Підлітковий алкоголізм. Що має занепокоїти в поведінці дитини, коли бити на сполох і куди звертатися по допомогу

12-річна Кіра знаходила супермаркет якнайдалі від свого дому. Зупиняла чоловіків і просила купити горілку. Їй не відмовляли. Влітку пила на пляжі, восени почала пити вдома. Там її одного разу й «застукала» мама. 

«Я нічого не розумію, — розповідає Кірина мама, Наталя. — Вона непогано вчиться, найгірша її оцінка — 8. Відвідує художню студію, бере додаткові уроки з англійської мови, усі її друзі — діти пристойних, інтелігентних батьків». 

Наталя — перекладачка з романських мов. Виховує дочку сама, періодично їй допомагає няня. Безліч знайомих Наталі жінок самотужки ставлять на ноги дітей — і ті діти не п’ють горілку. Чому ж із Кірою таке сталося, запитує Наталя. 

«Я не знаю, до кого звернутися, приватних наркологів боюся — вони ж можуть просто викачувати з мене гроші. З дитячих психологів знаю тільки Кірину шкільну, але звернися до неї — уся школа загуде. А ти — журналістка — будеш розпитувати — усі подумають, що це ти для роботи», — просить-наполягає Наталя. 

Я вирішила шукати, до кого звернутися, не як журналістка, а як мама підлітка з алкозалежністю — щоб з'ясувати, з якими ж труднощами можуть стикнутися батьки, намагаючись допомогти своїй дитині. Мені довелося зателефонувати на 26 номерів, на деякі з них — по кілька разів. 

Питущі діти є, а дитячого нарколога немає

У дитячих лікарнях мені пояснювали, що не мають нарколога, а лише знімають гостру алкогольну інтоксикацію. У приватних наркологічних клініках говорили, що працюють із дітьми 16-18 років, а куди йти з 12-річними — не знають.

Далі я зателефонувала в департамент охорони здоров’я КМДА. Там пояснили, що дитячих наркологів… просто не існує. І порадили звернутися в дорослу наркологію — там, мовляв, щось підкажуть. Або під’їхати в психіатричну лікарню, де є дитяче відділення, в якому лікують від алкогольної залежності. 

В одному з «дорослих» наркологічних відділень мене потішили: мовляв, саме тут працює Андрій Корець, який за сумісництвом є лікарем у дитячій лікарні «Охматдит». Тобто я таки знайшла єдиного в Києві дитячого нарколога? 

«Саме я розробляв для “Охматдиту” протокол огляду дітей, що вживають психоактивні речовини. Я нарколог, а крім того — кандидат психологічних наук. І в “Охматдиті” працюю як консультант: після того, як дитину медикаментозно виводять зі стану гострої інтоксикації, я з'ясовую, чому дитина почала пити, яка ситуація в сім’ї, роз’яснюю дитині наслідки вживання алкоголю. Спостерігаю за станом дитини та даю рекомендації батькам, зокрема щодо препаратів, які викликають у дитини відразу до алкоголю тощо», — говорить Андрій Корець. 

За словами лікаря, він не здійснює власне наркологічного лікування.

«В Україні немає такої спеціалізації як дитяча наркологія, — пояснює пан Корець, — тому в жодному разі батькам не варто шукати для дитини приватного дитячого нарколога, бо ті не мають ліцензії для роботи з дітьми. За допомогою звертатися необхідно до психологів і психіатрів. Адже наркологія — це один з аспектів психіатрії».

Що ж, звернімося до психіатрів. Завідувачка дитячого відділення Павлівської психіатричної лікарні м. Києва Поліна Змушко здивувала:

«Із 2004 року в Україні немає інтернатури за спеціальністю “Дитяча психіатрія”. Психіатр для дорослих, щоб лікувати дітей, має пройти курси з дитячої психіатрії. Ми виходимо з того, що в основі алкогольної залежності лежить депресивний стан — і лікуємо дітей антидепресантами, антитривожними засобами, стабілізаторами настрою тощо. Психіатричні відділення, що лікують алкогольно залежних дітей, дуже потребують дитячих наркологів. А їх немає!»

Чому діти п’ють?

