Що чекає на УПЦ: прогноз від о.Андрія Пінчука

«На нас чекає чудове майбутнє», — говорить про подальшу долю Української Православної Церкви протоієрей Андрій Пінчук. Випробування продовжуватимуться, але втратимо ми набагато менше, ніж здобудемо.

Якими будуть випробування і про які здобутки йдеться — читайте й перевіряйте, чи збудеться прогноз.

УПЦ проходить через горнило, після якого вона буде набагато кращою

По-перше, держава почала розривати з нами, з УПЦ, договори оренди. Я свідомо не вживаю слова «відбирають храми» — це державна власність, таким є законодавство. Поки що не продовжують договори оренди, але прогнозую, що найближчим часом почнуть і розривати діючі договори. Це призведе до того, що пам’ятки архітектури, в тому числі Лаври та багато інших церков, знову відійдуть державі, а потім будуть передані ПЦУ.

І я на це дивлюся доволі позитивно. Так, ми втратимо ще як мінімум тисячу парафій — це неминуче. Наші громади будуть витіснені, особливо у великих містах, з центру на периферію. Але це призведе до того, що й зараз уже відбувається: священноначалля нашої Церкви пригадає, що вони є добрими пастирями, а не злими феодалами, й почнуть дбати про священників та про паству.

Парафії, які залишаться, згуртуються довкола Христа та Євхаристії. З часом вони стануть справжніми взірцями християнського життя, де люди знають одне одного, разом моляться, а громада живе не лише богослужінням від неділі до неділі, а й постійними спільними добрими справами.

З іншого боку, залишиться якась частина парафій, заточених на «руський мір». Але ця група дедалі більше буде маргіналізуватися, бо притомні люди звідти просто підуть.

Чому я радію подіям, які зараз відбуваються? Тому що було зрозуміло, що Церква наша неспроможна сама щось зробити зі своїми болячками, і якби Господь залишив нас так жити далі, я не знаю, на яке чудовисько ми би з часом перетворилися.

І це не гоніння, як дехто каже. Це добра Божа воля і добре батьківське Боже піклування про нашу Церкву. Господь Своїм божественним скальпелем вирізає з нас усе те не-євангельське, що ми набули за останні два десятиліття. І це мене дуже тішить. УПЦ проходить через горнило, після якого вона стане набагато кращою.

Так, кількісно нас поменшає, це треба розуміти. Уже зараз це можна побачити, якщо порахувати єпархії, анексовані московською патріархією, а також ті, що розбомблені російськими військами і де не відбувається релігійного життя, а ще ті, які перейшли в ПЦУ. З одного боку, це погано — що ми ось так втрачаємо вірних, з іншого — в УПЦ з’являється шанс все ж таки не противитися Божому скальпелю, зробити певні висновки, під час усіх цих подій оздоровитися і вступити в новий час, який настане після Перемоги, більш євангельською Церквою, більш українською. 

Ми станемо тепер недоступними

Треба також розуміти, що ми зникнемо зі шкіл, з університетів, з дитячих садочків, з армії, зі шпальт ЗМІ. Взагалі повністю підемо з життя суспільства. Але є надія, що це призведе до внутрішнього відродження Церкви.

Господь нам дасть час, коли ми зможемо зосередитися виключно на розбудові своїх громад. Мені дуже подобається фільм «Молодий папа», і там головний герой, якого грає Джуд Лоу, під час інтронізації промовляє такі слова: «Ні, Церква закриває свої ворота. Ми станемо тепер недоступними». Саме це відбудеться з УПЦ.

Необхідно усвідомлювати, що ми живемо в часи, коли спостерігається останній спалах інтенсивної зацікавленості з боку держави та суспільства церковними справами. Мине ще зовсім трохи часу, і держава та суспільство повністю охолонуть до церковної тематики.

Держава сформує нове законодавство, вибудує для Церкви певні кордони, в яких вона зможе виконувати якесь своє соціальне та місіонерське служіння, але не більше того. Паралельно з цим відбудеться повна секуляризація суспільства, його дехристиянізація.

