Від кота до лося: як працює Команда порятунку тварин

Жодна державна чи комунальна установа в Україні не спеціалізується на рятуванні диких, безхатніх чи домашніх тварин, що потрапили в смертельно небезпечне становище. Тому ці завдання лягають на плечі волонтерів із необхідними навичками і спорядженням. Так, у Києві з 2014 року працює Команда порятунку тварин, або Kyiv Animal Rescue Group (KARG) — громадська організація, яка за час своєї діяльності врятувала понад 10 тисяч живих істот.

У селі Плоскому, неподалік Києва, кіт потрапив до вентиляційної шахти будинку. Отримавши дзвінок від власниці тварини, екіпаж рятувальників вирушає на завдання. Троє людей, одягнені у спеціальні робочі костюми, підіймаються на горище. Спершу вони роблять два заміри: один вказує на відстань від вентиляції до торцевої стіни будівлі, а інший — висоту, де застряг кіт. Після цього вони просвердлюють перфоратором кахельну стіну ванної кімнати (до якої тварина перебуває найближче). Звідти на них позирає пара спантеличених котячих очей. Наостанок лишається небагато: відламати ще кілька сантиметрів цементу та витягнути тварину.

Саме так працює KARG — структура, що починалася з особистої ініціативи двох волонтерів — Михайла Сторожука та Любови Кравчук — і перетворилася на громадську організацію, яка опікується порятунком тварин. У її розпорядженні є чотири рятувальні автомобілі та один пожежний, а сама організація нараховує понад двадцять людей. Щодня на гарячу лінію Команди порятунку надходять дзвінки: зазвичай звертаються із запитами кияни, однак телефонують також люди з передмістя. А часом навіть із інших регіонів країни. Бо сьогодні вкрай важко знайти організацію, члени якої не лише володіли б специфічними навичками порятунку тварин, а й погодилися робити це за невелику плату, а подеколи й безкоштовно.

З часом діяльність KARG стала настільки помітною, що Михайлу, який використовував свій телефон для прийому робочих викликів, надійшов дзвінок від Державної служби з надзвичайних ситуацій. Сказали, що хочуть переадресовувати всі дзвінки, пов’язані з загрозою для життя тварин, на гарячу лінію Команди порятунку, оскільки такі запити не належать до компетенції ДСНС. Михайло пристав на пропозицію, тож тепер для рятувальників KARG цілком звично отримувати понад десять дзвінків за добу. Команда формує маршрути виїздів за викликами, що належать до їхньої компетенції (тобто у ситуаціях, коли йдеться про порятунок життя тварини). А в інших випадках, серед яких, приміром, скарги мешканців на гавкіт за стіною чи сорок, які літають над головами, надають консультацію або переадресовують виклик до фахівців: служби «Зоодопомога», команд стерилізації, ветклінік, притулків тощо.

Рятувати попри страх

До виникнення Команди порятунку тварин у Києві для мешканців міста проблемою ставала навіть кішка, яка злякавшись, залізла на дерево: ані рятувальники, ані пожежники зазвичай не відгукувалися на такі запити киян. Очевидно, що у більш складних ситуаціях, наприклад, коли цуценя застрягло в норі чи кажан потрапив до вентиляційної труби, годі було сподіватися на швидку та бюджетну допомогу. Часом на заклики порятунку відгукувалися професійні альпіністи, але вартість їхніх послуг була далеко не всім по кишені, про що кияни іноді скаржилися в мережі. На одну з таких публікацій і відгукнувся Михайло Сторожук, який вже мав досвід дигерства як хобі, а також займався промисловим альпінізмом.

— Я побачив у інтернет-виданні статтю про те, що в Києві нема кому знімати котів з дерев. Тому я залишив у коментарях свій номер телефону і написав, аби зверталися за потреби. Додав, що можу допомагати безкоштовно.

Невдовзі після того, як почали надходити перші дзвінки, Михайло познайомився з Любов’ю Кравчук, яка згодом стала співзасновницею KARG. Так за перші півтора роки існування організації, де працювали лише вони удвох, Михайлу та Любові вдалося врятувати більш ніж пів тисячі тварин. Першого кота Михайло врятував узимку. Хвіст тварини примерз до стовбура сосни, тож рятувальнику довелося підійматися на дерево двічі (вдруге — з пляшкою гарячої води). Після цього домашнього улюбленця вдалося безпечно спустити на землю та віддати господині.

