Священник Захарія Керстюк: на вокзалі в Києві сотні безпритульних опинилися у рабстві

Священник Захарія Керстюк вже не один рік приходить на київський залізничний вокзал, щоб годувати там безпритульних. Він розповідає: людей без даху над головою у Києві – тисячі. Суспільство воліє їх не бачити і зважає на проблему лише тоді, коли в новинних стрічках з’являються повідомлення про безхатченків, які замерзли до смерті, бо не знайшли можливості зігрітися у сяючому вогнями мегаполісі.

Але проблема безпритульних – значно ширша. За словами Керстюка, на тому ж вокзалі частина з них стала безправними заручниками, що регулярно зіштовхуються з психологічним насильством, побоями і повним ігноруванням людської гідності. Чому священник-волонтер звинувачує правоохоронців у знущаннях із безпритульних, як насправді люди опиняються просто неба, а також скільки з них насправді загинули за кілька днів січневих морозів, Захарія Керстюк розповів в інтерв'ю. 

– Я не вважаю себе волонтером, – починає розмову священник, якого останнім часом ЗМІ називають саме так. – Мені більше імпонує визначення "філантроп". Бо я і наша організація допомагаємо саме знедоленим і робимо це за власний кошт та власними силами.

– Чим саме займаєтеся?

– Я вже 11 років годую безхатченків на вокзалі. Робив це завжди на анонімній основі – це була моя віддушина. Ми ніколи не збирали на це грошей. Ви не знайдете моїх інтерв’ю, де би я на цьому піарився. Єдине – я майже 2 роки веду анонімно сторінку в Інстаграм bezdomnie.ua, там зараз вже 70 тисяч з лишком підписників.

– Якщо не для збору коштів і не для піару – для чого вам потрібна була та сторінка?

– Розумієте, я займався цим роками. Спокійно приходив на столичний вокзал, де постійно були люди, які потребували допомоги, годував їх – і йшов собі. І хоча на вокзалі весь час змінювалися начальники, він весь час переходив з рук у руки, проблем ніколи жодних не було взагалі. Принаймні я не відчував – до 2019 року, коли вокзал повністю перейшов у руки поліції. Вони прийшли і замістили собою все. Зараз навіть охорону вокзалу поліція здійснює.

І я би ніколи не судив про те, добре чи погано, якби відтоді поліція не почала витісняти з вокзалу волонтерів. Доти, доки там лишилися тільки ми.

У листопаді 2019 року, вже за нинішнього начальника Андрія Степанова, поліцейські вперше застосували проти нас фізичну силу. Я тоді, як мені здавалося, зміг вирішити це питання, підключивши зв’язки у дипломатичному середовищі: свого часу з гуманітарними місіями мені довелося побувати в багатьох країнах світу, тому мав можливість познайомитися з різними людьми… Нас перестали ганяти – на деякий час.

На той момент ми вже залишились єдиними, хто там взагалі годував безхатченків. Ми бачили, що на київському вокзалі насправді відбувається. Бачили, що людей почали використовувати фактично як рабів. Що туди почали приводити бабусь, у яких відібрали квартири. Їх просто приводять і садять у VIP-залу. Якщо ви зараз туди потрапите – побачите там сотні таких людей. Тих, хто на вулиці опинився не з власної волі.

Є дослідження ООН, що серед безхатченків лише 14% – алкоголіки та наркомани. Решта – то самотні бабусі і дідусі, сироти, інваліди… Але поліція на вокзалі намагається переконати журналістів та суспільство, що це – виключно асоціальні елементи. Тоді як у мене в соцмережах – сотні фотографій цих людей. І повірте, при одному погляді на більшість з них стає очевидно, що це неправда.

У січні-лютому 2020 року поліція почала застосовувати до нас серйозне фізичне насильство. Нас били, нас труїли газом, нам псували майно… Багато чого робили. 

– Чому? Навіщо їм це?

– Єдина причина – щоб ми не ходили на вокзал та не показували людям правду, що там насправді відбувається. Мені поліцейські в очі говорили: якщо ти не перестанеш сюди ходити, ми підішлемо "бомжа", який вдарить тебе ножем зі спини, а ми скажемо, що це побутовий конфлікт. Що ти йому чимось не допоміг. І всі повірять в це. Це в твоїх інтересах – зникнути.

У мене є маса відео, які підтверджують цей пресинг.

Однак ми продовжували тих нещасних годувати.

Коли почався карантин – вокзал взагалі закрили. Потім помер наш колега-волонтер Льоша Кучапін.

