28 листопада в Україні відзначається День пам'яті жертв голодоморів

Внаслідок Голодомору померло 13% від загальної чисельності населення України, демографічні наслідки геноциду відчутні і донині

28 листопада 2020 року в Україні відзначається День пам'яті жертв голодоморів. Аналіз проведений Інститутом демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України з метою гідного вшанування пам'яті жертв вчиненого комуністичним режимом геноциду.

Голод  1932-1934 років 

Дослідження показало, що Україна зазнала значних людських втрат внаслідок голоду протягом трьох років. Втрати через надсмертність, тобто через перевищення смертності її природного рівня, в Україні внаслідок голоду у 1932–1934 рр. становлять 3,9 млн осіб. Із загальної кількості втрат 93% припадає на сільських жителів.

Із 3,9 млн осіб, померлих внаслідок голоду, 1,7 млн (43,5 %) – діти віком 0–14 років. Внаслідок Голодомору передчасно померла кожна сьома дитина, а на селі – кожна шоста. У підсумку за 1932–1934 роки від голоду померло 13% від загальної чисельності населення України.

У містах втрати становлять майже 0,3 млн (або 4%) населення, у сільській місцевості – 3,6 млн (або 16%), тобто серед селян кожен шостий був приречений на смерть від голоду. Характерною особливістю є надзвичайно висока концентрація втрат населення у часі: 90% втрат прийшлося на 1933 рік.

У дослідженні йдеться, що найбільш смертоносним був період з березня по серпень 1933 року, на ці шість місяців припадає 88% від усіх втрат через надсмертність у 1932–1934 рр.

Загалом, у 1932–1937 роках Україна складалася з восьми регіонів: Вінницька, Дніпропетровська, Донецька, Київська, Одеська, Харківська, Чернігівська області та Молдавська АРСР. Результати дослідження виявили, що найбільших втрат зазнали Київська та Харківська області (у межах тогочасного поділу), у яких втрати в 1932–1934 рр. сягають 19–20% загальної чисельності населення.

Далі за рівнем втрат йдуть Вінницька, Дніпропетровська, Одеська області та Молдавська АРСР (від 10 до 13%). Найнижчі втрати були у Чернігівській та Донецькій областях – 5–9%. Про справжній вимір наслідків голодного лихоліття свідчить той вражаючий факт, що очікувана тривалість життя при народженні у 1933 році впала до небачено низького рівня.

Якщо у 1928 році, у якому зафіксовані найвищі показники для періоду 1920-х років, середня очікувана тривалість життя чоловіків становила 44,4 роки, то в 1933 році вона скоротилась до 5,0 років. Середня очікувана тривалість життя жінок скоротилась з 48,5 років у 1928 році до 8,0 років у 1933 році.

Серед республік СРСР Україна посідала перше місце за абсолютними обсягами втрат через надсмертність, Щодо втрат ненародженими, то у 1932–1934 рр. Україна через Голодомор недорахувалась 600 тис. немовлят.

Аналіз Голоду 1921–1923 років

Проведений соціологами аналіз показав, що внаслідок голоду 1921–1923 років Україна також зазнала значних демографічних втрат.

Зокрема, втрати через надсмертність становлять 0,9 млн осіб. Із загальної кількості втрат 88% припадає на сільських жителів. Із 935,8 тис. осіб, померлих внаслідок голоду, 40 % становили діти віком 0–14 років. У містах втрати становлять 114,1 тис. осіб, у сільській місцевості – 821,7 тис. (12 та 88 % відповідно).

У відносному вимірі втрати у містах були виявились доволі високими (9,6 на 1000 населення), однак у сільській місцевості – ще на чверть вищими (12,0 на 1000 населення). Розподіл втрат за роками засвідчив хвилеподібність перебігу голоду: наростання голоду (1921 р.), піковий період (1922) та згасання (1923).

По роках втрати розподілилися таким чином: 31,5, 54,4 та 14,1 % відповідно. Втрати у період 1921–1923 років є результатом кумулятивного впливу двох чинників: епідемій (433,4 тис. осіб або 46,3 %) та голоду як такого (502,5 тис. осіб або 53,7 %).

Проте ці чинники є взаємопов’язаними, тому і формують разом загальну кількість втрат. У підсумку за 1921–1923 рр. внаслідок голоду померло біля 4% від загальної чисельності населення України на початок голоду. Втрати ненародженими (дефіцит народжень) внаслідок голоду 1921–1923 рр. в Україні становили 1029 тис.

Голод 1946–1947 років

Проведений демографічний аналіз засвідчив, що відразу після закінчення Другої світової війни Україна зазнала ще значних втрат внаслідок голоду 1946 –1947 рр. Втрати через надсмертність становили 0,7 млн осіб, причому 21 % це діти у віці 0–14 років. Втрати ненародженими (дефіцит народжень) внаслідок голоду 1946– 1947 рр. в Україні становили 0,2 млн.

Оцінку демографічних втрат виконано у межах адміністративно- територіального поділу України, який існував на той час.

Пік Голодомору припав на весну 1933 року. За даними дослідників, демографічні наслідки Голодомору відчутні і донині, якби не було голоду в 1932-1934 роках, чисельність населення в Україні зараз була б більшою приблизно на 9 млн осіб. За даними опитування 2018 року, 80% українців вважають Голодомор геноцидом українського народу.

Джерело