Новости
Марія та Ігор Бакуни прийняли у свою родину дев’ятьох дітей. І хочуть взяти ще
28 августа 2020
«Не та мама, що народила, а та, що виховала», — каже народне прислів’я. Те саме можна сказати про Марію Бакун зі села Суходоли, що на Бродівщині. Її життя змінилося вісім років тому. Маючи трьох власних дітей — Ярослава, Миколу і Олесю, пані Марія, одужавши після незначної хвороби, дала собі слово: взяти зі сиротинця дитину. Дуже хотіла, щоб це була дівчинка.
— Завжди від болю стискалося серце, коли дивилася передачі чи читала про дітей- сиріт, — розповіла Марія Бакун. — Не раз ділилася з родичами, що маю таку мрію — взяти на виховання дитину. Але мене відмовляли, бо ж маю своїх троє. А я вмикала комп’ютер і шукала на сайті дитину, яку могла б взяти у свою родину. Одного разу моя донька Олеся пішла до сусідки, а та запитує, що батьки роблять. «Тато шукає в Інтернеті машини, а мама — дітей», — відповіла.
Якось у вихідний пішли з дітьми на морозиво. Випадково зустрілися з жінкою, яка працює у службі у справах дітей. Марія розповіла їй про свою мрію, і співробітниця служби запросила її до себе на роботу. Прийшли з чоловіком Ігорем, довідалися, які для цього потрібні документи, які треба обов’язково пройти курси, і почали чекати на «свою» дівчинку.
— Як чоловік поставився до того, що, маючи своїх трьох, берете дитину?
— Позитивно, бо планували тільки дівчинку. Але це була реальна проблема, оскільки у неблагополучних сім’ях зазвичай кілька дітей. Минуло пів року, а омріяної дівчинки не мали. На сайті так багато дітей, а нам нікого не пропонують. Знову навідалась у ту службу. Співробітниця служби каже: «Є дітки. Бродівські. Дуже файні. Але… четверо. Іди у лікарню, вони там лежать». Одній дитині на той час було шість місяців, дівчинці два рочки, ще одна дівчинка на рік старша від сестрички, і хлопчик, якому минуло чотири рочки. Не сказала нічого чоловікові — пішла дивитися сама. А вони такі милі! У лікарні вирішила: заберу усіх. Повернулася додому і кажу чоловікові: «Ігорку, сядь. Є четверо дітей таких класнючих!». На що він, закліпавши очима, ледве вимовив: «Ти зовсім звихнулася?!».
Але Марія вмовила чоловіка. Лише сказав: «Добре, бери четверо, бо захочеш семеро». Ігор і подумати не міг, що його слова стануть пророчими. Період бюрократичної тяганини тривав близько року.
«Готувалися до їхнього приїзду і водночас страшенно хвилювалися, — згадує жінка. — Коли діти приїхали до нової родини, не розуміли, що з ними коїться». За словами Марії, це були «маленькі Мауглі», які не знали, що таке суп і як його правильно їсти, що таке картопля… Свою рідну маму пам’ятали і страшенно боялися, аби Марія з чоловіком не віддали їх рідній матері. І вчилися їсти домашні котлети і спати у чистій постелі… Марії довелося звільнитися з роботи (працювала на швейному підприємстві).
А потім трапилося те, на що не сподівалася мама Марія. Якось завітали у Службу у справах дітей і там дізналися, що шукають батьків для хлопчика і дівчинки з Мостиського району. Показали фото діток. Коли вийшли у коридор, чоловік попросив дружину зачекати на нього. Повернувся у кабінет і сказав: «Ми цих дітей беремо».
— То у вас шестеро дітей, яких взяли на виховання, і троє рідних? — уточнюю.
— Перших чотирьох ми взяли у 2013 році. Через два роки у нашу сім’ю прийшли діти з Мостищини. Рідні сини стали дорослими. Найстарший Ярослав — військовий за освітою, одружений, захищає Україну на сході. Миколка вчиться у Харкові, також військовий, з нами залишилася 13-річна Олеся. А 2017-го нам сказали, що у Бродівській лікарні є троє діток, найменшій з яких лише рік і два місяці. Коли їх побачили, ні я, ні чоловік не сумнівалися у тому, що вони також мають стати частиною нашої великої родини.
Родина Бакунів живе у невеликому будинку. Спочатку це була будівля з чотирьох кімнат, кухні, санвузла. Коли з’явились прийомні діти, їм сказали, що для такої родини площа замала. Приїхали львівські чиновники і посприяли Марії Бакун взяти безвідсотковий кредит на будівництво.
— І ви побудували новий дім?
— Ще будуємося (сміється. — Г. Я.). Олеся нам допомагає — коли треба кудись поїхати, залишається за старшу.
— Скільки ж то треба наварити на таку кількість людей!
— Багато. На обід борщу варю шість літрів щодня. На сніданок має бути не менше трьох літрів молока, плюс млинці чи сирнички по 2−3 на кожну дитину. Іноді на день йде шість буханців хліба, бо поміж основної їжі дітки хочуть ще хліба з маслом або варенням. Сама печу і хліб, і булочки. Вони тепер трохи менше їдять, ніж на початках. Як тільки ми їх взяли, були такі ненаситні. Боялися, що завтра тієї їжі у них не буде. Ми довго до них достукувалися, до їхніх сердечок, пояснювали, що ми їх нікому не віддамо, вони будуть жити з нами. На початках Павлик щодня підходив до мене із запитанням: «Мамо, а ви нам будете так постійно варити?».