Крім порятунку кішок, що застрягли на деревах, вони почали виконувати складніші операції. Незабаром виникла ідея структурувати свою волонтерську діяльність, щоб інші люди також могли долучитися до команди. Попри те, що ця робота вимагає спеціальних навичок та професійної підготовки (в пріоритеті були спелеологи — знавці печер та їхніх особливостей, дигери, що орієнтуються у штучних підземеллях, а також згадані раніше промислові альпіністи), команда поступово розширювалася.

Дотепер лави Команди порятунку час від часу поповнюються новими волонтерами. Щоби стати рятувальником KARG, треба пройти стажування. Але багато людей долучаються до команди на короткий термін, а згодом йдуть і більше не повертаються. В організації бували й складні періоди, коли одна людина могла виконувати кілька ролей одночасно і брати 4-5 змін поспіль. Попри це, за весь час Команда порятунку жодного разу не призупиняла роботу. А волонтери, яким вдається протриматися в організації більше місяця, залишаються тут надовго.

На думку Михайла, ця робота далеко не для кожного, а волонтери часом не в змозі тверезо оцінити свої сили. Він переконаний, що у цій справі не можна легковажити, оскільки йдеться про порятунок живої істоти.

Бажано, щоб рятувальник умів добре працювати з мотузками, не боятися висоти або глибини, не страждати від клаустрофобії, мати досвід роботи з гідравлічними та електроінструментами, розумітися на медикаментах (наприклад, правильно дозувати снодійне) та бути готовим до взаємодії з агресивними тваринами. Так, при роботі з роздратованим лелекою слід швидко схопити птаха за дзьоб, бо він є доволі гострим, тож може легко травмувати рятувальника. Оскільки організація має дбати ще про безпеку волонтерів на викликах, у команді є інженер, що опікується справністю техніки, а також людина, що відповідає за плавзасоби і роботу на воді.

Учасники KARG займаються своєю справою попри можливі ризики й страхи. Михайло переконаний, що в житті людини страх, звісно, має своє місце, проте куди важливішою є готовність його перебороти.

Він сам спершу допомагав лише котам, оскільки мав упереджене ставлення до собак. У дитинстві його покусала зграя бездомних псів, тож чоловік прагнув триматися від них якнайдалі. Але для KARG важливим є життя кожної тварини, без винятків. Тому згодом Михайло зрозумів, що варто себе пересилити. На порятунок собаки він наважився, заручившись підтримкою Любови. Це був складний випадок: тварині, що потрапила під поїзд, відрізало лапу, і вона забилася у вузьку щілину між платформою та землею, куди було вкрай важко потрапити, тому собаку діставали удвох: спочатку Любов зв’язала їй морду, щоб та не кусалася, а потім разом із Михайлом витягнули з щілини. Після цього рятувальники відвезли постраждалу тварину до ветклініки.

— У мене була фобія. Але Люба навчила мене працювати з собаками. Пізніше ми дізналися, що цю тварину успішно вилікували. Ногу їй, звичайно, не пришили. Але собака на трьох ногах все одно знайшла свій дім. Тепер вона живе у приватному будинку. У її житті все добре склалося.

Члени KARG розповідають, що робота рятувальника доволі непередбачувана. Часом випадає допомагати не лише котам і собакам, а й лисам, зміям, крукам. Найбільшою твариною, з якою довелося працювати Команді порятунку, був лось. А одного разу до диспетчерської організації надійшов виклик про «динозавра, що сидить на городі та їсть кабачки». Йшлося про ігуану, яка мешкала у господарів з одного села під Києвом. Тварина втекла з дому та опинилася у сусідньому селі.

Бути напоготові

Сьогодні кожна рятувальна операція Команди порятунку стартує зі складу. Саме тут зберігається усе необхідне: від медикаментів до транспортних засобів. Серед іншого тут є один, важливий для Михайла, раритет — мотовелосипед із бензиновим двигуном. Саме на ньому волонтер приїздив на свої перші виклики.

Під час перших порятунків доводилось обмежуватися мінімальним набором: мотузкою, одним комплектом висотного спорядження та сачком. Тепер Команда має в розпорядженні спецодяг, надувні човни, рятувальні жилети, костюми хімічного захисту, болгарки, ножиці по металу, рятувальний домкрат і ще багато чого.

