Як UAnimals із невеличкої ініціативи перетворився на всеукраїнський рух гуманності

Три десятки українських міст заборонили пересувні цирки з тваринами на своїй території, всі обласні центри стали осередками боротьби за гуманне ставлення до тварин, а українські дизайнери почали масово відмовлятися від створення виробів із натурального хутра.

Це найпомітніші, та не єдині результати майже п’ятирічної діяльності громадської організації UAnimals. Її засновник, партнер агенції Gres Todorchuk Олександр Тодорчук, упевнений, що за грамотного підходу свої ідеї можна донести до будь-кого — це лише справа бажання, терпіння й часу.

UAnimals не є класичною організацією ані за своєю структурою, ані за діяльністю. Рух починався з акцій стосовно заборони цирків із тваринами, та досить швидко Олександр зрозумів, що проблема жорстокого ставлення до тварин значно ширша, а методи боротьби можуть бути масштабнішими та дієвішими.

Олександр розповів про те, як комунікувати з суспільством та владою, щоб видова дискримінація стала неприпустимою, а зміни у свідомості — невідворотними.

Як UAnimals із невеличкої ініціативи перетворився на всеукраїнський рух гуманності?

Рух виник у 2016 році задля вирішення одного з питань, які мене на той момент хвилювали, — експлуатації тварин у цирках. Було відчуття, що все погано, але ніхто нічого не робить, — і було незрозуміло чому. В мене колись промайнула думка, що значно менше людей ходило б у цирк, якби їм потрібно було зайти не з центрального входу, а з бокового, пройти повз усі ці вольєри з тваринами. Одначе люди просто намагаються заплющувати на це очі. Я розумів, що це неправильно і якось неадекватно для XXI століття.

ЯКЩО МОЖЕШ УНИКАТИ СТРАЖДАНЬ — ПОТРІБНО УНИКАТИ. ЯКЩО МОЖЕШ ПОЗБАВИТИ КОГОСЬ СТРАЖДАНЬ — ТРЕБА ЦЕ ЗРОБИТИ

Спершу я не планував утворювати організацію, просто створив сторінку на фейсбуці, якій дав назву UAnimals. Цей словотвір — гра слів: від UA, що підкреслює українськість, та Animals — із акцентом на тому, що всі ми тварини за своєю суттю.

Не думав, що це матиме такий масштаб, хоча моя дружина Марічка казала: «Ти ж розумієш, що це так не закінчиться?».

Тоді ми вперше провели публічну акцію — мітинг, на який прийшло близько тисячі людей, за цирк без тварин у парку Шевченка. Насправді це був один із переломних етапів — до того акції зі схожої тематики налічували кілька десятків людей. Стало зрозуміло, що ця тема на часі й резонує людям, понад те — вони готові долучитись і боротися за права тварин разом із нами.

Тоді я дізнався про термін «спіраль мовчання» — ми мовчимо, тому нам здається, що все гаразд, а насправді це не так. Стало зрозуміло, що ця боротьба складна й потребуватиме багато часу.

Згодом до серцевини UAnimals почали долучатися різні люди, і в якийсь момент наші напрями діяльності стали масштабуватися. Це відбувалося з різних причин. По-перше, людей хвилюють різні теми. По-друге, у всіх різне почуття відповідальності. Коли є тисячі людей, які кажуть: «Ми підтримуємо твою ідею. Змінюймо щось разом, то було б безвідповідально не продовжувати, не об’єднуватись далі. Тому, власне, UAnimals з ініціативи перетворився на гуманістичний рух.

Визначення «рух» для мене є принциповим. Тому що UAnimals — не організація класичного формату з чіткою структурою. Мені дуже подобається книжка Генрі Тімса «New Power», де йдеться про те, що в сучасному світі старі форми і стара влада відходять, і як приклад нових форм автор наводить рух MeToo. Нам дедалі частіше пишуть люди й питають, як долучитися до нашого руху. Звичайно, ви можете стати волонтером або долучитися як копірайтер, фотограф чи дизайнер. Але, глобально, якщо ви підтримуєте наші вимоги, то ви вже з нами і вам не потрібно спеціально отримувати якийсь «партквиток» чи посвідчення. Далі вибір лише за вами — можете виходити на акції або ж просто починати революцію гуманності у власному житті. І це, безумовно, цінно.

Яких цілей UAnimals прагне досягти сьогодні?

Ми робимо все, щоб гуманне ставлення до тварин стало нормою, займаємося глобальною зміною свідомості. Те, з чим ми боремось, — це дискримінація, що має вужче визначення — «видова дискримінація».

