Що відбувається з водоймами на деокупованих територіях

Наслідки бойових дій зачепили не тільки людей та їхні домівки, але й навколишнє середовище. Зокрема, постраждали водойми в деокупованих громадах. До яких наслідків це призвело та які способи порятунку пропонують екологи?

Кількість та якість водних ресурсів – одна з ключових характеристик продовольчої безпеки та якості життя суспільства. До повномасштабного вторгнення мешканці України майже не відчували в повсякденному житті дефіциту води. З одного боку ми дійсно маємо сприятливі кліматичні та ландшафтні умови для забезпечення всіх потреб у воді, включаючи побутові та сільськогосподарські: 71 тис річок загальною довжиною понад 170 тис. км. З іншого – за даними дослідження ГО «Екодія», серед 20 європейських країн Україна за показником забезпеченості водними ресурсами посідає лише 17-те місце. Станом на 2021 рік, ще до початку повномасштабного вторгнення, Україна вже стикалася з браком і забрудненням водних ресурсів.

Згідно зі «Стратегією сталого розвитку України до 2030 року», питома забезпеченість річковим стоком в Україні становила близько 1 тис. куб. м на особу на рік, що в 2,5 рази нижче ніж в Німеччині та Швеції, в 3,5 рази – ніж у Франції та у 5 разів – ніж у Великій Британії. Ресурси річкового стоку України становлять в середньому 87 млрд. куб. м на рік, ресурси підземних вод – приблизно в 21 млрд. куб. м на рік.

Вода, як найцінніший ресурс

За даними Держекоінспекції України, за 10 місяців агресії ворог завдав збитків на суму понад 55 млрд гривень внаслідок техногенного забруднення, засмічення вод та самовільного користування водними ресурсами.

«Водночас своїми військовими злочинами РФ завдає суттєвих збитків галузям економіки, створює загрозу для нормального забезпечення питних потреб населення, господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських та промислових», – йдеться у повідомленні Екоінспекції.

Вплив війни на водні ресурси проникає в усі сектори економіки та вже давно перетнув національні кордони. Водозабір в Україні скоротився, а скиди забруднених зворотних вод зросли. Виникла значна диспропорція в розвитку водопровідних та каналізаційних мереж. Повномасштабне вторгнення та військові дії додатково принесли значний негативний вплив та суттєво погіршили ситуацію. Особливо в найбільш уразливих регіонах.

«Іще до повномасштабного вторгнення у своєму «Дослідженні впливу зміни клімату на водні ресурси України» ми побачили, що водність річок у південних областях буде зменшуватися. В майбутньому це може призвести до водного дефіциту. Нині через забруднення води внаслідок бойових дій проблема загострюється. Тому зараз, як ніколи, на часі ефективніше використовувати воду, а довгострокове планування водозабезпечення повинне враховувати як вплив військових дій на водні ресурси, так і ризики від зміни клімату», – розповідає Софія Садогурська, експертка кліматичного відділу ГО «Екодія».

Вона додає, що найбільше споживають прісну воду й, водночас є найбільш вразливими до зменшення її запасів, південні та східні області України.

Окрім прямого впливу на якість води, експерти звертають увагу на ситуацію з водоймами. Внаслідок військових дій та спричинених ними техногенних забруднень, руйнування мостів, дамб та берегової лінії, отруєння нафтопродуктами та важкими металами, багато невеликих річок та ставків України зазнали патологічного впливу на біорізноманіття. У водоймах гине риба, порушується життєвий та міграційних цикл водних птахів, водойма втрачає здатність до самоочищення та природного відновлення.

Ситуація у селі Стоянка, Бучанського району, Київської області

Стоянка, як і весь Бучанський район, була окупована у перші дні вторгнення. Мальовниче селище біля Житомирської траси, яке було популярним місцем відпочинку та риболовлі, опинилося під контролем загарбників майже на півтора місяці. Впродовж цього часу селище потерпало від ракетних обстрілів та мінометного вогню.

Місцевий житель Володимир Титаренко розповідає: «На третій день війни  наші військові підірвали міст через річку Ірпінь, щоб зупинити просування ворога. Ми розуміли необхідність цього кроку, але не були готові до наслідків. Після підриву річка почала потрохи підтоплювати берегову лінію. Коли в березні пішли сильні дощі, рівень води значно підвищився і вона розлилася на навколишні території.

Але це було не єдиною проблемою.

Під час одного з обстрілів окупанти поцілили у велику заправку та логістичний комплекс, де зберігалися хімічні речовини. Тушити не було можливості, тож наступними дощами залишки нафтопродуктів та хімікатів змило в річку.

Коли ми потрапили на шлюз, розташованого близько кілометра від села, там було повно мертвої риби. Раніше тут було багато рибалок, зараз – «мертва зона». Риби майже немає, берег навколо замінований, там стоять попереджувальні знаки, тому підійти близько неможливо. До того ж були обстріляні навколишня поля, туди також зараз заходити небезпечно. Як долати ці наслідки поки незрозуміло. Місцева влада допомогає постраждалим мешканцям та вирішує питання зі зруйнованим житлом, до річки поки руки не доходять».