А ще на складі можна знайти багато інструментів, сконструйованих із підручних матеріалів: наприклад, металеву триніжку, яку встановлюють над польовим колодязем для кріплення линви, за допомогою якої можна спуститися вглиб та витягнути тварину з води. Або саморобну петлю для вилову собак. Це доволі простий інструмент, який складається з жердини та мотузки у формі нашийника, ширина якої регулюється механізмом. Є тут і мотооприскувач, призначений для гасіння низових пожеж в екосистемах та у полях.

Деякі елементи спорядження доводиться майструвати самостійно, оскільки їхня ціна на ринку суттєво перевищує собівартість, а також фінансові потуги організації. До прикладу, хороша петля може коштувати у 15 разів дорожче, аніж її саморобний аналог. Ще на складі зберігаються кисневі балони. Вони занадто великі, щоб брати з собою, тому з них рятувальники заправляють менші, портативні, які вже використовують на викликах у екстрених ситуаціях.

Попри те, що Команда порятунку тварин існує вже 7 років, вона досі не має свого офісу. Чергові диспетчери безперервно приймають дзвінки, а екіпаж виїжджає на виклики, не знаючи, чи отримає компенсацію за свої послуги: інколи господарі тварин або ті, хто помітив безпритульних тварин у біді, погоджуються сплатити квитанцію, інколи — ні. Тому основним джерелом фінансової підтримки є донації (наприклад, на Patreon). Прихильники допомагають KARG покривати витрати на своє функціонування та виплачувати зарплатню команді, хай і невисоку. Також завдяки небайдужим людям, крім радянських і самостійно ремонтованих автівок, організація отримала більш сучасний автомобіль.

Команда порятунку не має власного притулку для тварин або привілеїв у ветеринарних клініках. Рятівники можуть надати тварині першу домедичну допомогу і доставити її до лікарні під відповідальність того, хто їх викликав. KARG збирає кошти на лікування у виняткових випадках, коли врятована з важкодоступного місця тварина поранена і не здатна самостійно жити на вулиці. Також учасники KARG піклуються про тварин і з власної ініціативи: приміром, забирають до себе на перетримку.

Екіпаж виходить на зміну раз на три-чотири доби. Робочий день триває 24 години, починаючи з шостої ранку. Зазвичай у дії перебуває один автомобіль, але коли викликів більшає, формується екіпаж для ще однієї або навіть двох автівок. Так команда може розділитися, щоб одночасно працювати в столиці та виїжджати за місто чи в інші регіони. У багатьох членів Команди порятунку є своя спеціалізація: хтось добре знає, як працювати з котами, хтось має хороший кінологічний досвід, а хтось легко знаходить спільну мову з птахами.

За словами керівниці KARG Тетяни Ляшенко, щоб працювати в організації, треба бути не лише фізично вправною, а й психічно витривалою людиною.

— Робота рятувальника — це постійний стрес. До нас часто надходять екстрені виклики. Наприклад, коли кіт потрапив у клин євровікна, залишеного на провітрювання, ми маємо сорок хвилин на його порятунок. Такі виклики надходять в ранкові години пік, бо люди йдуть на роботу і забувають зачинити вікно. І це найважче: стояти в заторі та розуміти, що ти нічого не можеш зробити. Люди їдуть на роботу, а ти — рятувати життя тваринці, однак у тебе немає жодних переваг у русі.

У Команді порятунку розповідають, що насправді складно передбачити, скільки часу доведеться витратити на один виклик: часом порятунок тварини вимагає кількох хвилин, але нерідко — цілу добу. Тому найперше завдання рятувальника — завжди бути напоготові.

Вчитися у тварин

Зважаючи на всі складнощі, з якими зіштовхуються учасники KARG, постає запитання: чому вони продовжують виконувати цю роботу?

Річ у тім, що тварини, які звикли до дикої природи, еволюційно не пристосовані до урбанізованого середовища. Тобто цілком природно, що вони не завжди можуть дати собі раду серед конструкцій багатоповерхівок, колекторів та вентиляційних систем. Завдання людини — допомагати тваринам, оскільки саме вона створила ці умови.