Кілька років тому ми вперше видали в Україні переклад книжки австралійського екофілософа Пітера Сінгера «Визволення тварин». Це видання надихнуло світовий зоозахисний рух ліквідувати лабораторні експерименти над тваринами, що нерідко були жорстокими, та фактично розпочати революцію гуманності, яка триває і нині.

Суспільство досі виносить тварин за межі системи моральних цінностей. Ця дискримінація трапляється, бо нам здається, нібито людина може бути доброю людиною і при цьому робити якісь недобрі речі стосовно тварин. І цей підхід тримається лише на мовчазній згоді. Більшість розуміє, що знущання необхідно припинити. Тому ми й говоримо про гуманність. Час від часу мене питають: «Від чого ви захищаєте тварин?». Будемо відверті: від людей.

ІНКОЛИ МЕНЕ ПИТАЮТЬ: "ВІД ЧОГО ВИ ЗАХИЩАЄТЕ ТВАРИН?". БУДЕМО ВІДВЕРТІ: ВІД ЛЮДЕЙ

Я працюю в комунікаціях, тож розумію: щоб змінити ставлення людей, потрібно комунікувати. Для мене це той момент, коли цінності накладаються на розуміння того, як можна про це говорити.
У 2017 році ми вперше провели «Марш за тварин» одночасно у 17 містах, а минулоріч — у 24. І насправді це наймасштабніша неполітична акція Східної Європи. Ми визначили наші ключові вимоги, з якими можна ознайомитись онлайн. У цій справі важливо знати, що всі об’єднуються задля одних і тих самих цілей.

У процесі тривалих обговорень і суперечок визначили 11 цілей, з якими ми виходимо на марш. Перш за все вони стосуються речей, які можуть бути змінені на державному рівні. Це заборона на використання тварин у цирках і дельфінаріях, їхню експлуатацію з метою жебракування чи фотопослуг, відмова від використання живих тварин для тестування косметики, припинення програм масового вбивства безпритульних тварин у містах, створення зоополіції та покарання за жорстоке поводження з тваринами. Окрім цього, є ще низка вимог. Це те, що хочеться зробити насамперед. Під час кожного маршу збираємо під вимогами підписи учасників, передаємо їх Президентові України, Голові Верховної Ради та Прем’єр-міністрові.

Стосовно законодавчого регулювання, насамперед виникає питання «очікування-реальності» — української реальності. По-перше, потрібна громадська думка і запит суспільства на це. Тому ми час від часу проводимо соціологічні дослідження. Ми вже визначили, що більшість українців підтримує ідею заборони цирків, дельфінаріїв, цькувальних станцій, хутрових ферм. Коли ми починали, цифра була значно меншою. По-друге, є суспільний резонанс — ця тема на часі. Далі вже питання до народних депутатів. У парламенті останнього скликання вперше в історії України з ініціативи UAnimals з’явилося фракційне депутатське об’єднання «Гуманна країна», що має 30 нардепів із різних партій, які підтримують наші вимоги. І ми намагаємося просувати цю тему. Питання ще в тому, що заважає протидія зацікавлених сторін — наприклад, підкупи політиків.

Ми розуміємо, що є банальне саботування певних тем — парламент півтора року не може дійти до голосування за законопроєкти. Все розглядають дуже повільно. Те ж питання із судами. До того ж, є питання дотримання закону, і інколи це викликає іспанський сором. Наприклад, в Україні заборонені дельфінарії без доступу до морської води. Але є дельфінарії в Харкові й Трускавці. Не знаю, яке там море.

З якими викликами стикається UAnimals у комунікації з аудиторією?

Завдання полягає в тому, щоб наші повідомлення дійшли не тільки до тих людей, які готові слухати і чути, а й до тих, які не готові. Комунікувати за межами нашої бульбашки, там, де про нашу діяльність ніхто не знає, — це справжній виклик. Ми живемо в країні з десятками мільйонів людей, але оцінюємо світ на прикладі кількох сотень. До того ж, ми перебуваємо в якомусь вигаданому світі. Ми живемо в Києві й ходимо конкретним маршрутом, за межі якого майже не потрапляємо. А виходити з цієї бульбашки потрібно. І коли ви вийдете, то зрозумієте, що всі люди абсолютно різні, у кожного своя позиція.

Треба це або прийняти, або, як ми намагаємося в UAnimals, старатися змінити, шукаючи аргументи та підхід. Я люблю спілкуватися з таксистами, з консьєржами, виступати на радіо — на таких станціях, де є функція дзвінків від слухачів.

ЯКЩО ВАС НЕ РОЗУМІЄ АУДИТОРІЯ — ОТЖЕ, ВИ НЕ ВМІЄТЕ ДОНОСИТИ ПОВІДОМЛЕННЯ, А НЕ АУДИТОРІЯ ЯКАСЬ НЕ ТАКА

Ми завжди пояснюємо: не потрібно любити тварин, щоб підтримувати наші ідеї. Не треба уявляти себе Білосніжкою, до якої прилітають пташки та приходить оленятко, аби розуміти, що це дикунство, коли з когось знущаються заради розваги.

