Новости
Сирієць Ахмад Альдвіхі рятує людей у війні в Україні
05 сентября 2022
Ахмад Альдвіхі родом із Сирії. У 18 років він приїхав до Києва вчитися у медуніверситеті. Вдома у нього залишилися батьки, яким доводиться переживати свою війну. Ахмада вона застала в Україні — після університету чоловік залишився тут і нині працює лікарем на «швидкій» у Харкові, попри те, що з початком повномасштабної війни міг будь-якої миті виїхати. Щодня Ахмад рятує життя харків’янам, і вже 12 років бореться за право бути визнаним Україною.
Мріяв стати лікарем, щоб рятувати життя. А не забирати їх у земляків
Ахмад завжди мріяв бути лікарем, та аж ніяк не міг подумати, що доведеться працювати в умовах війни, під звуки вибухів та свист літаків.
«Мені запам’ятається назавжди 17 березня. Ми їхали на виклик. Московський (тепер уже Харківський) проспект. Ракетний обстріл. Коли прибули на місце, побачили багато поранених — цивільних. Декілька трупів, багато крові. Ніколи не забуду, як кликав на допомогу чоловік, махав мені рукою. Уламок влучив йому в ноги, вся нижня частина тіла була уражена. Поки я оглядав його рани знову почув свист — почався обстріл, далі все, як у тумані, дивом встиг стрибнути за автівку. Але найжахливішим днем стало 17 квітня. Ми поїхали на виклик — вогнепальне поранення від уламків, чоловік та жінка. Я почав обробляти поранення, і буквально за дві хвилини ми почули свист, почався новий обстріл. Вісім ракет. Я думав, що це кінець. На щастя, ми встигли сховатися в розбитому кафе неподалік, вижили», — згадує найстрашніші дні свого життя Ахмад, які стали для нього буднями за останні місяці в Харкові.
Автор: фото з архіву Ахмада Альдвіхі
Ахмад Альдвіхі приїхав до Києва 18-річним юнаком навчатися в медичному університеті, мріяв отримати європейський диплом та працювати лікарем. Проте вийшло інакше. Повернутися додому і знову побачити рідних йому не судилося — у 2011-му у Сирії почалася війна.
«Спочатку було щось на кшталт революцій, невеликі заворушення, а у вересні мені подзвонили батьки і сказали, що це війна. У наш будинок влучили дві ракети, батьки були змушені тікати до столиці. Дуже боявся за них, адже я нічим не міг допомогти, і поїхати додому теж не міг, бо мене одразу забрали б в армію. А я мріяв стати лікарем, щоб рятувати життя, а не забирати їх у земляків», — розповідає Ахмад.
Після університету Ахмад переїхав до Харкова і влаштувався на станцію швидкої допомоги. Однак це було не просто з громадянством іншої країни. Від того часу Ахмад не бачив своїх батьків і зараз спілкується з ними лише онлайн. У Сирії відтоді, доки триває війна, життя дуже змінилося.
«Будь-хто там стає ніким і ризикує життям, якщо не згоден з режимом. Тому люди змушені пристосовуватися, брехати про свою прихильність до нової влади. Я не хочу такого життя, і не бажаю такої долі Україні», — каже Ахмад.
79 днів від початку війни в Україні жив на роботі у підвалі
Коли почалася війна у Сирії, Ахмад був далеко від Батьківщини, однак увесь цей час і нині жив і живе зі страхом за батьків. Проте війна застала чоловіка в Україні — відтоді живе боїться за власне життя.
«Я прокинувся за 15 хвилин до будильника — о 4:45, від вибухів, що пролунали в Харкові. У той день, 24 лютого, була моя зміна. Літаки гули над головою, було дуже страшно. Я жив на дев'ятому поверсі, і в чому був біг вниз, у підвал, без одягу, та кричав сусідам, щоб рятувались. З 26 лютого і по 15 травня я фактично жив на роботі — у підвалі станції швидкої допомоги. Ми неодноразово потрапляли під обстріли під час виїздів, але продовжували працювати», — згадує чоловік.
Ахмад міг будь-якої миті поїхати з України, він не військовозобов’язаний, бо не має громадянства тут, проте він залишився. Залишився працювати, ризикувати власним життям заради порятунку інших.
«Так, я думав поїхати, було дуже страшно. Батьки також просили мене, але я не зміг. Через почуття обов’язку перед Україною. Може це комусь здається дивним, але я відчував і відчуваю, що зобов’язаний Україні прихистком. Я вдячний людям, які дуже добре до мене ставилися. Знайшов тут своє кохання. Моя дівчина — українка. Ця країна стала мені другою батьківщиною друзі та колеги навіть жартівливо кличуть мене "сирійським хохлом". З початком війни, батько казав мені виїжджати, мати благала, а я тільки казав їм: "завтра, завтра", а сам продовжував працювати та вірив, що це скоро закінчиться. Зараз вони вже не просять — змирилися, що я не поїду, хоча Харків обстрілюють щодня. Навіть сьогодні з восьмої ранку вже 15 прильотів (12 липня — Свої)», — розповідає чоловік.
Ахмад вже 10 років не може отримати статус біженця в Україні та громадянство
Ахмад не українець за документами, але давно став ним у душі — прийняв менталітет, звичаї. Проте не припиняє спроб досягти омріяного офіційного визнання.
У 2012 році в Ахмада закінчився термін дії сирійського паспорта. Він звернувся до посольства Сирії в Україні, але йому нічим не змогли допомогти, сказавши лише, що він має їхати назад — у Сирію, де його змусили б взяти до рук зброю або кинули б за ґрати, як всіх незгодних з новим режимом.