Тетяна пригадує, що з дитинства наділена вкрай чуйним ставленням до природи. Свого першого кота вона разом із батьком врятувала у чотири роки. Тварину, що застрягла на дереві, безпечно зняли. Після цього сім’я Тетяни прихистила його у себе: щепила всіма необхідними вакцинами, а згодом допомогла знайти нових господарів. Але цим не обмежилося:

— У дитинстві ми з друзями діставали бджіл та інших комах, які впали у воду, щоб вони не потонули. А ще, пригадую, коли я зривала листя з дерев, мій батько придумав лічилочку: «Не рвать, не метать, зелень показать» («Не рвати, не розкидати, зелень показати». — ред.). Аби я не шкодила ні деревам, ні кущам. Він завжди наголошував, що усе це — живе.

Для Михайла, крім любові до тварин, важливим є також і розуміння того, наскільки цінною у суспільстві стала робота KARG. Вдячність господарів, які хвилюються за своїх улюбленців, проте не можуть врятувати їх самотужки, спонукає рятувальника продовжувати цю справу.

— Мені цікаво допомагати тваринам. Я роблю це тому, що можу. Ми єдина організація, яка цим займається. Якщо ми не врятуємо тварину, то хто? Більше нікому це зробити, тому доводиться працювати.

Команда порятунку також серйозно підходить до збереження життя тварин, які зазнали серйозних травм (що часто призводять, приміром, до вимушеної ампутації кінцівок). Тетяна переконана, що навіть за умови, якщо тварина не може повернутися у дику природу, це аж ніяк не дає людині права позбавляти її життя. На думку рятувальниці, у таких випадках тваринам слід давати прихисток.

— У нас є молода чайка, яка зламала собі крило. Вона довго так проходила, доки ми на неї натрапили. Коли її доставили до лікаря, у неї вже був некроз, тож зберегти крило не вдалося. Вона вже не буде літати, лише ходитиме. Я не можу себе поставити на місце цієї чайки і сказати, чи їй добре так жити, чи погано. Вона не може мені розказати свої думки. Тому ми вирішили, що їй буде краще жити серед представників свого виду у притулку.

Магатма Ґанді вважав, що про велич та моральний прогрес нації можна говорити залежно від того, як вона поводиться з тваринами. В Україні над дотриманням прав тварин працює низка зоозахисних організацій. Приміром, утворений міжнародною благодійною організацією Four Paws притулок «Домажир», що розташований біля однойменного села на Галичині, допомагає ведмедям, які тривалий час перебували в неволі, проходити реабілітацію. Також проти евтаназії безпритульних тварин виступає всеукраїнський рух UAnimals, який визначив припинення масового вбивства бездомних тварин у містах України однією зі своїх цілей до 2025 року. Для досягнення своєї мети організація збирає кошти на лікування тварин, сприяє поліпшенню умов їхнього утримування та продажу в зоомагазинах, допомагає притулкам, а також проводить мітинги у різних містах країни.

Важливим кроком став прийнятий влітку 2021 року закон про заборону жорстокого поводження з тваринами, що наближає Україну до міжнародних угод і директив ЄС. Зокрема, він забороняє винищувати бездомних тварин з метою регулювання чисельності, жебракувати з ними, надавати фотопослуги тощо.

Зрештою, тварини, попри свою часткову безпорадність у людському середовищі, можуть багато чого нас навчити. На думку Тетяни, вони допомагають зрозуміти, що життя варто сприймати таким, яким воно є, і рухатися вперед попри всі складнощі та зміни, які відбуваються. Скажімо, якщо тварина внаслідок нещасного випадку втратила кінцівку, вона продовжує надалі жити так, як раніше.

Михайло, як уже згадувалося, спочатку і сам боявся собак, а Тетяна, яка зараз утримує вдома чимало кажанів, що потребують реабілітації, раніше відчувала до них відразу. Вміння боротися зі своїми страхами заради того, щоб допомагати іншим, є невід’ємним аспектом філософії Команди порятунку тварин. Але, за словами Михайла, важливим є також розуміння того, що ця робота здійснюється не просто заради тварин, а й на благо суспільства та країни в цілому.

— Україна — моя Батьківщина, яку я люблю і якою пишаюсь. Я звідси нікуди не поїду. Але для того, щоб Україна процвітала, кожна людина, кожен громадянин має робити свій вклад. Не просто казати, а щось робити для неї власноруч.

Джерело