, ми з мамою продавали свої речі на ринку, було й таке, що в нас залишилася одна сукня на двох, носили її по черзі, але нічого — вижили і тварин зберегли. 

Щодня боротися за тварин

Виживати у повному розумінні цього слова притулку доводиться і тепер. Зараз у "Зоозахисті" знаходиться 130 собак і 70 кішок. Кожного дня потрібна величезна кількість їжі —  м'ясо собакам і кішкам, крупи, овочі. На день витрачається 10 кг пшеничної, манки — 5 кг і 7 кг макаронів, велика головка капусти, по кілограму моркви і буряка, і 13 кг м'ясних продуктів. Собакам Тимошенки купують обрізки, вим'я, легені по 15 грн за кг на ринку в Покровському, а кішкам курячу печінку або фарш. А ще сухий корм для котів — 10 кг на 5 днів. Постійно потрібні вугілля та дрова — газу у будинку немає, наповнювач у котячі туалети і багато-багато підстилок — ковдр, ганчірок, старих речей.

"До війни ми регулярно возили допомогу у три дитячі будинки та в один будинок для людей похилого віку, — каже Наталя, — там живуть бабусі з інвалідністю. А тепер вимушені самі постійно просити допомоги. Не знаю, як би ми впоралися без підтримки добрих людей. Роботи в Журавці ніякої немає, пенсії ми не отримуємо, а у виплатах для переселенців нам відмовили. Дуже допомагають небайдужі люди з соцмереж, ветеринари-волонтери, недавно зробив переказ німецький фонд з захисту тварин. Приїжджають друзі-зоозахисники з Краматорська і Харкова нам на поміч — то паркан полагодять, то сміття допоможуть вивезти. Нещодавно побудували разом з нами нові вольєри для вуличних кішок.

Але все одно на нагальні потреби грошей завжди не вистачає. Певно, треба писати більш жалістиві пости, але я так не вмію, у мене завжди все "Добрий раночок!", навіть коли іноді самій вити від розпачу та втоми хочется — по натурі я оптиміст, вірю, що все можна виправити і з будь-якими труднощами впоратися".

Пані Наталя вважає, що у кожної людини є своя місія. ЇЇ призначення очевидне — надавати домівку, захист та піклування бездомним тваринам. А звіри, вони як і люди: хтось, відчувається, вдячний за це, хтось не вважає за потрібне лизнути руку, що ділиться останнім, а хтось і вчепитися зубами може. Наталя сприймає це філософськи:

"Так, буває кусають до шрамів, але допомога їм потрібна, вони не розуміють, що ти їх рятуєш. Один з наших собак, Рижик, підібрали його вкрай виснаженим на зупинці, гризе всіх подряд, з іншими собаками б'ється, характер мерзенний, але ми все одно любимо його, бо запав у душу. Бувають такі собаки. Ось, ще приклад, Боня, мій перший собака, оперували його чотири рази, ночами в людських клініках, домовлялися тишком з лікарями, тоді ще не було такого рівня ветеринарної допомоги. Або Фунтик — маленький пінчер, якого вигнали на вулицю після того, як його хазяїн помер, то була трагедія, коли він теж пішов від нас".

"Є ще одна історія, від якої я завжди плачу — одного разу жінка принесла до мене в гарній сумці собаку, яка прожила у неї в подушках 8 років: заберіть, бо вони з невісткою одна одну не взлюбили. Та й пішла собі. Собака від туги не їла й не пила п'ять діб, я навіть з сумки її витягнути не змогла, так у ній і поховала. А жіночка через місяць повернулася… за сумкою. У мене це в голові таке не вкладається, мені їх усіх шкода, вони нам як діти. Тварини — це радість, мені здається, якби в кожного змалечку були тварини — люди були б добрішими".

…Є такий відомий анекдот про чолов'ягу, який проживши нічим не примітне, нудне життя, запитав у райських воріт святого Петра: Так у чому ж таки був сенс мого існування? На що апостол відповів: А пам'ятаєш потяг "Одеса-Жмеринка", як тебе попросили передати солонку? Оце і була твоя місія.

То може, ваша особиста місія значно більша за солонку? І біля воріт вас зустріне не тільки розчарований апостол, а і вдячна душа тварини, якій ви свого часу врятували життя.

Допомогти притулку "Зоозахист" може кожен. Грошима, старими речами, дровами, господарськими речами. ТІльки одних віників щомисячно витрачається по пять штук! 

Приєднатися можна за допомогою грошового переказу: 

картка Приват Банку 5168 7422 1483 5914 Тимошенко Наталя

Або зв'язатися з Наталією через фейсбук та запропонувати іншу посильну допомогу.

Джерело