Тисячі парафій залишаться без вірян і без священників. Я вже не перший рік кажу про те, що семінарії УПЦ абсолютно порожні — за винятком трьох, і в найближчі роки всі вони будуть зачинені. Якщо раніше з числа семінаристів, які закінчували повний курс семінарії, висвячення приймали від 50 до 90% — в залежності від географії (90% на заході України, 50% — на сході), то зараз відсоток хіротоній не перебільшує 25% на заході і 15% на сході.

На сьогодні криза поклику розповсюдилася по всій Церкві. Ще в мирні часи кожного року в УПЦ щорічно з’являлося до 300 парафій, на які не було можливості призначити священника. Сьогодні безліч духовенства — і на сході, і на заході — опікується двома-трьома парафіями, і ця тенденція тільки зростатиме, бо замінювати священників ніким.

Це все призведе до того, що нарешті відбудеться титанічний зсув у внутрішньо-церковних відносинах. Якщо до війни головним у церковному житті був митрополит чи єпископ, який міг собі дозволити принизити священника чи порушити канонічне право, то відтепер головними на церковних парафіях стануть миряни.

Саме на мирянах триматиметься духовне життя, а єпископат і священники відчують себе справжніми слугами Церкви. Нарешті священники займатимуться тим, до чого їх покликав Господь — не боятися архієреїв, а служити народу Божому.

«Дорогий єпископ Іриней, ми не можемо зараз починати службу»

Наостанок наведу ілюстрацію, як це може бути.

Колись правлячий архієрей моєї єпархії митрополит Іриней розповідав мені історію, як він був молодим єпископом і потрапив на американську парафію — чи то на храмове свято, чи просто на службу в недільний чи святковий день.

Владика приїхав, його урочисто зустріли. Він зайшов у храм, став у центрі на кафедру, де його мали облачати для богослужіння. Аж раптом до нього підходить настоятель і каже: «Дорогий єпископ Іриней, ми не можемо зараз починати службу. Треба почекати 20-30 хвилин». Владика дивиться круглими очима: «Як це, почекати? Я ж уже приїхав!» А настоятель відповідає: «Розумієте, одна родина потрапила в затор і не змогла прибути вчасно. Ми не можемо без них розпочати». І єпископ Іриней 25 хвилин стояв на кафедрі.

Коли через півгодини таки приїхала та родина, настоятель підійшов до владики і сказав: «Ваше Преосвященство, всі парафіяни зібралися, можна починати богослужіння».

Митрополит Іриней, уже старенький, розповідав мені цю історію з таким висновком: «Подивись, як вони, ці американські священники, люблять своїх парафіян».

Як на мене, це ідеал християнського життя, і ми до цього ідеалу дійдемо внаслідок усіх цих випробувань, серед яких сьогодні опинилися.

Головне — продовжувати любити

Ще раз наголошу: заборони УПЦ як такої не буде. Можливо, продовжаться намагання її перейменувати. Але будь-який шлях вниз закінчується тим, що ми дістаємося дна, відштовхуємося від нього й починаємо рухатися вгору.

Зараз ми ще не на дні. Ще не випили всю ту чашу скорбот, яку нам приготував наш Господь. Доведеться ще трохи попити. Але потім все потроху буде налагоджуватися.

Головне — залишатися християнами, продовжувати любити й не переходити на мову ненависті.

Протоієрей Андрій Пінчук, Діалог.Тут

Друзі! Долучайтеся до створення простору порозуміння та єдності)

Наш проєкт — це православний погляд на все, що відбувається навколо Церкви і в Церкві. Відверто і чесно, на засадах взаємоповаги, християнської любові та свободи слова ми говоримо про те, що дійсно хвилює.

Цікаві гості, гострі запитання, ексклюзивні тексти — ми існуватимемо й надалі, якщо ви нас підтримаєте!

Ви донатите — ми працюємо) Разом переможемо!

Картка Приватбанка:

5168 7520 0354 6804 (Комінко Ю.М.)

МоноБанка: send.monobank.ua