«Очима невіруючих людей на нас дивиться Сам Бог!»

Наше життя щоразу дає нам нові виклики та випробування. Адже ми повинні здавати екзамени віри щодня і щохвилини. Ми зобов’язані стояти на захисті одвічних Божественних принципів. Але саме тут і виникають найбільші спокуси…

Християни дуже часто повчають інших людей, розказуючи їм ідеальні моральні істини, але нажаль, життям своїм проповідують далеко не християнські домінанти. Та зовсім марно давати людям прекрасний образ Церкви Новозавітної і в той же час чинити по-старозавітному – «око за око». А потім ми запитуємо: чому люди (а саме молодь) не хочуть йти до церкви? А вони не йдуть, бо дійсність не відповідає ідеалам. Ми, християни, повинні показати на практиці в що ми віруємо і що сповідуємо. Наші діла не повинні розходитися з нашими словами!

Запам’ятаймо, очима невіруючих людей на нас дивиться Сам Бог! Він нас так і буде оцінювати – «як вас застану з тим і буду судити» (цитація по св. Юстину Філософу).

Тільки тоді, коли слова і дії будуть одним цілим, коли проповідь для інших та власне життя з’єднаються в один духовний порив – люди зможуть пізнати Церкву Божу. Наше життя повинне бути тотожним біблійному образу. Архімандрит Павло (Груздєв) говорив: «Православ’я не потрібно доводити, його треба життям показувати».

Ми живемо в дуже непростий час, коли усі забули, що таке справжнє життя. Ми можемо запросто відправити людину на Місяць, але все ніяк не зберемося перейти вулицю і познайомитися з сусідами. Ми можемо запустити балістичну ракету на іншу частину земної кулі і попасти точно в ціль, але чомусь, договорившись піти з дітьми на прогулянку, постійно переносимо призначений день. У нас є електронна пошта, факси, мобільні телефони, щоб не втрачати зв’язок один з одним – але людство ще ніколи не було так розділене.

Сьогодні на Церкві, в принципі як і завжди, лежить дуже важлива місія – консолідація суспільства: з’єднати розділене, склеїти розбите, відновити знищене. А Церквою Христовою є не споруда чи будівля, а віруючі люди. Тому кожен із нас покликаний до важливої місії апостольського служіння, але це служіння можливе тільки тоді, коли наші слова і вчинки звучать на одній ноті духовного камертону.

Прот. Діонісій Буренко