Новости

Як рибалки зі Страхолісся врятували від голоду та окупації дві тисячі людей

09 июня 2022

10-го березня 2022-го року від села Сухолуччя відчалили два надувні моторні човни й попрямували Київським водосховищем у бік лівого берега. В одному з них був чотирирічний Сашко та його бабуся, які тікали від обстрілів та звірств росіян.

Востаннє з мамою, Ганною Яхно, Сашко розмовляв телефоном напередодні, 9-го березня. Казав, що скоро побачаться. Наступного дня човен потонув. Тіла бабусі Сашка та ще однієї жінки знайшли 11-го березня, а самого малюка, який вирушив у свою останню путь у помаранчевому рятувальному жилеті, шукали більше місяця.

"Сьогодні ми знайшли тіло Сашеньки, – написала 5-го квітня Ганна Яхно в Instagram. – Я дякую кожному, хто вірив, хто допомагав у пошуках, дякую кожному за ваші молитви і віру, дякую за підтримку. Завдяки вам мій синочок зустрівся зі мною".

Від визволителів не біжать у паніці. Від рук борців із фашистами не вмирають мирні люди, діти. Не гинуть цілі міста.

Трагедія сім'ї Яхно затьмарила десятки, сотні історій зі щасливим кінцем, про які теж потрібно знати.

У березні на берегах Київського водосховища волонтери створили евакуаційні та гуманітарні пункти. За допомогою човнів кілька тижнів постачали в ізольовані села продукти. Вивозили у безпечні місця старих, жінок та дітей.

Таня

12-го березня Тетяна Білаш взяла в дорогу змінну білизну та молитву. У невелику сумку акуратно склала пелюшки, сорочечки та памперси.

"Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі".

Під звуки канонади та рев літаків із червоними зірками в утробі вагітної жінки билося й завмирало від страху нове серце.

В її будинок на вулиці Ватутіна в Страхоліссі постукали напередодні ввечері: "Свої! Таню, будь готова. Збирайся! Без заперечень! Завтра тебе повеземо".

План був такий: переправити вагітну Київським водосховищем на лівий берег, подалі від окупованої частини Вишгородського району. Звідти дістатись одного з пологових будинків Києва. Там зробити кесарів розтин, запланований ще до вторгнення.

Тетяна Білаш: "Зараз люди повертаються на свій страх і ризик. Що нас чекає, не знаємо.
Кордон тут близько. Прийдуть вони ще раз чи ні?.."

Разом із Танею до пробного евакуаційного рейсу, організованого рибалками, потрапили троє дачників. Вони приїхали 23-го лютого зі столиці. Але так і застрягли на два тижні в оточенні орди, що ввійшла з Білорусі 24-го.

О восьмій ранку Білаш була на пристані. Ковчег вирушив у дорогу о дев'ятій.

Сильний вітер і хвилі змушували всю дорогу молитися: "Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим".

– В той час був льод, виїжджать на море (водосховище – УП) було важко, – згадує Таня. – Я дуже боюсь плавати на лодці – страх для мене колосальний! Особливо коли великі волни, в мене паніка.

Ми проходили, ламали льод, а я весь час читала "Отче наш". Десь години півтори ми їхали. Шукали місце, де мене чекали. Трохи заблудилися. Висадилися. Нас знайшли та забрали.

Було дуже страшно, тому що в ті дні над нами літали безпілотники, самольоти запускали ракети. Боялась, що нам щось на голову скинуть.

Перед евакуацією до Києва Тетяна залишила Жужу у рідних

Рибалки обгортали замерзлу Таню в ковдру. А потім, коли все закінчилося, розповідали: "Вона, бідна, по тому човну, як м'ячик, каталась. Налякали ми її тією кригою та волнами".

Тетяна Білаш народила у пологовому №2 на вулиці Мостицькій у Києві.

Хлопчик. Вага 3400. Ім'я – Андрійко (так його лагідно називає мама).

Коли Андрій підросте, то дізнається, що народився 8-го квітня 2022-го року в розпал війни.