Я досі переконаний, що його вбили... Але це зовсім інша історія.

І весь цей час, кожного дня, ми приходили на вокзал з їжею для безпритульних.

І от за тиждень до нового року на нас почали знову нападати.

– Хто це був?

– Це були люди в штатському, яких, бувало, супроводжували оперативники с райвідділу вокзалу. Таких називають "тітушками". Вони налітали, перевертали наші бідони з чаєм, вчиняли бійки прямо під час роздавання їжі, які поліція знімала на відео, а потім чинила психологічний тиск, що це все ми винні.

Коли почалися морози, стало зовсім сутужно. Стало зрозуміло що люди які живуть на вулиці – там і помруть. Я мусив купувати для безпритульних квитки на потяг, просто для того, аби вони могли зайти у приміщення вокзалу і погрітися. Заводив – і йшов за іншими людьми. Коли ж повертався – виявлялося, що тих людей знову поліцейські вигнали на мороз. Хоча у них були квитки. 

– Столична влада днями відзвітувала про 17 осіб, які померли через переохолодження у Києві.

– Ми думаємо, таких смертей у рази більше. Тому що люди, яким нема куди піти, шукають прихистку під мостами, в недобудовах, залазять у колектори та у водостоки, щоб зігрітися. Цих людей – тисячі.

Кожного вечора я приходжу на вокзал, аби погодувати людей – і тільки й чую від безпритульних: той замерз на смерть, і той, і той, того забрали, цього забрали. Скільки їх – порахувати неможливо. Бо щоб обійти всі місця, де вони пробують грітися, потрібні тисячі волонтерів. Ми пробували порахувати зі слів самих безхатченків – і станом на ніч з 18 на 19 січня виходили на цифру 64 замерзлих. Це тільки за останні дні.

Але точну цифру ви не дізнаєтеся. У мене, наприклад, немає фізичного ресурсу, аби відслідковувати все. Тим більше на вокзалі. Я точно знаю, про що кажу, тому що вже пробував це робити. Але це складно, зокрема, і тому, що на вокзалі дуже багато поліцейських і щойно щось стається, вони один одному по рації передали – і за лічені хвилини людей забирають.

У мене був випадок, коли ми йшли по території вокзалу і побачили неподалік від "Південного" дуже побиту мертву дівчинку… Я залишив волонтерів там, а сам кинувся на вокзал, щоб повідомити поліцію. Вийшов – а її вже немає. Минуло хвилин 6-7, не більше.

У мене є купа фотографій побитих та мертвих людей, які я робив у різні часи. І я знаю, що коли хтось з безпритульних помирає – його тіло забирають люди у штатському. Такі ж, як ті, хто на нас нападає. Інколи вони одягають поліцейську форму, але без жодних розпізнавальних знаків. Такі люди часто попадають до нас на відео.

Куди вони дівають потім цих мертвих або побитих людей? Невідомо. Коли ми пробували дізнатися щось з приводу цього у райвідділку, нам казали, що не було ніяких подібних випадків, що ми все вигадуємо – попри те, що ми приходили з фотографіями тіл…

– Ви кажете про тисячі безпритульних на вулицях столиці. Якщо вони не алкоголіки і наркомани – чому вони тоді опинилися на вулиці?

– З найрізноманітніших причин. Одна з них – реформа медицини. Точніше, те, що під час її проведення було закрито тубдиспансери і психіатричні лікарні. Ви знали, що тільки з психоневрологічної лікарні імені Павлова на вулицю фактично викинули 1113 чи 1116 людей? Щодо трьох я просто досі не можу знайти підтвердження. Загалом у цій лікарні перебувало на лікуванні десь 1800 осіб, залишилося не більш ніж 400. І нам точно відомо, що 1113 опинилися на вулиці. Знаєте, як це відбувалося? Їх "швидкими" привозили на залізничний вокзал – і просто там залишали. Людей, які по 20-30 років прожили у лікарні, які не знають, як це – жити самостійно, неспроможні заробити собі на шматок хліба, а часто – навіть не усвідомлюють своїх дій, бо є дійсно хворими – викинули на вокзалі. Тут вони так і микаються по периметру: хтось боїться піти, комусь – нема куди йти. Їх ми і підгодовуємо.

Інша причина – так звана реформа інтернатів наприкінці весни-початку літа. Внаслідок цієї реформи на вулицю було викинуто, за даними Кабміну, від 42 тисяч дітей, уповноважений з прав дитини Микола Кулеба каже про 50 тисяч, правозахисники говорять – про 95 тисяч. Турботу з цього приводу виражало навіть ЮНІСЕФ.