На кожній стадії ця боротьба — це такий собі лакмусовий папірець. Інколи влада якогось міста каже, мовляв, аби вирішити питання безпритульних тварин, ми просто їх повбиваємо. Будьмо відвертими: вони не чинять так само з бездомними людьми лише тому, що хтось напише про це в соціальних мережах. У моїй системі координат це неможливий інструмент. Різниця між вами і твариною лише в тому, що у вас є мобільний телефон і фейсбук, де можна пожалітися, а у тварини цього немає.

Чи має рух сталу команду та як вона функціонує?

Серцевина нашої команди — це близько 15 людей, постійно залучених у діяльність. Є люди з різних міст. Те, що ми проводимо там акції, спонукає до розвитку місцеве лідерство. І я дуже радію, що ми діємо саме так. Більшість громадських акцій, як ми знаємо, проходить у Києві, й люди з регіонів мають приїхати до столиці, щоб висловити свою позицію.

З першого маршу наша мета полягала в тому, аби він не був якоюсь лише київською тусівкою. Останній марш охопив 24 міста — всі обласні центри, враховуючи Краматорськ і Сєверодонецьк. Десь марш зібрав тисячі людей, десь сотні, десь десятки. Але ми показали, що для всіх регіонів України це актуально. Цей підхід приводить до того, що в кожному місті ця тема звучить дедалі чутніше. Для нас непринципово, щоб учасники маршів позиціонували себе як представники UAnimals. У різних містах з’являються якісь локальні організації. Головне — щоб тема неслася.

У нас немає жодних спонсорів, партнерів та грантів. Чотири з половиною роки, коли ми щось і витрачали, то винятково з власних грошей. А цього року ми запустили Patreon і, власне, маємо невеличку, але регулярну можливість витрачати якісь гроші.

Проте на 99,9% UAnimals — це волонтерська організація і все, що ми робимо, — це діяльність саме волонтерів. Зараз у нас є 300 спонсорів — 300 наших патронів. Я не зарікаюся від того, щоб колись долучатися до грантових програм, — якщо це буде чітко в межах того, що ми робимо. Зараз я бачу, що гранти стають для багатьох організацій спрямуванням діяльності. Це перетворює боротьбу на супроводження теми. Хоча розумію, що гранти мають змогу підсилити якісь важливі ініціативи.

Якими інструментами ви привертаєте увагу до проблеми гуманності?

На мою думку, в комунікації благодійних та громадських організацій визначну роль має відігравати креативний підхід. Можна сказати «моя аудиторія не в тіктоці», але питання насправді в тому, чи можете ви донести інформацію в такому форматі.

Наприклад, ми збиралися вийти на мітинг проти випалювання сухостою на полях: через це гинуть люди і тварини, згорають будівлі, це жахливо шкодить довкіллю. Та через локдаун не змогли влаштувати акцію. Тож ми домовилися з «Динамо Київ», і вони запостили у себе в соцмережах допис про те, що вирішили підтримати стару традицію спалювати сухостій на полях — і випалили траву на стадіоні «Динамо».

Звісно, то був фотомонтаж — про це зізнавалися в кінці допису. Подія викликала величезний резонанс, вийшло з десяток телесюжетів. Потім багато клубів української прем’єр-ліги підтримала цю ідею та «спалила» свої стадіони — понад те, згодом до нас долучилося «Динамо Мінськ», бо ж для Білорусі це теж проблема. Ця ідея нам нічого не коштувала.

А минулого року в нас виникла ідея донести інформацію про шкоду від спалювання трави до людей, які безпосередньо це роблять. Але ж вони не читають нашого фейсбуку. Знаючи, що, згідно з дослідженнями, більшість українців вірить у забобони, ми вигадали ворожку Агату — вона у нас була провидицею, учасницею неіснуючого проєкту «Екстрасенси України», мовляв, майже 20 років тому виявила свій дар і відтоді допомагає людям у складних обставинах. Ми створили плакат із фотографією ворожки, на якому йшлося: «По року страждань очікує на кожну спалену в нірці чи в полі тварину. Не треба накликати біду!». І розмістили цю афішу більш ніж у двох сотнях сіл: на зупинках електричок, на будинках культури.