Батьки пояснюватимуть: "Синку, тебе врятували молитва та земляки. Ти названий на честь Андрія Первозванного, апостола та галілейського рибалки".

Альона

Щоб нагодувати п'ять тисяч людей, Ісусу вистачило п'ять хлібів та дві риби.

Добрим самаритянам зі Страхолісся для допомоги кільком сотням людей знадобилося значно більше.

– З перших днів стало ясно, що продуктами ніхто у нас сильно не затарений. Хлопці не лінувалися, виходили в море. Ми ловили рибу, роздавали людям. Відвозили на інші села, які остались в пастці, – каже Альона Алієва.

Альона Алієва: "Ми протримались більше місяця за рахунок Київського водосховища.
Тут є різна риба: короп, сом, карась, лящ, щука, судак"

Танки ворога стояли за п'ятнадцять кілометрів, під селищем Оране, обрізавши дорогу на Іванків і велику землю.

– Ми за считані часи 24-го лютого залишились кинуті. Не було ні поліції, ні прикордонників. Ніхто нічого нам не сказав.

Ніби в капкані опинилися. Кругом крига стояла. Попереду орки. По боках ліси. Наш апендикс, наш півострів, міні-Крим, як ми його називаємо, відрізали: Страхолісся, Горностайпіль, Фрузинівка, Зорин, Губин…

Але руки у нас не були зв'язані, – посміхається Альона.

Це місце стало евакуаційною базою села Страхолісся

Виїжджати до Ораного й далі на Іванків, де йшли бої, місцеві не наважувалися. На блокпостах перевіряли татуювання, шукали "нацистів".

З'являлися новини про розстріляні мирні автоколони.

Страхолісся, де мешкало близько 600 осіб, почало наповнюватися біженцями з Дитяток, Ораного, Фрузинівки.

– У нас тут було трохи спокійніше, багато сімей тікали до нас від того страху. Ми провели перепис – в нашому селі тільки в перші дні було біля 200 приїжджих.

Якщо б орки зайшли до нас, то врятуватись можна б було тільки в лісу або перейти через воду, – розповідає Алієва

У найнапруженіші дні на перевезення по Дніпру використовували до 250 літрів бензину на добу

Минуло кілька днів після вторгнення, і зник мобільний зв'язок – ворог поставив глушилки. Люди знаходили окремі точки, де можна було зловити слабкий сигнал. Телефонували до Києва, просили про допомогу.

За тиждень почали потроху панікувати. Найскладніше було від незнання, що відбувається довкола. Від постійного очікування, що окупанти зайдуть у Страхолісся.

– На рибі довго не проживеш. Закінчувались олія, мука, а без хліба ситий не будеш, правильно?

Обдзвонили друзів у столиці по допомогу. Вони привезли на ту сторону через Вишгород продукти, а ми забрали на човні, – ділиться Альона.

У той перший рейс роздобули три мішки борошна. Склали список тих, кому воно потрібне більше. Вийшло по п'ятсот грамів на людину.

Таким Страхолісся бачили пілоти ворожої авіації

Після успіху перших пробних поїздок рибалки та активісти влаштували у Страхоліссі евакуаційний центр, пов'язаний із кількома точками на лівобережжі, на стику Чернігівської та Київської областей.

На лівий берег вивозили біженців, багато з яких вирушали далі до Європи. На правий – привозили їжу та ліки.

Невеликий причал, звідки людей відправляли на лівий берег Київського водосховища

За півтора місяці ізоляції у Страхоліссі померли троє пенсіонерів. Їм допомогти не встигли.

– Спочатку ми навіть не думали, що нас так затягне це волонтерство, – каже Алієва. – Але потім зрозуміли: хто, як не ми?!

Страшно було. Ми чули, що там далі, в Богданах хтось здав оркам тих, хто також займався перевозкою морем людей і продуктів. За ними приїхали, наділи мішки на голови та повезли в Димер…

Пупсик

Від великої води Київського моря Страхолісся захищає архіпелаг із кількох островів. Човен із репортерами УП огинає найбільший із них – Хільчу.