— Мамою всі називають?
— Перші діти вагалися, але чули, як нас називає Олеся, і поступово почали звертатися «мама-тато». Ті, що прийшли пізніше, вчаться від попередніх. Спочатку було «цьоця Марійка, цьоця-мама», а вже потім стала мамою.
— Діти не ревнують одні одних до вас?
— Намагаємося свою любов до них розподіляти чесно. На початках були розбіжності у родині, мене не розуміли родичі, для чого беру такий тягар на себе, бо ж діти з різних сімей. Але для мене найголовніше, що рідні діти мене зрозуміли і підтримали. Кілька днів тому ходила у гості з чотирирічною, найменшою Іваночкою. А у тій родині є маленька дитина. Кажу: «Іваночко, беремо ще одну лялю до себе», і дитина відповіла — беремо. Наші діти ростуть дружними, співчутливими.
— Це ж треба і на батьківські збори піти до школи, і от зараз, під час карантину, уроки поробити онлайн. Як даєте собі раду?
— Сама собі дивуюся. В усьому допомагає чоловік. Без нього не зважилася би на це. На батьківські збори забігаю на п’ять хвилин в один клас, потім — в інший… Троє наших дітей у п’ятому класі, одна дівчинка у четвертому, двоє — у третьому, двоє — у першому. А Іваночка ще вдома. А з дистанційним навчанням складно. У нас немає стільки ґаджетів, скільки вимагає така форма навчання. Працюємо на одному телефоні. Що мені скидають вчителі на телефон, це все переписую на чернетку, роздаю кожній дитині домашнє завдання. Вони спочатку пишуть на чернетках, а потім переписують у чистовик. Фотографую і надсилаю їхні роботи вчителям. А ще вони у нас займаються музикою, малюють, співають, танцюють…
— А господарку маєте?
— Колись мали кіз, але не мали часу їх доглядати. Якщо треба було поїхати, не мали на кого кіз залишити. Щороку влітку возимо дітей на море — у Рибаківку, що у Миколаївській області. Тепер маємо тільки город, на якому вирощуємо овочі.
— Дітей залучаєте до роботи на городі?
— Вони ще маленькі. Десятирічна дитина не може фізично працювати. Зате допомагають у хаті — прибирають. Принесуть цибульку і почистять, ліжка свої застеляють, складають особисті речі.
— Як ви усі вміщаєтеся за столом?
— О, це велика проблема. Не маємо такого великого стола, щоб одночасно усі могли поїсти. Ми ще у процесі добудови, доробляємо кухню. Кажу дітям: «Напишіть на листочках — хто про що мріє». Пишуть: хочемо велику кухню, щоб усі разом сіли обідати.
— У вас будинок сімейного типу, тобто діти не усиновлені. Коли виростуть, їм доведеться покинути ваш дім?
— За документами, вони, якщо вчаться, мають право жити у нас до 23 років. Але то все папери. А ще є материнське серце. Як можу виховувати стільки років дитину, а потім сказати — йди звідси?! Навіть припустити такого не можу.
— Якби зараз зайшли у Службу у справах дітей і вам би сказали, що у лікарні ще є п’ятеро дітей. Що би зробили?
— Взяла би навіть десятьох! Розумію, що всіх дітей з усіх сиротинців не зможу взяти. Але так би хотілося, щоб було якомога більше батьків, які би забирали таких дітей у свої родини, бо вони так страждають у дитячих будинках та інтернатах. У мене є ще одна мрія: хочу взяти на виховання сонячну дитину (з хворобою Дауна).
- Наши проекты
- ВОЛОНТЕРСКО – ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ КУРСЫ
- Ионинские молодежные чаепития
- Расписание поездок для волонтеров
- Просьбы о помощи
- Стать донором
- Харьков. Волонтерско-психологические курсы
- Онкобольные дети
- Помощь пострадавшим в зоне АТО
- Детские дома
- Реабилитационный центр «Территория трезвости»
- Поездки в дом престарелых
- Дети больные ВИЧ - Охматдет
- Помощь Бучанской колонии
- Поездки и помощь в хосписе
- Паломнические поездки
- Катехизаторская молодёжная школа
- Всеукраїнське православне братство тверезості
- Допомога людям похилого віку
- Отказники и сироты в больницах
- Межприходской молодежный центр
- Вопросы и ответы
- Вопросы священнику
- Вопросы психологу
- Вопросы юристу
- Все ответы в хронологическом порядке
- Задать вопрос
- Молодежные проекты Киева
- Православные скауты
- Миссионерская школа
- Апологетические встречи
- Встречи православной молодёжи
- Клуб бального танца «Renaissance»
- Движение "Спаси и сохрани"
- Сестры милосердия
- Перекресток семи дорог
- Для тех кому за тридцать
- Школа проповеди «Первое слово»
- Дискуссионный клуб Фавор
- Музыканты БлагоНЕБОфест
- Детская православная школа
- Молодежный клуб «ФОМА»
- Макарьевская молодежка Киева
- Індивідуальне Шефство
- Школа глухих дітей «Чути серцем»
- Центр реабилитации для слепых