Атака на музей життя

Десятого жовтня росіяни здійснили масований ракетний обстріл України, били «по інфраструктурних об’єктах». Наприклад, у Києві дісталося парку Шевченка, скляному пішохідному мосту та перехрестю бульвару Шевченка і Володимирської. Постраждали Університет Шевченка, Міністерство освіти і науки, Будинок вчителя (Центральної ради), Музей Ханенків та Національний науково-природничий музей, що розташований за 200 метрів до місця прильотів. Його прикривали дерева та будівлі, але він усе одно постраждав: пошкоджено 59 вікон.

Ми навідалися туди на другий день після атаки. На внутрішньому подвір’ї ще залишалася купа битого скла, але всередині приміщення працівники саме завершували прибирання. Нас зустріла пані Оксана Червоненко, заступниця директора з наукової й музейної роботи, яка прибула на робоче місце через пів години, ще під час повітряної тривоги.

Національний науково-природничий музей заснували у 1966 році шляхом об’єднання різних музейних, університетських та приватних колекцій. Найстарша інституція – зоологічний музей, що розпочав свою діяльність 1919 року разом із Всеукраїнською академією наук за часів гетьманату Скоропадського. Пізніше були створені ботанічний (1921), геологічний (1927), та палеонтологічний (1935) музеї, які разом із зоологічним об’єднали в науково-природничий.

Музей входить у систему Національної академії наук, а отже, це не тільки музей, але й науково-дослідна установа. Геологічні, палеонтологічні, зоологічні та ботанічні колекції до пандемії активно поповнювалися. Науковці їздили в експедиції, зокрема морські, де вивчали флору й фауну світового океану.

Станом на зараз фонди інституції налічують близько двох мільйонів одиниць. І йдеться не тільки про музейні експонати, але й про дослідні зразки мінералів, рослин, тварин. Один з найбільших експонатів музею – дев’ятнадцятиметровий кит. Оскільки колекції давні, то є й представники таких видів рослин і тварин, які вже давно вимерли.

Усі ці природничі зразки неймовірно делікатні, більшість з них не підлягають демонтажу і транспортуванню, тому в евакуацію на захід України поїхали далеко не всі найцінніші фонди. Більшість сховали у вогнетривкі сейфи. Фондосховище музею всього не вмістило, тому довелося покладатися на воєнну фортуну: що та пощадить 5000 метрів експозиційних площ в історичній споруді в центрі міста – і до 10 жовтня вона була прихильною до музею.

Найунікальніший експонат інституції – споруда з кісток мамонта середини 15 тисячоліття до н. е. Жоден музей світу не може похвалитися чимось подібним. Її розкопав Іван Підоплічко у селі Межиріч на Черкащині.

Це житло має площу 42 м2, на його спорудження пішло 385 кісток мамонта. Цю унікальну споруду реконструювали в музеї. Демонтаж і перевезення цього експонату – надзвичайно складний і тривалий проєкт, тому в умовах війни музейники максимально убезпечили його на місці.

Система побудови експозиції наразі та ж, що й за радянських часів. У її основі – прагнення показати усе різноманіття життя на землі. Щоправда, музейники постійно займаються її модернізацією. Опудала великих риб, що за радянських часів були помальовані однотонною сірою фарбою, тепер реставрують і розмальовують художники, в експозиції поступово з’являються муляжі тих тварин, яких неможливо показати в натуральному вигляді.

У штаті музею 110 працівників, з них 45 науковців. Приблизно четвертина виїхала за кордон, переважно молоді жінки з дітьми. Пані Оксана, з одного боку, пишається тим, що київських фахівців дуже цінують, і вони легко знайшли собі роботу за спеціальністю або отримали дослідницькі ґранти в європейських країнах, а з іншого переймається тим, чи повернуться вони на доволі скромні умови праці в Національній академії наук.

Під час російської атаки 10 жовтня у музеї був охоронець та прибиральниця. Вони не постраждали. Так само вціліли колекція та експозиція. Добротні вітрини з товстим склом у залізних рамах витримали удар. Однак побиті вікна – це нездатність контролювати рівень вологості. А це означає, що на унікальні опудала може кинутися грибок, після чого їх уже неможливо відновити.

Робота науково-природничого музею влаштована так, що працівники отримують від академії заробітну плату, а на покриття комунальних послуг установа має заробити сама. Під час пандемії, коли музей не працював, накопичився борг за опалення у 800 тисяч гривень.

Музейники сподівалися, що його вдасться поступово погасити, але почалася широкомасштабна війна. Установа почала приймати відвідувачів тільки коли звільнили Київську область. Влітку сюди навідувалося багато переселенців, люди шукали розради, але кількість відвідувачів ледве дотягувала до половини показників до 24 лютого.

Без погашення боргів взимку в інституції не буде опалення. Якщо температура всередині приміщення буде нижчою за нуль, може зруйнуватися система опалення. А перед самими експонатами музею тепер два виклики – несприятлива вологість через вибиті вікна і несприятлива температура через проблеми з опаленням.

Пані Оксана для власного дослідження об’їздила природничі музеї по всій Європі. У неї було очікування, що київський музей – через погану підтримку держави – не зовсім конкурентоздатний, однак виявилося, що все не так погано. Багаті колекції та традиція наукових досліджень забезпечують українській інституції серйозний рівень.

Пані Оксана цілком слушно відзначає, що зараз музей не в пріоритеті, але до широкомасштабної війни держава також на нього не звертала належної уваги.

У Національному науково-природничому музеї можна побачити увесь спектр життя на нашій планеті – від зародження у найдавніші часи до найповнішого різноманіття сучасності. Не дивно, що він став жертвою російських загарбників, яким різноманіття життя дуже не подобається.

Серія репортажів здійснена за підтримки проєкту Documenting Ukraine від Institut für die Wissenschaften vom Menschen.

Лесь Белей