Рибалки збільшують швидкість до сімдесяти кілометрів, і прогулянка перестає бути спокійною. Днище човна б'ється об хвилі, наче об гальку.

– Если на полном ходу выпасть, первые метров десять будешь, как по асфальту, катиться, – перекрикує рев мотора та шум вітру Андрій. – Но это сейчас еще легкий ветерок!

52-річного Андрія, який незворушно сидить то на краю борту, то на носі човна, місцеві жінки називають Пупсиком.

У районі Страхолісся – шість островів, популярних серед туристів у мирний час

Пупсик – кремезний корінний киянин, який жив у центрі, на колишній вулиці Анрі Барбюса, сьогоднішній Василя Тютюнника, неподалік від костелу.

Він спробував попрацювати рибалкою в Страхоліссі кілька років тому. Так і не повернувся назад у галасливе місто.

Каже, у столиці виразка відкривається кілька разів на рік. Тут про болячки київський утікач забув. Допомогли природа та зміни в харчуванні.

Андрій схожий на Елмера Фадда, мисливця з мультфільмів про кролика Багза Банні

Дивлячись на всі боки, Андрій розповідає, як організували переправу для біженців та гуманітарки.

– Шторм – некомфортная штука. Если ты на носу, можно почки отбить. Нормально тут сидеть нельзя, люди сильно мучились, поэтому мы на нос в основном мужиков сажали, – згадує рибалка.

– Порывы ветра могут достигать 25 м/c, – веде він далі. – Все зависит от его направления. Когда дует западный или южный, волны очень большие – мама дорогая!

Для некоторых такая поездка – огромный стресс. Когда добирались на другой берег, чуть ли не землю целовали от счастья.

Для перевезення людей намагалися не використовувати маленькі надувні човни, у яких менша місткість та стійкість

По той бік було кілька точок евакуації. У хорошу погоду до найдальшої – 40 хвилин ходу. У шторм – годину чи більше.

– Вон там, получается, орки стояли, – махає вдалину Андрій. – В хорошую погоду плыть комфортно, зато мы на виду были. Я удивляюсь, что по нам никто не стрелял. Но мы на них за это не в обиде.

Они ходили периодически по берегу, смотрели, как мы плаваем. Могли подумать, что мы их дразним.

Дурість горе-завойовників виявилася сумірною з величезною площею Київського водосховища та прилеглих земель.

Те, що на штабних картах росіян виглядає як велика пляма, насправді – величезне полотно, сплетене з заплав, островів, боліт, гирл річок, лісів та духу українців.

Величезні розливи Дніпра – майже непереборна перешкода для окупанта

Варто проїхати човном хоча б пів години й озирнутися, щоб зрозуміти: загубитися чужинцю тут нескладно навіть із сучасними засобами навігації.

Довго утримувати ці краї в окупації видається нереальним.

Зараз, коли ворог втік, місцеві з полегшенням розповідають:

"У лісі, між Богданами та Сухолуччям, є невелике село Пилява. Вони повз нього дорогою їздили і жодного разу якось не потрапили. Ми туди теж гуманітарку завозили та вивезли людей.

Загалом окупанти приїхали якісь непідготовлені. Багато в них було недогляду. І слава Богу!".

Олександр

23-го червня 1986-го року указом президії Верховної Ради УРСР село Страхолісся перейменували на милозвучне Зелений Мис. Навіть топоніми мали мовчати про катастрофу на ЧАЕС.

Місцевих тутешні хащі ніколи не лякали. Споконвічну, темну назву Страхоліссю повернули за кілька років.

Коли рвонуло у сусідньому Чорнобилі, Олександру Кулині було чотири. Особливих проблем із радіацією він, як і більшість односельців, у своєму житті не мав.

У березні 2022-го люди у Страхоліссі відчули дивну сухість у роті.

