"Це початок гуманітарної катастрофи"

Чернігів з перших годин вторгнення РФ в Україну перебуває під постійними обстрілами з боку російської армії. Мости зруйновані, місто - в блокаді. Як виживають місцеві жителі за таких умов - у розповідях очевидців.

Цілодобові обстріли, брак їжі, води, відсутність комунікацій та неможливість евакуації - це повсякдення людей, які лишаються в Чернігові. Через вкрай скрутну ситуацію місто може спіткати доля блокадного Маріуполя. От тільки, на думку місцевих, те, що відбувається в Чернігові, має менший розголос, тому вони просять не забувати про них та розповідати світові, що чинить російська армія з одним з найстаріших міст України.

DW наводить розповіді трьох мешканців Чернігова - про те, як змінювалася ситуація та що відбувається зараз.

Олена*, евакуювалася 5 березня

"До 24 лютого до війния ніяк не готувалася, хоча розуміла, що ризик вторгнення реальний. Лише намагалася заощадити кошти, не робила серйозних покупок. Загалом Чернігів не вірив у можливий напад РФ. 24 лютого я була в Києві з хлопцем, втім вирішила їхати в Чернігів, бо вся моя та його родини були там. Мені хотілося бути з ними. До того ж, це моя рідна земля, батьківщина, моє місто, яке я обожнюю всім серцем. Тому я завантажила машину майже всіма речами та поїхала, попри шалений страх. Я розуміла, що їду назустріч російським танкам, в гірше місце, назустріч вогню. Майже всю дорогу я ридала.

Коли по приїзду вийшла з машини, одразу почула обстріли. Чим далі, тим гучнішими вони ставали. Вже в першу ніч ми пішли в укриття, бо вікна здригалися. Лише пару годин в обід було тихо, а також рано вранці - тоді можна було піднятися в квартиру.

Через те, що їм (російським військам. - Ред.) не вдавалося зайти в місто, вони тероризували весь Чернігів. Снаряди постійно падали поблизу нашого будинку. Вдома я спала по 3-4 години одягнутою. Згодом ми переїхали в підвал, бо перебувати в квартирі було неможливо. Вдома я постійно тремтіла від напруги, навіть у ті рідкісні моменти, коли було тихо. Лише в укритті в мене переставали труситися коліна. Крім того, там не було чути обстрілів та ми нарешті могли спати.

З 1 березня російські війська підібралися дуже близько до міста, обстріли стали ще більш інтенсивними. Ми навіть боялися вийти на вулицю. Лише одного разу під обстрілами я ходила в магазин та аптеку. Повітряна тривога лунала майже постійно.

Наслідки російських обстрілів Чернігова, березень 2022 року

Харчувалися запасами, які були. Прокидалися о 4 ранку - тоді було відносно тихо, щоб піднятися та нагріти їжу. Готували те, що швидко - гречку, якусь вермішель. Переважно насипали з собою та їли вже в укритті через повітряну тривогу. Одного разу всією родиною за 20 хвилин варили суп та їли його вже з банок в підвалі, бо почався обстріл.

Останні дні нашого перебування в місті ночували в квартирі, адже ходили чутки, що російські диверсанти будуть використовувати цивільних як прикриття. До того ж, напередодні в нашому підвалі з’явилися два підозрілих хлопці, які плуталися у своїх розповідях та постійно говорили по телефону. Це лякало. Через те, що ми з ними посварилися, було ще більш страшно. Я спала з кухонним ножем у кишені та ліхтариком, щоб світити, коли вимикалося світло. Укриття не зачинялося і я розуміла, що мене ніхто не врятує, якщо увійдуть озброєні диверсанти. Водночас з’явилася інформація, що в Херсоні ґвалтують дівчат та жінок.

У квартирі також було дуже важко. Російські винищувачі літали дуже низько над житловими кварталами, ніби спеціально тероризували населення. Це було найстрашніше. Ми лежали з подушками на голові в коридорі, а гул був настільки гучний, що мені здавалося, ніби цей винищувач літає над моєю головою. Через те, що вони літали над містом та скидали снаряди хаотично, ми не могли бути певними, що не станемо ціллю. Просто молишся і гадаєш - влучить чи ні. Це відчуття безпорадності жахливе. Військові зайняті справами, а цивільні - ніби заручники ситуації, просто сподіваються вижити.