Його сусідка, Анна Мудрак, розповідає, що крім річки, у селищі є ще кілька озер. «Біля нашої вулиці є озеро, і друге, трохи більше, біля лісництва. Лісництво розбомбили вщент. Там жили лебеді, частина яких загинула від обстрілів, а частина пізніше – від наслідків, контузій та отруєння. З дощами хімікати та нафтопродукти потрапили не тільки в річку, але й до озер. Вони просто кишіли мертвою рибою. Коли озеро розлилося, туші лежали просто навкруги. Ними були забиті всі джерела, які підживлюють оновлення води в озерах. Вже восени люди самотужки намагалися рятувати ситуацію – брали човни та вичищали ці забиті рибою зливи, щоб озера не вмерли остаточно. Весною цим займатися не було кому, адже серед 60 будинків на нашій вулиці люди лишалися тільки в п’яти».

Можливості відновлення водних ресурсів та біорізноманіття у річках

Господарська діяльність на берегах водойм, руйнування берегової лінії, техногенне втручання призводить до ряду негативних наслідків. Окрім ускладненого доступу до водойми та загибелі місцевої фауни, вода забруднюється і замулюється, бо в неї потрапляє поверхневий стік із порушених людською діяльністю водозборів. В результаті кількість та якість питної води знижується, наслідки підтоплень та паводків стають катастрофічними, річки міліють та зникають.

Відновлення природного стану прибережних захисних смуг допомогає екосистемі стати більш захищеною від негативного впливу людини, в тому числі шкоди, завданої господарською недбалістю та навмисними руйнуваннями.

Експерти Всесвітнього фонду природи (WWF) у каталозі природоорієнтованих рішень пропонують рішення, які допоможуть відновити водний потенціал. Одним з них є відновлення і захист природних захисних смуг.

Завдяки прибережним захисним смугам водойми не забруднюються та не замулюються. При цьому поверхневі стоки з прилеглих територій фільтруються. Прибережні захисні смуги забезпечують укриття, тінь та живлення для риб та інших водних організмів. Також вони захищають від повеней посівні угіддя та населені пункти, що знаходяться нижче за течією.

Щоб відновити прибережну захисну смугу, потрібно уникати поширення інвазійних видів й використовувати лише ту рослинність, яка притаманна для даної місцевості. В ідеалі – насіння чи саджанці рослин, які виросли поруч в природних умовах, а також відновлення деградованих або втрачених природних комплексів.

Потужний природний бар’єр на шляху стічних вод можна створити, якщо правильно підібрати породи дерев, чагарників або трав в межах цих смуг. Таким чином вдасться відновити або значно покращити втрачені оселища для різних видів дикої фауни та флори.

Згідно з Водним кодексом України, прибережна захисна смуга для малих річок, струмків, потічків і ставків площею 3 га або менше має бути завширшки 25 метрів. Для середніх річок, водойм і ставків площею понад 3 га – 50 метрів. Для великих річок, водосховищ на них та озер – 100 метрів.

Відновлювати прибережні захисні смуги та виносити їх межі в натуру можна за рахунок різних джерел – в тому числі з Фондів охорони навколишнього природного середовища. В законодавчій базі Європейського Союзу існує профільна політика стосовно того, як поводитися із прибережними захисними смугами. Також управління водними об’єктами за допомогою басейного підходу прописане в Пташиній директиві та у Водній рамковій угоді.

Стратегічні та економічні вигоди прибрежних захисних смуг

Прибережні захисні смуги встановлюють, коли водність найменша – в так званий меженний період. Їх розміщують по обидва береги річки та вздовж урізу води. 

Вони мають статус природоохоронної території, в якій діє режим обмеження господарської діяльності. Тут заборонені заходи, які можуть негативно вплинути на стан природних комплексів та якість води.

При відновленні та захисті прибережних захисних смуг, ми зберігаємо водойми та водотоки. В результаті місцевий та регіональний режим поверхневого стоку стабілізується, а вода стає чистою. При цьому кругообіг поживних речовин залишається незмінним; місцева рослинність та ґрунт поглинають і зберігають вуглець. Додатково знижується вірогідність повеней та їх потужність. 

Разом з тим, є певні додаткові переваги та послуги прибережних захисних смуг, які важко оцінити економічно. Наприклад, на відновлених прибережних територіях з’являються місця нересту риби та нагулу для коловодних видів тварин і птахів (в тому числі мисливських).

На різнотравних заплавних луках – одному із видів відновлення території вздовж берегу водойм – можна облаштовувати пасіки, оскільки зазвичай серед різноманіття насаджень є багато медоносних рослин. Це приклади традиційних та ощадливих методів використання прибережних територій. Втім, кожна громада може визначити свій обсяг економічної вигоди від них.

Джерело