– Орки ж там окопи рили в Рудом лісі, ото, мабуть, і підняли весь цей радіаційний пил, який до нас пішов, – сміються люди.

39-річний Кулина – один із тих, хто більше місяця курсував правим та лівим берегами Київського водосховища. Перевозив вантажі. Рятував старих, жінок та дітей.

Олександр – корінний мешканець Страхолісся. В 11 років залишився сиротою. Служив в армії, працював у Чорнобилі

У великий, одинадцятиметровий човен, куди за бажання можна було вмістити до тридцяти осіб, садили максимум шістнадцять. Завдань було два: не потонути і пройти якнайшвидше більше десяти кілометрів до іншого берега.

– У нас тут така дорога життя була! – із задоволенням затягується цигаркою рибалка. – Під чим тільки не їздили: дрони, вертольоти, літаки! Тому ти просто летиш, щоб швидше дістатися тієї сторони.

Швидкість – шістдесят кілометрів. Не можна потрапити під обстріл. Не можна зменшувати обертів, щоб човен, навантажений речами, людьми, собаками та кішками, не пішов на дно.

Основний човен, на якому у Страхоліссі рятували людей

Бували дні, коли мороз міцнів до мінус десяти. Хвилі на великій воді сягали двох метрів.

– Якщо шторм, то врагу не побажаєш, – каже Кулина. – Приїжджали всі мокрі. Бувало, три рази на день переодягались. І знову в рейс.

Ті, хто не звик в таку волну йти, казали, що під час руху можна легко зрозуміти, де саме знаходиться печінка.

Царство живих

Засноване у 1400-му році. Населення: 720 осіб. Площа: 1,4 км. Густота населення: 514,29 осіб/км². Поштовий індекс: 07225. Телефонний код: +380 4591.

У статті "Страхолісся" на Вікіпедії селу з моторошною назвою присвячено лише кілька рядків. Але після 24-го лютого 2022-го року ця незрима точка на карті набуває розмірів вселенських.

Страхолісся – одна з тисяч точок на карті України, де можна знайти кінематографічні історії

В основі нового епосу, який пишеться зараз у Страхоліссі та по всій Україні – прості люди.

Багато хто з тих, хто допоміг людям на Київському водосховищі, опинилися там загалом ненароком. Але для тих, хто вірить у Божественне провидіння – зовсім не випадково.

Станіслав Закусило (ліворуч) та Андрій Мудраченко (праворуч) – одні з тих, хто допомагав переправляти людей

Доля закинула у Страхолісся за кілька років до вторгнення й Альону Алієву, й Андрія Пупсика та їхніх друзів-рибалок Станіслава Закусила з Андрієм Мудраченком.

– Так буває, – сміється Альона. – Прийшов на п'ять мінут, а остався надовго. Ми всі п'ятимінутки.

Алієва, уродженка Старокостянтинова Хмельницької області, приїжджала до Страхолісся відпочивати. Одного разу вийшла заміж і не повернулася назад.

На багато питань знайомих "Навіщо?" та "Чому?" тепер з'явилася вагома відповідь. Усі вони залишилися з різних причин, щоб холодною весною 2022-го року організувати переправу.

Страхолісся поступово повертається до мирного життя, але побоюється нової фази війни

Між кількома скромними рядками про Страхолісся у Вікіпедії, крім сухих статистичних даних, з'явилося багато людського.

Головне озвучують мiсцевi: "Ми довели, що українці – надзвичайні. Ми готові об'єднуватися та допомагати один одному у найскрутніших ситуаціях".

"Україна – це Антиросія", – кричали пропагандисти. Але що росіянину зло, то іншим – чеснота.

Приблизно так виглядає "дружба" із сусідніми Росією та Білоруссю

У велику главу скрижалів, присвячену Страхоліссю, надовго увійшли два головні персонажі. Один – звичайний український рибалка, який рятує душі в царстві живих. Інший – кремлівський старий, який орудує на переправі у царстві мертвих.

Не треба бути пророком, щоб зрозуміти, кому з них дістанеться небесний "Оскар".