Хлопчик з планети «А»

Максиму Бровченко, більше відомому як Kosmo Maks, 10 років. Якщо ввести його ім’я та прізвище в Google, то пошук видасть чимало посилань на матеріали про нього. Хлопець – аутист, але його знають як художника, що цікавиться темою космосу та пише фантастичну книгу.

З Максом та його мамою Оксаною ми познайомилися в Запоріжжі під час виставки «Неосяжний світ Kosmo Maksa». Це вже третя його персональна виставка - перша проходила у жовтні 2021 року в Київському муніципальному академічному театрі опери та балету для дітей та юнацтва, друга також відбулася в столиці.

СПЕЦІНТЕРЕС

Те, що Макс не проста дитина, Оксана зрозуміла, коли йому був рік. Хлопець рано почав говорити і робив це в режимі нон-стоп. Оксана каже, що було враження, ніби син записує все на диктофон та повторює. Паніки вдома не було, родина створила максимально комфортні умови для хлопчика: ніхто не говорив на підвищених тонах, не було гучної музики та яскравого світла. Ад почався, коли Максу виповнилося три роки і він пішов до дитячого садочка. Там були яскраві лампи, які постійно мерехтіли і у хлопця починалася істерика. А ще було багато дітей, а для Макса будь-які раптові дотики – це проблема.

«В нього навіть синці могли залишитися, якщо обійматимуть в той момент, коли він не буде цього очікувати», - згадує Оксана.

У більшості аутистів є свій спецінтерес. У Макса це космос.

«А як з’явився саме цей спецінтерес і як ви взагалі про це дізнались?» - запитую у Оксани.

Вона розповіла, що якось вони з сином йшли з дитсадка додому, на вулиці була сильна злива та гроза. Оксана згадує, що це був листопад, близько 17 години. Максим був одягнений у дощовик і дуже злякався грози.

«Спалахи на небі були червоного кольору. Від гучного звуку він завжди падає на землю, групується та затуляє вуха руками. Так було і того разу. Він впав у калюжу і затулив вуха. Я була готова до такої реакції. Якщо в мене немає можливості щось змінити, то я маю дати йому полежати, нехай навіть у калюжі. Я дочекалась, поки він заспокоївся. Потім він спитав: а що то було? Кажу йому: подивись на небо, але затули вуха. Він подивився і запитав: а що там? Я почала пояснювати. Потім ми йшли додому і його більше не лякали ні гуркіт грому, ні блискавки. Він був думками у небі. І щодня ми дивилися у небо. Бувало таке, що з садочка ми виходили о 17:00 і приходили додому о 23.00», - розповідає Оксана.

Поки Макс не міг читати самостійно, про космос йому розповідала мама. Вона купляла різні енциклопедії, але головна умова – картинки в них мали бути реалістичними, а не намальованими. Оксана привчила сина не говорити, якщо не знаєш. Тож, якщо зараз хлопець не розуміє чи не знає якесь слово, то одразу шукає відповідь в енциклопедії чи у гуглі.

Коли Максу виповнилось 7 років, він запитав у мами: «А що зі мною не так?». Оксана почала говорити із сином та пояснювати.

МАМА, А Я ЩО ПСИХ?

У 8 років він читав лекції з астрономії для вчителів, а ще почав писати книгу, в якій описує про безпечний світ аутиста.

«Це моя гіпотеза, як з’явився аутизм на планеті. У людей, які живуть на «планеті А», немає імен, вони телепати, вони ніколи не дивляться в очі один одному. «Планета А» була у сузір’ї Центавра. Там колись жили такі люди, як ми. Вони бачила очима, чули вухами, їли ротом, але конструкція мозку – трішки інша», - додає Макс.

Перша частина книги готова, хлопець сам її ілюстрував.

За словами Оксани, перша частина – це 30 сторінок. Планета дійсно існує у сузір’ї Центавра, але Макс її «оживив».

«Чому він обрав саме сузір’я Центавра?  Коли Макс чимось захоплюється, чи занурюється у свій світ, то в нас є позивний: «Земля викликає Альфа Центавра». І я точно знаю, що «Альфа Центавра» мене почує», - пояснює жінка.

У Макса люди – телепати, бо розмова вголос потребує великих витрат енергії. Макс не сприймає, коли водночас говорять двоє. Тому у телепатів думка летить безшумно і адресована тільки одній людині.

Оксана говорить, що перша частина книги починається з реальної ситуації, яка була в їхньому житті – походу до психіатра.

«Це було після шостого чи сьомого уроку в школі. Лікар сказала: «Можеш робити все, що хочеш».  На той момент Макс був втомлений і хотів відпочити, тож він вирішив стати в стійку на лопатках… просто в кабінеті. Потім він дістав з рюкзака ланчбокс, поставив на стіл і почав їсти млинці, які я давала йому в школу, бо з’ясувалось, що він не встиг поїсти. Він не міг зрозуміти, що не так зробив, адже лікар сама сказала «роби, що хочеш», а він хотів відпочити і їсти. Про все це я дізналася з його книги, коли вичитувала її. Пам’ятаю, що коли ми тоді вийшли з кабінету, він спитав: «А я що, псих?», бо на дверях було написано «психіатр». Мені тоді довелось йому довго пояснювати та навіть доводити, що він не псих. Друга частина також має реальну історію з життя. Макс завжди намагається виходити зі школи до сигналу дзвоника. Він дуже гучний. Але сталася така ситуація, що він не встиг. Пролунав дзвоник і від дуже гучного звуку він впав на підлогу. Його побачила прибиральниця, підійшла та запитала: «Ну що, всю підлогу витер?». Макс сказав мені, що йому було дуже боляче тоді. Я впевнена, що книга буде цікава тим, хто хоче зрозуміти світ аутиста, і що вони відчувають», - говорить Оксана.

