Історія кафе, де працює молодь з інвалідністю

Sunshine cafe народилося з ідеї працевлаштувати молодь з інтелектуальними порушеннями чи синдромом Дауна. Тут годують піцою, і професійні шеф-кухарі працюють поруч із людьми з інвалідністю без досвіду в кулінарній справі. Втім вони мають неабиякий запал до роботи. 

Ми завітали у заклад і поговорили із засновницею Аліною Живаго про відкриття кафе у війну, роботу для молоді з інвалідністю, перспективи розвитку та найбільші мрії.

Піца, усмішки та друзі 

Ранок починається з прибирання. Сьогодні на зміні троє: Влад, Настя і Лєна. Вони вже перевдягнулися у робочу форму: жовті футболки та шльопанці, сірі фартухи. Поки протирають столи — чекають на відвідувачів. Кухня, що за спинами працівників, закінчується великим панорамним вікном — а там дощ. 

Але всередині сонця достатньо: яскрава форма, жовті стіни та велика жовта вивіска з написом «Піца, усмішки та друзі». Усмішок поки не так багато — молоді кухарі ще соромляться. А Влад, наприклад, каже, що не усміхається і такий серйозний, бо він же на роботі.

Аліна Живаго

За статистикою на 2017 рік, в Україні працевлаштовано лише 26% дорослих людей з інвалідністю. Аліна Живаго, засновниця ГО «Сонячні люди» та Sunshine cafe, наводить ще одну цифру. Каже, що до повномасштабної війни в Україні було зареєстровано приблизно 16-17 тисяч молодих людей із синдромом Дауна. Працевлаштовані з них — лише восьмеро. Тобто тисячі хлопців та дівчат, що закінчили школи, училища і не можуть продовжити розвиватися професійно.

Для Аліни Живаго ця проблема дуже близька, адже зацікавленість і працевлаштуванням, і загалом соціалізацією людей із синдромом Дауна — особиста. Жінка народила донечку, і перше, що почула у пологовому — пропозицію відмовитися від дитини. У її Насті виявили синдром Дауна. Аліна каже, що це були для неї найскладніші дні: тиск лікарів, страх і нерозуміння, що далі. Але тато Насті був непохитним — вигнав педіатра, що пропонував відмовитися від немовля, і забрав Аліну і Настю додому. Зараз жінка не уявляє, що могла б жити без донечки.

Історія все ж має щасливе продовження — Насті вже 21 рік і вона має роботу. Дівчина закінчила школу-інтернат №5 в Києві — вона була першою дитиною з синдромом Дауна, яку взяли на навчання у цей заклад. До того там навчалися діти з порушеннями зору. Коли дівчина закінчила школу, в столиці було всього два училища, які брали на навчання молодь з інвалідністю. Але освіту дівчина таки здобула.

Sunshine cafe стало місцем працевлаштування не тільки для Насті, а й для її одногрупників. Всі вони закінчили профтехучилище за спеціальністю кухаря і тепер готують для відвідувачів піцу.

З проблемою, що компанії не хочуть брати на роботу, жінка зіштовхнулася ще раніше, коли шукала для Насті стажування. Врешті дівчину взяли в «Ашан», та знайти роботодавця було дуже складно. Каже, що часто організації просто бояться брати молодь з інвалідністю на роботу.

Але для Аліни принципово, щоб обслуговували і працювали на кухні саме «такі люди», щоб соціалізація відбувалася в обидва боки. Для цього зробили відкриту кухню — кожен, хто захоче скуштувати піцу, бачитиме процес її приготування і тих, хто її готує. Аліна планує додати у кафе офіціантів — це було ще в її початковій задумці, але поки відвідувачі забирають піцу самостійно. Офіціанти сприятимуть ще більшому спілкуванню — адже працівники не просто розмовлятимуть у закритому просторі, і не тільки будуть на видноті, вони самі вступатимуть у діалог.

Настя

«Я хочу, щоб суспільство їх бачило — що такі люди існують, що вони можуть працювати, що вони такі ж як усі. Це не тільки для них соціалізація, а й для відвідувачів», — каже Аліна Живаго.

Тож у 2021 році Аліна заснувала ГО «Сонячні люди», що втілити мрію і відкрити кафе. За освітою вона акторка, але працювала у рекламі. Каже, що бачить таку тенденцію — організації чи заклади, що опікуються людьми з інвалідністю, часто відкривають саме батьки. Для них ця проблема особиста, тож вистачає запалу і енергії працювати над проєктами.

Як війна вплинула на Sunshine cafe

Кафе мало відкритися ще 21 квітня — на день людей з синдромом Дауна, але війна завадила планам. У січні 10 майбутніх працівників  почали проходити тренінги — перший з комунікації, тривав 1,5 місяці. Другий — для виявлення професійних здібностей не пройшли, бо почалася повномасштабна війна. До того вже знайшли партнерів і приміщення — METRO погодилися надати і простір, і обладнання, і посуд. А рекламне агентство Havas Ukraine розробило айдентику для закладу.

Троє майбутніх працівників виїхали з України і продовжили навчання та роботу там. Один хлопець з синдромом Дауна влаштувався у Франції на роботу садівником.

