Рік після теракту в Оленівці: родичі полонених об’єдналися, щоб боротися за правду і своїх героїв

У липні минає рік, як Росія скоїла черговий воєнний злочин – теракт в Оленівській колонії, де перебували українські військовополонені. Захисники “Азовсталі” вийшли з меткомбінату в Маріуполі і потрапили в полон до російських військ за наказом вищого командування та під міжнародні гарантії безпеки. А за два місяці після цього, 29 липня 2022 року, десятки з них стали жертвами теракту, організованого росіянами в тюрмі на окупованій території Донеччини.

Тоді, за попередніми даними, загинуло близько 50 людей (точних цифр та списків імен наша сторона не має й досі). Понад сотня полонених отримала поранення.

Фахівці та свідки трагедії свідчать про те, що вибух в Оленівці стався саме всередині бараку. Обстрілів з боку України, як це стверджують в РФ, не було. Генеральний прокурор України Костін констатував, що знаряддям вбивства була термобарична зброя.

За цей рік Україна відкрила низку кримінальних проваджень, змогла повернути тіла загиблих (це сталося в жовтні) та визволити з полону кількох живих свідків вибуху в Оленівці. Десятки покалічених і досі перебувають у руках окупантів, їхня доля рідним невідома.

Міжнародні гаранти (зокрема ООН) у січні 2023 року припинили розслідування злочину російських окупантів в Оленівці. Це рішення здивувало українську владу. Годі й казати про родичів постраждалих та загиблих військових.

“Україна не отримала очікуваної реакції від міжнародної спільноти — немає успіхів у розслідуванні й ніхто не домігся бодай допуску на місце трагедії, – наголошував тоді Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець. – Міжнародний комітет Червоного Хреста не відреагував на трагедію належним чином. Незрозумілою лишається позиція ООН. Адже спочатку Генсекретар організував окрему місію в Оленівку. Однак не було докладено зусиль для зустрічей з українською стороною, щоб взяти напрацювання та документи щодо теракту. А вже через 5 місяців місію ООН розформували без жодної критики на адресу РФ, яка за увесь цей час не надала доступу ні представникам місії, ні українській стороні та фактично зірвала розслідування. Сталася цинічна публічна страта українських військових, які опинилися в полоні. Це буде ще один окремий факт для спеціального трибуналу”.

Не сподіваючись на когось, родини військовополонених, які постраждали і загинули під час теракту, тепер об’єдналися і сформували Olenivka Families Community (“Спільнота родин Оленівки“). Ініціативна група вже налічує 130 людей. Рідні полонених продовжують бити у всі можливі дзвони – аби домогтися правди, продовження розслідування злочину та повернення бійців додому. 

“Мій чоловік значився в обох списках: і загиблих, і поранених”

Донька Анни Лобової народилася перед самим початком повномасштабної війни. Вона ніколи не бачила свого тата Олега й досі чекає на їхнє “перше побачення”.

Батько “маленької Мрії”, як називає її мама, Олег Лобов – військослужбовець, захисник Маріуполя. І вже більше року перебуває у російському полоні. Він – один із близько 2,5 тисяч українських військових, які 17 травня 2022 року вийшли з “Азовсталі”. І з тих, хто невдовзі опинився в епіцентрі теракту в Оленівській колонії.

“30 липня я побачила списки українських військових, які виклала РФ. Мій чоловік був в обох – і серед загиблих, і серед поранених”, – розповідає Анна.

Довгий час це була єдина інформація про долю Олега, вірити якій було важко:

Рідні військовополонених, які загинули й постраждали під час теракту в Оленівці, не припиняють боротися
за правду про цей злочин РФ

“У грудні 2022 року, під час обміну військовополоненими, з донецького госпіталю був звільнений український військовий – Артем. У полоні він перебував в одній палаті з нашим Олегом. Мій чоловік встиг передати йому номер телефону, і Артем нам повідомив, що Олег живий, хоч і поранений”.

Згодом Анна впізнала чоловіка на одному відео, знятому окупантами в донецькому госпіталі. І видихнула з полегшенням – надія на порятунок є!