Наслідки російських обстрілів Чернігова, березень 2022 року

Харчувалися запасами, які були. Прокидалися о 4 ранку - тоді було відносно тихо, щоб піднятися та нагріти їжу. Готували те, що швидко - гречку, якусь вермішель. Переважно насипали з собою та їли вже в укритті через повітряну тривогу. Одного разу всією родиною за 20 хвилин варили суп та їли його вже з банок в підвалі, бо почався обстріл.

Останні дні нашого перебування в місті ночували в квартирі, адже ходили чутки, що російські диверсанти будуть використовувати цивільних як прикриття. До того ж, напередодні в нашому підвалі з’явилися два підозрілих хлопці, які плуталися у своїх розповідях та постійно говорили по телефону. Це лякало. Через те, що ми з ними посварилися, було ще більш страшно. Я спала з кухонним ножем у кишені та ліхтариком, щоб світити, коли вимикалося світло. Укриття не зачинялося і я розуміла, що мене ніхто не врятує, якщо увійдуть озброєні диверсанти. Водночас з’явилася інформація, що в Херсоні ґвалтують дівчат та жінок.

У квартирі також було дуже важко. Російські винищувачі літали дуже низько над житловими кварталами, ніби спеціально тероризували населення. Це було найстрашніше. Ми лежали з подушками на голові в коридорі, а гул був настільки гучний, що мені здавалося, ніби цей винищувач літає над моєю головою. Через те, що вони літали над містом та скидали снаряди хаотично, ми не могли бути певними, що не станемо ціллю. Просто молишся і гадаєш - влучить чи ні. Це відчуття безпорадності жахливе. Військові зайняті справами, а цивільні - ніби заручники ситуації, просто сподіваються вижити.

Дмитро*, волонтер

Чернігівця Дмитра повномасштабна війна РФ проти України застала в селі неподалік міста, яке одразу стало майданчиком бойових дій. Після двох діб постійного перебування у льоху чоловіку з родиною вдалося евакуюватися з-під вогню у Чернігів, де він разом з колегами та друзями дитинства заснував волонтерську ініціативу. Наразі команда за запитами місцевих допомагає переважно провізією та ліками, адже навіть у крамницях, що працюють, - полиці порожні.

"З кожним днем у місті дедалі важче. Обстріли дуже часті, в Чернігові дуже небезпечно. Вони (російські війська. - Ред.) зруйнували пів міста - спортивні споруди, бібліотеки, школи, історичні пам’ятки, цивільні будинки. Вони гасять-гасять-гасять постійно. Авіанальоти як за розкладом.

Цивільних у місті залишається приблизно 100 тисяч людей (у мирний час населення Чернігова - 285 тисяч. - Ред.) Переважно це пенсіонери.  Їх видно на вулицях, хоча ходити містом небезпечно. Ті, хто психологічно призвичаївся до ситуації, можуть вигулювати собак, читати книгу на вулиці, коли над головами летять бомби. Є й такі, хто взагалі не виходить з укриттів. У багатьох загострилися психічні проблеми. Змоги допомагати їм психологічно наразі нема. Багато прикутих до ліжка людей.

Наслідки російських обстрілів Чернігова, березень 2022 року

У місті нема світла, опалення, води дуже мало, тому люди збирають дощову або зливають з батарей. Великі проблеми з їжею та зв’язком, адже через відсутність електроенергії не можуть заряджати акумулятори.

Фактично у Чернігові почалася гуманітарна катастрофа, у волонтерських центрах майже нема їжі, місто повністю у блокаді після того, як підірвали мости (23 березня армія РФ зруйнувала автомобільний міст через Десну, який сполучав місто з Києвом, а наступного дня - пішохідний. - Ред.). Російські війська явно дають зрозуміти, що гуманітарна допомога не пройде. Тому це тільки початок і з кожним днем буде дедалі гірше.