Аліна з Настею теж їхали з міста:

«Перші 2 місяці були в Тульчині з донькою — там тихо, але Настя сумувала за домом, вона не розуміла, що не так, бо все ж тихо, наче війни нема. Потім повернулися до Києва. Знайомі запрошували в Ірландію, щоб Настю влаштувати там на роботу. Але ми не захотіли. Я зателефонувала у МЕТРО і запитала, чи пропозиція приміщення ще в силі. Так і почали роботу тут». 

Велика мрія

Sunshine cafe відкрилося зовсім нещодавно, близько місяця тому, роботу ще налагоджують: планують розширити меню, додати паніні чи сендвічі, зараз в ньому тільки піца (але 14 видів) та чай, кава. 

З Аліною говоримо, поки працівники займаються заготовками. Жінка зізнається, що надихнулася французькими колегами, що створили подібне кафе ще п’ять років тому — навіть думала про те, аби відкрити їхню філію в Україні, але врешті вирішила діяти сама. Хай і надихаючись закордонним досвідом. 

Від першого складу залишилося 7 людей — зараз це команда Sunshine cafe, а також шеф Леся з 20-річним досвідом роботи у піцеріях та її помічник. Саме вони показують іншим усі процеси, скеровують, навчають та контролюють роботу. Працівники мають дві зміни — дехто приходить тільки у ранкові, дехто тільки ввечері. Так вирішили розподілити навантаження. Наразі у закладі працює молодь віком від 19 до 26 років.

«Одна дівчинка уже сама зготувала піцу — під наглядом, звісно. Але вона дуже активна, тож ті, хто хочуть — вчаться складнішим процесам, можливо з часом зможуть робити більше самі», — каже Аліна Живаго.

Усі семеро працівників — випускники профтехучилища технологій та дизайну, вчилися в одній групі, тож уже знайомі.  Вони важать тісто для піци, обвалюють у борошні, нарізають інгредієнти, готують коробки, ставлять штампи, прибирають столи, готують каву. Декому подобається саме готувати — а комусь прибирати залу.

Аліна хоче ще знайти трьох працівників з синдромом Дауна, а ще психолога, який працював би з командою, розпитував і аналізував стан. Зараз це робить вона сама.

Говоримо і про складнощі з роботою та соціалізацією молоді з інвалідністю. Перепоною до працевлаштування хлопців та дівчат із синдромом Дауна, ментальними порушеннями чи ДЦП (дитячий церебральний параліч) є не тільки небажання роботодавців брати відповідальність та будувати інклюзивну культуру. 

Часто батьки — проти. Аліна каже, що вже стикалася з таким, коли дітям таки знаходили місце для стажування чи практики, а батьки відмовлялися, мовляв, треба завозити на роботу і забирати з неї. 

«У нас є люди з інвалідністю, але вони не всі соціалізовані, частіше сидять вдома — тож на вулицях їх рідко побачиш, тому може скластися враження, що їх немає. У Радянському Союзі, коли люди мали інвалідність, їх закривали у якісь центри. Вони жили і їх ніхто не бачив. Коли я була дитиною, то теж нічого не знала — у нашому будинку жив хлопчик із синдромом Дауна. Ми цього не розуміли, бігали дивитися на нього, але нам ніхто не пояснював нічого», — каже Аліна Живаго.

Суспільство розвивається, стає більш інклюзивним, хоч і є над чим працювати. Аліна каже, що помічає такі зміни — люди звертають увагу на заклад, розпитують, хочуть підтримати. Часто приходять батьки з дітьми з синдромом Дауна, наприклад — для них важливо бачити, що і в їхніх дітей є можливість працювати в майбутньому.

«Якось у нас не працював кавовий автомат, а прийшли дві жінки — якраз замовили каву. Ми сказали: вибачте, автомат не працює, можете випити кави десь поряд. Але відвідувачки відповіли — ні, ми прийшли саме до вас», — пригадує Аліна. 

Тож підтримку кафе відчуває і хоче підтримувати інших — скоро запускатимуть нову ідею. Sunshine cafe випікатиме благодійний хліб для військових та цивільних на деокупованих територіях. METRO надаватиме для цього всі продукти, а команда готуватиме — Аліна каже, що і роботи побільшає, тож це можливість для хлопців та дівчат навчитися новому.

Планів у кафе багато: допрацювати меню, розробити мобільний додаток, налагодити доставку та організувати власний автобус, щоб привозити працівників. Каже, що після відкриття багато компаній зверталося, аби допомогти, пропонують безоплатні послуги — наприклад, розробка мобільного додатку. 

Тепер найважливіше — привернути увагу клієнтів, щоб усі звикли до закладу і частіше заходили. А тоді — можна й розширюватися на інші міста. Аліна думає про франшизу. Її велика мрія — щоб у всій Україні були такі кафе, а молодь з інвалідністю там працювала, а не сиділа вдома.

Sunshine cafe розташоване за адресою: проспект Степана Бандери, 26в (ТЦ “METRO”)

Також можна підписатися на інстаграм закладу

Олеся Богдан