18-річний Павло допомагав евакуювати людей на сході і ледь не загинув від російської міни

З перших днів повномасштабної війни тоді ще 17-річний Павло Кононенко із села Долина, на Донеччині, залишився сам. Батько пішов захищати Україну, а маму з молодшим братом примусово вивезли до Росії. Спочатку юнак допомагав українським військовим, які боронили його рідне село, а згодом став волонтером у Святогірську. 19 травня під час евакуації Павло мало не загинув — підняв заміновану пляшку, яка розірвалася у нього в руках.

Дах будинку знесло від ракетного обстрілу

Павло навчався на першому курсі Енергобудівельного технікуму у Слов'янську. Каже, саме там його і застала звістка про те, що Росія напала на Україну.

"На світанку мене розбудив мамин дзвінок. Вона дуже панікувала, кричала: війна, війна почалася... — пригадує хлопець. — Але я якось не сприйняв це серйозно, далі ліг собі спати. Лише зранку зрозумів..."

Рідних Павло востаннє бачив ще до повномасштабного вторгнення. Каже, тато одразу ж вирушив на фронт, а мама з молодшим братом опинилися в окупації. Жінка поїхала провідати хвору подругу у Куп'янськ, на Харківщині, місто одразу ж захопили вороги.

"Їх примусово вивезли в росію. Там не було вибору, хочеш жити — їдеш. Так мені розказувала мама. Ми спілкуємося телефоном. Вона говорить, що над ними не знущаються, але шукає шляхи, як повернутися в Україну. Це зовсім непросто. Треба виїжджати в Білорусь, потім через Європу повертатися в Україну. Зрозуміло, що вони не мають із собою таких грошей, щоб виїхати", — говорить юнак.

А от Павло зі Слов'янська повернувся додому у Долину. Розповідає, у перші дні після російського вторгнення допомагав українським військовим орієнтуватися на місцевості. Був для них поводирем. Окрім того, на плечі хлопця ліг догляд за чималим сімейним господарством, бо тато пішов воювати.

Все, що лишилося від будинку

"Я вставав о п'ятій ранку, щоби встигнути усе. У мене було велике господарство: корова, гуси, качки, кури, кролі. Сам давав собі раду з усім, — розказує хлопець. — Потім, коли я виїжджав зі села, евакуювали мене українські військові, то я сказав їм, щоб вони забрали собі тварин на їжу. Шкода, звичайно, було вбивати, але що з ними робити? У селі вже дуже часто стріляли. У наш город прилетіла ракета. Я був вдома, дах знесло у будинку, а мене аж з ліжка викинуло, і після цього я погодився на евакуацію".

Попереду місяці реабілітації

Прихистили Павла у Святогірській лаврі. Хлопець одразу ж зголосився допомагати евакуйовувати людей. Розповідає, пішки ходили у сусідні села і виводили місцевих відносно безпечними гірськими дорогами. Під час одного із таких походів — 19 травня, юнак мало не загинув.

"Ми поверталися із села Богородичне. Я йшов останній в групі і вирішив трохи відпочити. Сів на траву і побачив пляшку. Хотів викинути її, але щойно підняв, пляшка розірвалася у мене в руці. Вона була замінована", — пригадує хлопець.

Перше медоб'єднання Львова

Павло отримав важку травму кисті та передпліччя правої руки з розривом артерій і сухожилля, а також травму ноги і контузію. Українські військові відвезли юнака у лікарню Краматорська. Але отямився хлопець аж через кілька тижнів у львівській лікарні, куди його доправили евакуаційним потягом.

Рани Павла загоюються, але медики кажуть, знадобиться ще кілька місяців реабілітації, аби повністю відновити праву руку.

Перше медоб'єднання Львова

"Ми працюємо над тим, щоб зберегти функціональність кисті і пальців руки. Займаємося щодня приблизно годину. Вправи полягають в тому, щоб мобілізувати всі суглоби в кисті. Прогрес, звичайно, дуже помітний. Павло не міг узагалі розгинати праву руку, а зараз вже нею рухає, може одягнутися. Все у нього буде добре, але ще треба трохи часу на реабілітацію", — заспокоює старший фізичний терапевт лікарні Святого Миколая Першого медоб'єднання Львова Сергій Худа.

Перше медоб'єднання Львова

Павло сумлінно виконує усі рекомендації лікарів. Каже, вирішив стати військовим. Але понад усе мріє, щоб закінчилася війна і рідні повернулися додому.

"Я дуже сумую за домом і дуже хочу повернутися у своє село. Хочу, щоб Донбас знову став повністю українським. Щоб мама з братом виїхали з росії, а тато приїхав з війни. На жаль, я не знаю, де він зараз", — зітхає Павло.

Джерело