 
Олег Лобов. Скріншот із пропагандистського відео з донецької лікарні

За рік, що минув від теракту в Оленівці, це єдина інформація, яку Анна Лобова має про свого чоловіка. Жодних новин, жодних офіційних повідомлень. Як і зрушень у справі.

“Перші півроку після теракту ми сподівалися, що міжнародні організації займаються розслідуванням цього спланованого масового вбивства, працюють над поверненням наших чоловіків, синів, братів додому.

Але у січні 2023 року моніторингова місія ООН була розформована, так нічого й не зробивши. Я зрозуміла, що треба брати все в свої руки, шукати родини військовополонених з Оленівки, наполягати на тому, щоб розслідування тривало. Тому ми об’єдналися і сформували Olenivka Families Community, – каже Анна. – Адже вибух у тому бараку – це не лише зруйновані стіни, а й понад 50 загиблих. І більше сотні поранених – вони й досі перебувають у полоні, у повній невідомості”.

Ксенія Прокопенко – також учасниця спільноти Olenivka Families Community. Усе, що вона знає про долю свого 21-річного брата, теж “азовця”, – це повідомлення з новин.

“Зв’язок з Ігорем у нас був, можливо, чотири-п’ять разів за весь час від початку повномасштабної війни, – зітхає Ксенія. – Він мало розповідав про те, що відбувалося на “Азовсталі”. І ми лише з новин знали, що там дуже тяжка ситуація, що бракує їжі й води, медикаментів. Крім усього, Ігор переживав за моїх батьків, які залишаються (і досі) на тимчасово окупованій території. І тому навіть перед виходом з меткомбінату він не телефонував.

Ми довго чекали звернення президента, і в ньому почули, що наші хлопці вийшли з “Азовсталі” під гарантії ООН та Міжнародного комітету Червоного Хреста. Тому були переконані: все буде нормально, адже є домовленість на високому рівні”.

Про подальшу долю брата після виходу з “Азовсталі” Ксенія не знала – його прізвище ніде не значилося.

З’явилося воно лише після теракту в Оленівці.

Ігорю Прокопенку був 21 рік

“Я взагалі не могла повірити, що це сталося: як?! Вони ж виходили під міжнародні гарантії! А 30 липня зранку вже з’явилися імена загиблих і поранених, які надала Росія. І я знайшла свого брата там. Він був другим у списку загиблих”, – розповідає дівчина.

За її словами, після теракту ніхто з державних представників на зв’язок із їхньою родиною не виходив.

“Ми самі всюди телефонували, писали по колу: Національне інформаційне бюро, де збирають та систематизують усю інформацію про полонених, Координаційний штаб із питань поводження з військовополоненими, представництво Міжнародного комітету Червоного Хреста. Нам казали: чекайте, ці списки неправдиві. Ми не можемо ні підтвердити, ні спростувати інформацію, яка є від росіян”.

“Вони ж вірили в міжнародні гарантії, їм казали, що через 3-4 місяці полону буде обмін…”

У жовтні 2022 російська сторона віддала Україні тіла загиблих полонених з Оленівки. І знову потрібно було чекати.

“Сказали, що будуть проводити експертизи, в тому числі міжнародні – щоб розслідувати цей теракт. І ми розуміли, що це важливо: у тілах містяться уламки, можливо, залишки вибухівки, які допоможуть встановити, від чого саме загинули наші хлопці, від якої зброї.”

А тим часом “Родини Оленівки” починають отримувати перші результати ДНК-тестів. Ксенія та її батьки теж отримали таку страшну звістку.

“23 травня мою маму сповістили про те, що вона вже має дві збіги ДНК. Тобто

99%, ЩО НАШ ІГОР ЗАГИНУВ В ОЛЕНІВЦІ.

Минуло майже сім місяців від того моменту, як повернули тіла Україні”, – каже Ксенія.

Сергій та Аріна Хаванських

Кілька тижнів тому результати другого ДНК-тесту отримала й Аріна Хаванських. Згідно з цими даними, її 38-річний чоловік Сергій, військовослужбовець полку “Азов”, також загинув в Оленівці:

“Увесь цей час, усі ці місяці я жила надією. Мій Сергій не міг загинути! Він обіцяв повернутися. Вони ж і самі вірили у цей полон та міжнародним гарантіям. Їм казали: три-чотири місяці – і буде обмін”.