Формально тут немає жодних юридичних порушень. Ми написали у фейсбуці про цей проєкт без жодної додаткової інформації та попросили людей, які живуть чи бувають у селах, нам відповісти. Звісно, заміряти фінальну ефективність неможливо, та декілька активістів написали нам, що, поки вони клеїли плакат, у них питали телефон ворожки. А ще ми просили їх надсилати афіші у закриті групи й чати сіл — і були випадки, коли під постами люди писали: «Так, чув про таке повір’я».

Ми намагаємось використати всі доступні нам інструменти, ми є в усіх основних соціальних мережах. Нещодавно ми перевалили за 100 тисяч підписників на фейсбуці, 37 тисяч в інстаграмі, у нас є телеграм-канал, тікток, де п’ять із половиною тисяч підписників і більше як мільйон переглядів відео. Це до того, що якщо вам не подобається те, що постять у тікток, то йдіть туди і публікуйте щось інше.

Минулого року в колаборації з «Клубом Добродіїв» (це був перший такий досвід) ми почали збирати гроші на допомогу тваринам — і за рік зібрали приблизно півтора мільйона гривень. Я думаю, що це достатньо хороший показник, але з точки зору нашої діяльності це лише одна зі складових.
Ми максимально намагаємося долучати лідерів думок і знаменитостей. Нещодавно залучали Джамалу і гурт ONUKA, дітей до підтримки законопроєкту про посилення відповідальності за жорстоке поводження з тваринами. Минулого року відкрили власний онлайн-магазин хутра, в якому писали реальну ціну кожної шуби — кількість життів тварин, зняли рекламу з Христиною Соловій.

Ми жартували, що у професійності підходу можемо конкурувати з усіма магазинами хутра в Україні. Ми домовилися про налаштування SЕО-оптимізації, щоб люди, які шукають хутро в Україні, потрапляли на наш сайт. Також завдяки патронам запланували мінімальний бюджет на просування сайту у фейсбук та гугл. Тепер десятки тисяч людей заходять на наш сайт. Ідея була в тому, щоб він став подразником — і він ним, власне, й став.

Благодійність — про що вона для вас?

У своєму баченні благодійності я абсолютно спираюся на вже трохи заїжджену, але, тим не менш, важливу цитату Ганді: «Стань тими змінами, які ти хотів би бачити у світі». Для мене благодійність — це той метод, яким можна бодай трошки, але спробувати зробити світ кращим місцем.
Остаточно благодійність поселилася в моєму житті тоді, коли я одружився. Бо для мене Марічка (Марія Артеменко, керівниця благодійного фонду «Клуб Добродіїв», — ред.) — це уособлення благодійності.

Якщо глобально, то, наприклад, діяльність UAnimals я не сприймаю як благодійність. Все-таки це громадська організація і наша первинна задача — змінити ставлення людей до певних питань, змінити державну політику щодо таких речей. Тому для себе дуже чітко розділяю ті речі, які стосуються суто благодійності, і ті, які стосуються громадської діяльності.

Як ви вважаєте, коли благодійність в Україні стане нормою?

В Україні, як на мене, все окей з добрими справами. У нас дуже багато людей, які в неділю йдуть до церкви і залишають там гроші. Чи є це благодійністю? Звісно, є. Багато людей у селі збирають гроші або просто допомагають людям, у яких сталася біда. Дуже багато людей по всій Україні годують безпритульних тварин.

Складні часи активізують людей.

ЩО ГІРШЕ У ТЕБЕ СПРАВИ, ТО БІЛЬШЕ ТИ ВІДЧУВАЄШ ПОТРЕБУ КОМУСЬ ДОПОМОГТИ

Благодійність — це ще інструмент самотерапії. Понад те, нинішній світ — це світ абсолютної невизначеності. Благодійність — це можливість бодай трошки щось контролювати. Що б не неслося навколо, ви комусь допомогли, ви мали цю можливість.

Благодійність необов’язково має реалізуватись благодійними фондами, які у соцмережах збирають гроші через LiqPay. Якщо говоримо власне про добрі справи, то вони насправді в Україні є. Питання лише в тому, як бути ефективнішими у благодійності. Можливо, це бачення має проговорюватися та розвиватися на якихось шкільних програмах. Але, глобально кажучи, благодійність має стати доступнішою. На Заході у тебе безліч можливостей долучитися, допомогти, стати волонтером.

Звісно, ми дивимось на те, що роблять міжнародні організації, але ми, українці, можемо й задавати тренди. По-перше, в нас технічно великі можливості тут щось робити. В Україні ми можемо протягом місяця-двох зустрітися з депутатом та представити йому свою проблему (чи матиме це результати — інше питання, та можливість є). По-друге, у нас висока готовність людей допомагати. Українці, яким зараз 35 років, уже пройшли дві революції. Вони виходять на мітинги, готові до всього і все вже знають.

Світ точно змінюється. Потрібно лупати цю скелю далі.

Джерело