У пошуках справедливості Ахмад звернувся до благодійного фонду «Право на захист», адвокати і юристи якого два роки боролися за право хлопця бути визнаним біженцем в Україні: зверталися до Державної міграційної служби, де отримували відмови, потім до суду, щоб зрештою у 2014 році Ахмад отримав статус особи, яка потребує додаткового захисту. На жаль, міграційна служба не надала чоловікові статусу біженця, тому за законом він не має права претендувати на громадянство України.
«Справа в тому, що статус біженця дає право претендувати на отримання громадянства через три роки безперервного проживання в Україні. Статус додаткового захисту, на жаль, такого права не дає. Разом з Ахмадом наш Фонд ініціював численні звернення до Верховної Ради України, до Офісу Президента Порошенка та пізніше — Зеленського щодо урівняння прав біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, в можливості набуття громадянства через визначений період. На жаль, наші адвокаційні зусилля наштовхнулися на формальні відповіді. Змін у законодавстві досягти не вдалося, проте ми продовжуємо працювати у цьому напрямку, щоб такі люди, як Ахмад, мали право стати українцями не тільки душею, але й за документами», — коментує Олена Річко, юристка благодійного фонду «Право на захист», який займається допомогою біженцям і шукачам захисту.
Зараз Ахмад продовжує працювати на станції швидкої допомоги у Харкові, орендує житло і мріє про інтернатуру.
Я не полишаю надії, що Президент Зеленський почує мене та нарешті побачить звернення щодо урівняння прав біженців та осіб з додатковим захистом. Сподіваюся, що благодійний фонд "Право на захист“, який супроводжував мене усі ці роки, також допоможе мені досягти цієї мети через зміни у законодавстві. Адже це несправедливо! Я хочу чесно і законно мати право стати громадянином країни, в якій і для якої живу і працюю вже понад 15 років», — говорить чоловік.
Скільки іноземців стикаються з подібними проблемами в Україні і куди звертатися за допомогою
З початку війни до фонду «Право на захист» звернулися понад 200 іноземних громадян з питань захисту — біженці з РФ, Білорусії, Сирії, Казахстану, Узбекистану, Шрі-Ланки та інших держав світу. Усі вони були змушені тікати з батьківщини з різних причин: через політичні або релігійні переслідування, через війну...
«До початку війни за юридичною допомогою в отриманні статусу біженця в Україні до нашого Фонду зверталося близько 2000 осіб щорічно. Коли розпочалася війна, багато хто з наших бенефіціарів виїхав за межі країни, адже майже всі з них знають, що таке війна...Відчули це на собі...А деякі з бенефіціарів навіть і не один раз. Ми продовжуємо надавати допомогу тим, хто залишився, а також залишаємося на зв’язку з тими, хто шукає притулку вже в Європі. Наразі основна проблема, з якою стикаються люди — це те, що Державна міграційна служба не повністю відновила свою роботу і не приймає заяви про визнання біженцем», — розповідає Світлана Бутенко, менеджерка проєкту допомоги біженцям у «Право на захист».
Фонд супроводжує біженців та шукачів захисту з 2004 року: надає юридичну і соціальну допомогу, представляє інтереси в судах, допомагає в інтеграції. Для іноземних громадян-біженців з інших країн Фонд створив спеціальний двомовний телеграм-канал «Помічник біженця». Окрім того, Фонд допомагає переселенцям по всій країні.
Якщо ви маєте питання, що стосуються перетину кордону, відновлення втрачених документів, зруйнованого житла, соціальних виплат та отримання довідки переселенця тощо, телефонуйте щодня з 7:00 до 22:00 за номерами безоплатної юридичної «гарячої лінії»:
VODAFONE: +380995075090
KYIVSTAR: +380685075090
LIFECELL: +380935075090
або пишіть в Телеграм-канал "Право на захист".
- Наши проекты
- ВОЛОНТЕРСКО – ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ КУРСЫ
- Ионинские молодежные чаепития
- Расписание поездок для волонтеров
- Просьбы о помощи
- Стать донором
- Харьков. Волонтерско-психологические курсы
- Онкобольные дети
- Помощь пострадавшим в зоне АТО
- Детские дома
- Реабилитационный центр «Территория трезвости»
- Поездки в дом престарелых
- Дети больные ВИЧ - Охматдет
- Помощь Бучанской колонии
- Поездки и помощь в хосписе
- Паломнические поездки
- Катехизаторская молодёжная школа
- Всеукраїнське православне братство тверезості
- Допомога людям похилого віку
- Отказники и сироты в больницах
- Межприходской молодежный центр
- Вопросы и ответы
- Вопросы священнику
- Вопросы психологу
- Вопросы юристу
- Все ответы в хронологическом порядке
- Задать вопрос
- Молодежные проекты Киева
- Православные скауты
- Миссионерская школа
- Апологетические встречи
- Встречи православной молодёжи
- Клуб бального танца «Renaissance»
- Движение "Спаси и сохрани"
- Сестры милосердия
- Перекресток семи дорог
- Для тех кому за тридцать
- Школа проповеди «Первое слово»
- Дискуссионный клуб Фавор
- Музыканты БлагоНЕБОфест
- Детская православная школа
- Молодежный клуб «ФОМА»
- Макарьевская молодежка Киева
- Індивідуальне Шефство
- Школа глухих дітей «Чути серцем»
- Центр реабилитации для слепых