ДУМКИ, ЯКІ МОЖНА ЧИТАТИ ЧЕРЕЗ КАРТИНИ

Творчістю хлопчик захопився під час першого ковідного локдауну. Він дивися відео відомого художника Боба Росса, а потім раптово почав писати.

Якщо раніше просто захоплювався космосом, то три роки тому він почав його малювати.

«На моїх картинах ви можете побачити дуже багато світла та тіні. Світло мерехтить, а тінь вона просто є», - говорить Макс.

В його здобутку вже понад 100 картин. Нещодавно він написав «Маріуполь», «Харків» та «Оленівку».

«Картину Маріуполь він малював з півгодини. В нього була зламана права рука і це перша картина, яку він малював мастихіном лівою рукою. Харків – також мастихін, але написав її взагалі не в своєму стилі. Картина має обірвані краї, тобто історія ще не закінчена. Він експериментує, додає нові техніки. Він читає новини. Оленівка - це його біль… Макс передає свої почуття та емоції не словами, не поясненнями, він просто малює. Через його картини можна читати його думки, я розумію, що відбувається в його світі», - каже мама хлопця.

Макс створив власну сторінку у Фейсбуці, де також ділиться своїми думками. Щодо подальшого розвитку, то хлопця нині не хочуть вчити майстри. Кажуть, шо то злочин, він сам має виписатися.

ВІДСУТНІСТЬ ЦЕНЗУРИ ТА ВТРАТА ЧУТЛИВОСТІ

Хлопець почав малювати війну ще задовго до її початку. Він відчував, що вона буде. Але коли вона почалася, то Макс дуже важко сприймав все, що відбувалось: повітряні тривоги, швидке одягання, тривале перебування у підвалі та неможливість гуляти під зоряним небом.

«Він казав, що предмети стали інакшими на дотик. Йому здавалось, що вони колючі та навіть мають інший запах. Він почав втрачати чутливість. Він не мав особистого простору, не мав свободи, не міг вийти на вулицю. Він перестав відчувати холод, він перестав їсти. Він схуднув з 24 лютого до 1 квітня на 7 кг. Він відмовлявся їсти», - розповідає Оксана.

А ще в хлопця відсутня цензура, він не розуміє, коли можна щось казати, а коли ні. Був випадок, коли у Бердянську він побачив російських військових, підійшов до них та спитав: «Дяді, а коли ви помрете?». Родину почали переслідувати і Оксана вирішила, що залишатись більше не можна, треба їхати з міста. Макс разом з мамою їхали в автобусі, де були діти з інвалідністю.

«Ми проконсультувались з лікарями і прийняли рішення, що Макс має бути введений в сон. Дія препарату була розрахована на його вагу, на його вік. Тільки ми заїхали на підконтрольну Україні територію, він прокинувся. Коли він побачив військових, то почав кричати на весь автобус: «А то наші чи рашисти? Хлопці посміхнулись і кажуть «наші». Я вважаю, що вчинила правильно, хоча було ризиковано. Але я мала його захистити», - говорить Оксана.

Це було 1 квітня. З окупованого Бердянська вони виїхали о 7:30 та о 13:30 вже були під Запоріжжям. За цей час вони проскочили 16 російських блокпостів. Сьогодні Оксана майже зі сльозами згадує, як злякалась, коли на під’їзді до першого блокпосту Макс все ще не спав, як переконувала сина мовчати, щоб його не спитали. А він постійно запитував її: «Чому я маю мовчати? Я у себе вдома. Це вони до нас прийшли».

ЗУСТРІТИ ВЕНЕРУ ТА ПОБАЧИТИ ЮПІТЕР

Нині родина Бровченко живе у Запоріжжі. Макс мріє, що колись купить козу, яку назве Чорнобая, про знайомство з Ілоном Маском та Максом Поляковим, про те, що полетить в космос та дізнається таємницю «планети 9».

А ще він дуже хоче додому, в рідний Бердянськ. Завдяки своїм картинам він збирає гроші для ЗСУ. Каже, що хоче купити тепловізори, аби наші військові «бачили ворогів».

Оксана розповідає, як вони не сплять до 5 ранку; адже треба зустріти Венеру (ранкову зорю), та дочекатися, поки Юпітер пройде повз їхнє вікно.

«У нас немає в пріоритеті навести порядок у квартирі у вихідний день, у нас у пріоритеті тягти телескоп на дитячий майданчик, бо буде супермісяць. Астрономічний календар дуже багатий і тому деякі побутові речі навіть не на другому плані. Іноді ми переходимо на разовий посуд та я набираю сосисок і всього такого, що можна швидко готувати, бо ми маємо рахувати зірки», - говорить Оксана і додає, що захоплення сина вже стало і її захопленням.

Макс вже отримав запрошення на організацію виставки у Дніпрі та має там читати лекції.

Оксана додає, що буде відмовлятися від зйомок, якщо організатори не зможуть гарантувати безпеку – відсутність спалахів. Як виявилось, зйомки зі спалахами можуть закінчитись кривавими сльозами і це в прямому сенсі. У Макса вже було таке, коли не витримали судини в очах і він три дні плакав кривавими сльозами. 

Ольга Кудря, Запоріжжя