Дітей з неблагополучних родин відправили по домівках, де їх просто нема кому доглядати. А ще потрібно розуміти, що більшисть батьків цих дітей були полишені батьківських прав за знущаннями та тортурами над дітьми або за невиліковний алкоголізм та наркоманію. І от до таких батьків взяли та повернути дітей, тому 90% цих дітей опинилися на вулиці. Вони не ходять до школи і тим більше – не вчаться онлайн. Вони живуть у колекторах, на будівництвах, по периметру вокзалів. Десь мені траплялися навіть озвучені Кулебою дані щодо того, що з літа 12% цих дітей закінчили життя самогубством. Вони просто не змогли вижити на вулиці або вирішили так "втекти" від знущань батьків-пияків та наркоманів.

Чим далі, тим більшого поширення набуває проблема "віджимання" житла у старих, слабких та беззахисних. Тільки у Києві, за моїми даними, різні силові структури розглядають 526 випадків, коли відібрали квартири в одиноких дідусів чи бабусь, або в інвалідів.

Перераховувати можна безкінечно. І всі ці люди живуть на вулиці. Їх просто викинули.

– Але ж влада звітує про відкриття пунктів обігріву, де безпритульні можуть врятуватися від морозів.

– Так, у КМДА говорять про 33 таких пункти. Ми перевірили – і з’ясували, що з них реально працюють лише 6. І це не допомога, а знущання з людей. Більшість таких пунктів обігріву працюють у будні з 9 до 17 години і зовсім не працюють у вихідні. Але ж вдень безпритульні мусять шукати собі бодай якогось підробітку – збирають макулатуру, здають пляшки, щоб у них була хоч якась копійка… А куди їм податися вночі чи у вихідні?

Деякі з анонсованих пунктів обігріву мали би бути нічними, однак і тут їх працює менше, ніж було заявлено. Є й такі, де поставили 1-2 стільця – і все.

Ми все перевірили. Сукупно у всіх цих пунктах обігріву можуть перебувати плюс-мінус 160 осіб. На весь Київ. При тому, що, скажімо, 19 січня тільки на вокзалі та його периметру ми погодували приблизно 2,5 тисячі людей. До морозів у середньому до нас приходили по 1200 осіб.

– Ви стверджуєте, що правоохоронці застосовували до вас силу. Як це відбувалося?

– На нашій сторінці в Інстаграм та віднедавна на моїй сторінці в Фейсбук – є дуже багато відео, де все це видно. Зазвичай вони нас оточують і починають морально знущатися з нас. Був у мене випадок, коли я йшов, а поліцейський вдарив мене палицею по нозі, нога була зламана. Щоб ви розуміли, за останній рік у мене були зламані рука, нога, три ребра. Я майже 2 літніх місяці ходив у гіпсу весь. Бризкали газом, три чи чотири рази били шокером… На знятих нами відео видно, що у діях поліцейських є елементи насильства. Це не раз фіксували правозахисники, але все було марно.

Випадків, коли поліцейські приходять і починають силоміць витискати нас з вокзалу, б’ють палицями у спину, бризкають газом – було чимало. В один з останніх днів нам зламали бідон з чаєм: відбили краник палицею. А ще 19 січня мені вдалося зняти, як вони бездомну жіночку били. Там, правда, світло вимкнули, але добре чути, як він ногами гамселить по тілу, як та знедолена плаче.

– Ви фіксували ті ушкодження, яких вам завдали?

– Спершу фіксував. Ми всі перший час це робили. Навіть скарги писали. Але наші скарги ігнорувалися, ми навіть відписок формальних не отримували.

– Куди ви скаржились?

– Були скарги в ДБР, наприклад. У нас є навіть вхідні номери, все є. І жодної реакції. Тема рабства в Україні кришується настільки високо, що нам навіть не відповідали.

– Вам хтось пояснював, чому вам не можна годувати людей, як це було раніше?

– Зараз вони можуть посилатися на карантин. А от раніше, восени 2019-взимку 2020-го, не було жодних підстав нас виганяти. Жодної. Вони чинили свавілля. Справжнє поліцейське свавілля.

Зараз вони кажуть: тут одні алкоголіки та наркомани.

Але реальну причину цього бачу в тому, що там, в середині вокзалу, є люди. Що це за люди? Якщо вони там є, чому не можна їх погодувати? Своїми діями поліція лише підтверджує, що на вокзалі утримуються раби. Особливо у VIP-залах, куди ми з вами просто так не потрапимо. Іншого пояснення, чому тих людей не можна нам годувати, в мене немає.