Деякі магазини в місті працюють, але там порожні полиці та високі ціни. Ситуація вкрай важка. Якщо спочатку до нас надходили заявки щодо молока, м'яса, яєць, зараз люди просять хоча б шматочок хліба та скляночку води. Також багато прохань поїхати по конкретних адресах та перевірити, чи живі родичі.

Моя команда скуповує все, що тільки можна в магазинах, щоб на складі було хоч щось, бо вкрай тяжко читати заявки та розуміти ту біду, в яку потрапили наші люди. Дуже багато повідомлень про те, що люди просто помирають з голоду. Коли я читаю ці заявки, в мене сльози на очах. Вони готові заплатити будь-які кошти за хлібину. Але гроші зараз жодної ролі не грають, адже самого хліба в місті нема. Я думаю, вже є випадки голодної смерті.

Наслідки російських обстрілів Чернігова, березень 2022 року

У місті нема світла, опалення, води дуже мало, тому люди збирають дощову або зливають з батарей. Великі проблеми з їжею та зв’язком, адже через відсутність електроенергії не можуть заряджати акумулятори.

Фактично у Чернігові почалася гуманітарна катастрофа, у волонтерських центрах майже нема їжі, місто повністю у блокаді після того, як підірвали мости (23 березня армія РФ зруйнувала автомобільний міст через Десну, який сполучав місто з Києвом, а наступного дня - пішохідний. - Ред.). Російські війська явно дають зрозуміти, що гуманітарна допомога не пройде. Тому це тільки початок і з кожним днем буде дедалі гірше.

Деякі магазини в місті працюють, але там порожні полиці та високі ціни. Ситуація вкрай важка. Якщо спочатку до нас надходили заявки щодо молока, м'яса, яєць, зараз люди просять хоча б шматочок хліба та скляночку води. Також багато прохань поїхати по конкретних адресах та перевірити, чи живі родичі.

Моя команда скуповує все, що тільки можна в магазинах, щоб на складі було хоч щось, бо вкрай тяжко читати заявки та розуміти ту біду, в яку потрапили наші люди. Дуже багато повідомлень про те, що люди просто помирають з голоду. Коли я читаю ці заявки, в мене сльози на очах. Вони готові заплатити будь-які кошти за хлібину. Але гроші зараз жодної ролі не грають, адже самого хліба в місті нема. Я думаю, вже є випадки голодної смерті.

Наслідки російських обстрілів Чернігова, березень 2022 року

У місті нема світла, опалення, води дуже мало, тому люди збирають дощову або зливають з батарей. Великі проблеми з їжею та зв’язком, адже через відсутність електроенергії не можуть заряджати акумулятори.

Фактично у Чернігові почалася гуманітарна катастрофа, у волонтерських центрах майже нема їжі, місто повністю у блокаді після того, як підірвали мости (23 березня армія РФ зруйнувала автомобільний міст через Десну, який сполучав місто з Києвом, а наступного дня - пішохідний. - Ред.). Російські війська явно дають зрозуміти, що гуманітарна допомога не пройде. Тому це тільки початок і з кожним днем буде дедалі гірше.

Деякі магазини в місті працюють, але там порожні полиці та високі ціни. Ситуація вкрай важка. Якщо спочатку до нас надходили заявки щодо молока, м'яса, яєць, зараз люди просять хоча б шматочок хліба та скляночку води. Також багато прохань поїхати по конкретних адресах та перевірити, чи живі родичі.

Моя команда скуповує все, що тільки можна в магазинах, щоб на складі було хоч щось, бо вкрай тяжко читати заявки та розуміти ту біду, в яку потрапили наші люди. Дуже багато повідомлень про те, що люди просто помирають з голоду. Коли я читаю ці заявки, в мене сльози на очах. Вони готові заплатити будь-які кошти за хлібину. Але гроші зараз жодної ролі не грають, адже самого хліба в місті нема. Я думаю, вже є випадки голодної смерті.

Джерело DW