Коли Любов може захистити від духовної посухи, скепсису та розчарування

Щоразу готуючись до розмови на духовні теми, розумію: обов’язково знайдеться хтось, хто промовить крізь зуби: «Та досить вже з мене цих балачок про моральність. І я колись був наївним підлітком. Але життя швидко навчило, що, по-перше, своя сорочка ближча до тіла… По-друге, моя хата з краю… Ну, а по третє – людина людині … Ні, не брат і не друг. Вовк! І придумали це ще давним-давно розумні та кмітливі древні римляни…»

Відчуваю: більшість з вас впізнала цей доволі розповсюджений образ типового, так би мовити, «знавця життя» - такого собі скептика, чия душа броньована від будь-якого розчулення товстим шаром егоїзму. Отже, як напевно ви вже зрозуміли, сьогодні поговоримо про те, як в цю когорту не потрапити, перетнувши віковий екватор. І чим у цьому може зарадити Християнство…

А почнемо зі згадки про популярного стенд-ап коміка Джоджа Карліна, який одного разу дуже влучно відзначив: «У середині кожної цинічної людини живе розчарований ідеаліст». Зауважу між рядків – сам Карлін так і не перетворився на скептично налаштованого і не менш розчарованого ідеаліста, до останніх днів знаходячи в собі сили викликати у своєї публіки щиру посмішку. Щоправда, при цьому була в цього коміка, який сміхом виправляв багато людських пороків, все-ж-таки одна Ахілесова п’ята: пройшовши тривалий життєвий шлях, він став атеїстом. І це не зважаючи на те, що був вихований віруючими батьками та в дитинстві відвідував церкву. Що ж трапилося? Що пішло не так? У фразі Джорджа Карліна є підказка: щоби цинізм вразив вашу імунну духовну систему, ви маєте спершу розчаруватися. А для цього, зрозуміло, спочатку – очаруватися. Тобто підпасти під оману, увійти в систему завідомо неправдивих, видуманих вами або кимось іншим ідеалів.

Біблія з цього приводу дає пряму вказівку: Не сотвори собі кумира, тобто ідола. Який завжди є лише символом або імітацією. Ось чому Християнство та язичництво – антагоністи. Бо перші на відміну від других вклоняються не оманливим імітаціям або символам, а Живому Богу, про Якого можна було не лише поговорити, але Якого можна було побачити – саме таку можливість людство отримало з приходом на землю Месії – Господа Ісуса Христа. Воістину, важко цинічно глузувати з Бога, Який пройшов крізь усі спокуси…

У вас немає постійного місця проживання? Можливо, фінансові проблеми? Дістала, що називається, бідність? Потрібно важко працювати? Можливо, за вами полюють вбивці, а ви скуштували гіркої долі біженця? Або вас зрадили, знеславили та несправедливо засудили? Той, Хто зійшов з Неба, щоби допомогти нам, не зважаючи на Свій статус Сина Божого, знає про всі ці проблеми не по чутках. Ось чому нам не виправдати власне маровір’я Його віддаленістю від наших страждань – насправді Господь завжди близько, і завжди все розуміє. Просто на відміну від служби 911 Він пропонує більш досконалий порятунок, і навіть там, де людина своєю ненавистю, жадібністю та егоїзмом дає смерті повний карт-бланш та прирікає своїми вчинками до загибелі усе навкруги. Або там, де розлютована нашою гординею стихія стає сильнішою за будь-які людські сили і життя обривається, не витримуючи цього нерівного поєдинку. І ось тоді Господь простягає руку та рятує людину в блаженній Вічності. Щоправда, застерігає: для порятунку є певні умови. Ні, зовсім не такі, як в спотвореній уяві Джорджа Карліна, коли, намагаючись висміяти релігію, комік уявляє Бога невидимою Істотою з цілим списком речей, які потрібно зробити, щоби не потрапити у місця довічних страждань… Насправді список, який і до Христа не був надто довгий, було зведено нашим Спасителем до … лише одного пункту. Заповідь нову даю Я вам – любіть одне одного. Вашу віру в Мене бачитимуть по тому, чи зможете всупереч усім спокусам любити одне одного.

Якби людство спробувало б прожити за цією заповіддю хоча б день, місяць, рік – тоді життя на Землі змінилося б кардинально. Несправедливість, війни, насильство – усе це відступило б у пітьму минулого. І у жодної людини не виникло б скепсису стосовно недосконалості Божого промислу в нашому бутті. Але, як то кажуть, маємо що маємо – даровану Богом свободу вибору, перетворену людством на свавілля.

Тому спробуймо подолати скептичну розчарованість іншим способом. І теж – через Євангельську підказку, якими нам потрібно бути, щоби оминути духовну посуху і не перетворитися у Діккенсівського Скруджа. Господь Ісус Христос прямо каже: будьте як діти. І додає: не зможете увійти в Царство Боже, якщо не станете, як діти. Це шокує, бо ми звикли брати за приклад інші категорії – героїв, зірок, успішних товстосумів, можновладців – кого завгодно, тільки не безпомічну малечу! Менше з тим, щоби не задихнутися душею й серцем на життєвій стежині, кожному з нас як повітря потрібні саме такі якості, як чисте світосприйняття, щирість, простота без лукавства, та повна довіра Богові. Але – спитаєте ви – як досягти цього практично? Коли тебе з усіх боків дістали по повній? Коли світ навколо наче збожеволів?

Якось у відновленій після Другої Світової столиці Франції один католицький священик звернувся до своє пастви: «ви кажете, що зараз немає чудес і не видно жодного святого? А я кажу – є, бо саме зараз вулицями Парижа ходить Іоанн Босий!» Так називали європейці святителя Іоанна Максимовича, тоді – архієпископа Західноєвропейського. Скуштувавши жах еміграції, бідності та поневірянь, він не розгубив, а примножив благодатні сили своєї душі. Сучасники казали, що зовні він – наче дитина, хоча за життям – справжній християнин. А босим назвали його за дитячу безпосередність, з якою святитель босоніж ходив вулицями європейських міст. Ходив, щоби допомагати, підтримувати, молитися та зцілювати. Люди помітили: коли Іоанн схиляв коліна біля ліжка важкохворого – Бог часто бував Милостивий… А до Парижа був Шанхай, в якому святитель сам ходив бідними кварталами та витягав звідти помираючих від голоду дітей, створивши для них великий притулок.

Отже, ліки для збереження нашої душі від ерозії дійсно існують. Пам’ятаєте, що врятувало героя Різдвяної Історії Чарльза Діккенса? Скрудж зцілився, коли врятував маленького Тіммі. Так, в любові багато імен, про неї можна багато і абстрактно говорити. Але тільки тоді, коли Любов втілюється у конкретний вчинок, скерований на конкретну людину, вона стає дорогоцінним цілющим еліксиром, захищаючи нас від будь-якої духовної посухи, скепсису та розчарування.

Тож йдемо далі, міцніше тримаймо за руку Воскреслого Христа. Та навчаймося у Нього справжній Любові. Любові, яка не шукає свого, не заздрить і не гордує. Але здатна послужити іншим. Та цим зберегти живою – і нашу особисту душу!

Микола Лисенко