– І зараз, під час карантину?

– Постійно. Я кожен вечір ходжу туди годувати людей.

Можете піти зі мною – і ви самі їх побачите. І будете в шоці, гарантую.

От як вони туди потрапляють? На вокзалі зараз стільки поліції, що туди не те що п’яний не пробереться – муха не пролетить. Тим більше, що відкриті всього два входи, які ретельно охороняються поліцією.

А там – сотні людей. Найбільш "елітні" – у VIP-залах. Це, зокрема, ті, у кого відібрали житло. Трудові раби, які працюють на тих, хто дозволяє їм переночувати в середині вокзалу навіть у нетверезому стані – розливають алкоголь, збирають та сортують макулатуру, скидають сніг з покрівель, жебракують – вони у звичайних залах знаходяться.

Здавалося б, що ці люди там роблять? Як вони там опинилися? Відповідь проста: їх утримують у рабстві. Схема проста: ти працюєш на них в обмін на ночівлю на вокзалі. І нас туди не пускають з єдиної причини: щоб ми цього не показували. Хоча ми і не показували раніше ніколи. 11 років не показували цих людей – доти, доки поліція не почала знущатися з нас.

– Ви говорили з цими людьми? Що вони розповідають про те, як опинилися на вулиці і зокрема – на вокзалі?

– У багатьох з них відібрали квартири. От пішла, наприклад, бабуся до магазину, повертається – а замки змінено. Вона стукає – не відчиняють. Тоді бабуся викликає патруль. Ті приїздять, стукають теж – безрезультатно. Тоді бабусі кажуть: пишіть заяву, ми все вирішимо, але потрібно трохи часу. Але у бабусі немає того часу, оскільки їй просто ніде вже сьогодні спати. І тут їй "рекомендують" поки пожити на вокзалі. У мене на одному з останніх відео є бабуся, яка каже "У мене відібрали квартиру" – і сидить вона саме там.

На вокзалі цій бабусі дають можливість сходити в туалет. З нею постійно спілкуються люди в штатському. Кажуть: це бандити, але ми з ними розбираємося і повернемо вам житло. За цей час квартиру три-чотири рази перепродають. І в один прекрасний день бабусі кажуть: ми розібрались, це ваша вина, ви квартиру самі продали, а нас за носа водите – і показують їй документи.

Ми пробували щось зробити – це неможливо юридично. Бо ті квартири або продані, або обміняні, або подаровані… Син-п'яниця програв або продав за борги, кредит був – безліч варіантів. Але найбільш ходовий – що та нещасна бабуся сама вирішила жити на вулиці і сама продала квартиру. А відтак – ніхто їй не допоможе.

І далі таких бабусь викидають навіть з вокзалу. Обличчя там змінюються дуже часто…

Або ще одна схема. У бабусі раптом знаходяться родичі. До того ж ніхто як слід не знає, чи то родичі, чи ні. Приходить просто людина, яка називається "племінником" чи "пра-правнуком". У нас зараз дуже легко змінити прізвище і роздобути необхідні документи. Далі ці "родичі" прописуються у квартирі у бабусі – і влаштовують їй "веселе життя": з гучною музикою, галасливими компаніями, психологічним тиском… Бабуся пробує викликати поліцію, але це нічого не дає. І більшість через місяць-півтора просто ламаються і йдуть жити на вулицю.

Але найчастіше все значно простіше: заміна замків, чорні нотаріуси, підроблення документів із занесенням у держреєстри. І вирішити щось у судах – неможливо. Бо відібрана квартира кілька разів перепродана. І щоб повернути її законному власнику, хтось має відшкодувати збитки покупцям. Інакше ті також позиватимуться. У бабусі грошей на те, аби сплатити дві чи три вартості квартири, зрозуміло, немає – і все лишається, як є.

Та й у нас у країні діє така норма закону: той, хто купив останній квартиру законним шляхом, – той і її власник, навіть якщо ця квартира колись була просто відібрана в бабусі.

– Невже нічого не можна зробити?

– Поки я не бачу сили в Україні, яка би могла зупинити це свавілля.

Вокзал – це ще "квіточки". Все йде до того, що ми скоро будемо жити в країні, де процвітає контрольований хаос і анархія, і прості люди навіть не зможуть нічого проти цього сказати. Хоча коли дивишся на вокзал – розумієш, що це вже відбувається...

Марія Шевчук