Тепер ці ж організації-гаранти розводять руками: мовляв, нічого зробити не можемо – ані продовжити розслідування, ані сприяти поверненню полонених, ні навіть верифікацію списків загиблих і поранених в Оленівці.

Головна причина: немає доступу до місця трагедії.

“На жаль, моя історія закінчилася. Але я до кінця боротимуся за те, щоб інші дочекалися своїх рідних з полону”

Повернення свого чоловіка з полону чекає і Марія Алєксєєвич. Її Сергій отримав під час теракту в Оленівці поранення, перебував у донецькій лікарні – усе це дружина військовополоненого “азовця” з’ясувала завдяки свідченням звільнених побратимів та відео в російських ЗМІ.

Сергій Алєксєєвич. Під час теракту в Оленівці був поранений, досі в полоні

“Що з моїм чоловіком зараз, у якому він стані і де перебуває – усе це мені невідомо, – каже Марія. – За цей рік до України вдалося повернути близько 500 військовополонених з “Азовсталі”. Серед тих, хто досі перебуває у полоні (а це все ще близько 2 тисяч) – майже 700 “азовців”. Щодо Оленівки, то ми знаємо, що на момент теракту в бараці перебувало понад 193 полонених. І що загинуло, ймовірно, близько 50 людей.

Скільки вижило, скільки поранено, якої складності ці поранення? Нічого й тут не відомо. Ми знаємо одне: їх усіх потрібно повертати і якомога швидше!”.

Ксенія та Аріна у складі ініціативної групи “Родини Оленівки” у травні відвідали Женеву. Офіс Міжнародного комітету Червоного Хреста, офіс ООН… Але й там українським жінкам не дуже допомогли.

Марія Алєксєєвич. дружина військовополоненого

“Ми від них отримали заключення, висновки у цьому розслідуванні, – розповідає Аріна. – І нас запевнили, що інспекція зробила все можливе: зокрема, опитано хлопців, які були в тому бараці в Оленівці і повернулися з полону”.

“Теракт в Оленівці – це настільки кричущий випадок! Це – масове вбивство, порушення всіх можливих норм Женевської конвенції про поводження з військовополоненими, – каже Марія. – Ми не віримо, що люди, які були в тому бараці під час вибуху, опинилися там випадково – їх зібрали туди зумисне. Чому міжнародна громадськість мовчить? Уже багато місяців ми не чули, щоб тема воєнних злочинів Росії проти військовополонених звучала на міжнародному рівні. Наче наших хлопців і не було. Це дуже дивно і незрозуміло для мене”.

“Ми вважаємо, що цей рік був роком мовчання. Нам казали: чекайте, не піднімайте інформаційну хвилю, бо зробите тільки гірше. Але ми більше не можемо мовчати! Ми будемо їздити до Женеви, скільки це буде потрібно. Будемо організовувати зустрічі – стільки, скільки буде потрібно.

І, так, ми будемо наголошувати на тому, що треба продовжувати розслідувальну місію. Потрібно повертати наших героїв, за них потрібно боротися”, – каже Аріна.

Сергій та Аріна Хаванських

Хоч вона й отримала трагічну звістку про загибель свого чоловіка в Оленівці, проте, як і багато інших жінок, продовжує боротьбу та активну роботу в ініціативній групі.

“Я не лишаюся зі своїм болем сам-на-сам, мене підтримують дівчата з нашої спільноти. На жаль, моя історія закінчилася. Але я хочу, щоб їхня історія продовжувалась. Я хочу, щоб вони врешті-решт дочекали своїх чоловіків, братів, синів. Щоб відбулося справедливе розслідування цього вбивства. Саме тому я буду продовжувати робити свої, хай і маленькі, кроки у цій справі.

Я саме для цих хлопців, для їхніх сімей хочу щасливого життя, бо вони – наші захисники, наші герої. Вони варті того, щоб ми боролися”, – наголошує Аріна.

Джерело