«Алкоголь має тимчасовий антидепресивний ефект. Депресивні діти говорять: завдяки алкоголю я стаю веселішим, контактнішим. Якщо дитину мучать тривожні стани, то алкоголь тимчасово зменшує рівень тривоги. Якщо в дитини починаються психічні розлади, приміром, у неї виникають галюцинації, то завдяки алкоголю зменшується відповідна симптоматика. Дитині це подобається і вона починає вживати алкоголь усе більше», — зазначає Поліна Змушко.

Розпізнати депресивний стан не так і важко. Якщо дитина апатична, усамітнюється, перестає виконувати домашні обов’язки, не зважає на свій одяг і зовнішній вигляд (аж до того, що перестає митися і переодягатися) і взагалі «нічого не хоче» — це може бути ознакою депресивного стану, а він може спонукати дитину до алкоголю.

Але й депресивний стан, і тривожність, і агресивність — це наслідок. Причина — у негативних емоціях, які дитина переживає вдома, у школі, у компанії однолітків. До того ж 12-13 років — це час експериментів над собою і своїм життям, коли вживання алкоголю стає одним зі способів пізнання себе і світу.

«Коли я у своєї дочки-школярки запитала, чому її однолітки вживають алкоголь, вона мені відповіла, що це вирішує багато проблем і знімає напругу, що “бухий” — значить крутий», — говорить гештальт психолог-практик, що має досвід роботи з алкозалежними дітьми, Олена Шведова.

За її словами, у сім’ї має бути безумовне прийняття дитини, безумовна любов і підтримка. Коли дитину ігнорують, принижують, знецінюють, коли з батьками дитина почувається незахищеною і непотрібною, коли все спілкування з мамою зводиться до запитання, чи ти їв, то виникає та напруга, зняти яку дитина часто намагається алкоголем. І часто йдеться про сім’ї, котрі на позір видаються цілком щасливими.

«Я знаю численні випадки, коли батьки з вищою освітою і значними посадами чинили жахливий психологічний і навіть фізичний тиск на своїх дітей. Приміром, батько бив дівчинку по пальцях за те, що вона отримала не 11 чи 12, а 10. У дитини починалися панічні атаки, коли вона отримувала 10. Так звані інтелігентні батьки не хочуть розуміти, що в кожної дитини свій рівень можливостей. Не хочуть миритися, що от саме їхня дитина “не тягне” навчання. Дітям важко витримувати токсичних батьків і багато хто з них шукає розради в алкоголі», — зазначає Олена Шведова. 

«Серед наших пацієнтів є діти з емоційно-вольовою незрілістю. Вони дуже легко потрапляють під вплив інших. Хлопчика не приймають до гурту, якщо він не п’є з усіма — і він починає пити. Дітям важливо бути, як усі», — додає Поліна Змушко.

Як реагувати батькам?

Є два погані варіанти. Перший: сказати собі, що моя дитина дуже хороша й алкоголь — це не про неї. 

«До такого способу вдаються батьки, які не хочуть себе обтяжувати турботами. Бо визнати проблему — значить починати боротьбу за дитину, а це важка праця», — зауважує Олена Шведова.

Другий поганий варіант: агресивний. Це коли батьки б'ють, погрожують, не випускають на вулицю або виганяють із дому, обмежують спілкування, відбирають гаджети, постійно «гризуть». Така поведінка викликає агресію у відповідь і спонукає дітей пити «на зло».

«Якщо батьки хочуть допомогти дитині, вони мають поводитися інакше. От дитина прийшла п'яною додому. Треба дати їй відіспатися, за потреби — викликати швидку. Тобто спочатку привести її до тями, зняти інтоксикацію. А вже потім починати розмову. Запевнити, що не розлюбили її через алкоголь. Доброзичливо, спокійно запитати, яку проблему вона хотіла вирішити з допомогою алкоголю. Пояснити, що в нашій сім'ї так проблеми не вирішують», — радить Андрій Корець. 

А Олена Шведова додає: ось у цій першій після протверезіння розмові батьки повинні показати, що вживання дитиною алкоголю — це біда усієї сім'ї, що батьки її обов'язково підтримають. Батьки мають подякувати дитині, що вона знайшла в собі сміливість відкритися перед ними, що довірилася їм — тільки тоді вони можуть розраховувати, що дитина прийме їхню пропозицію піти до відповідного фахівця.

До психолога чи до психіатра?

Визначити: ідеться про психічний розлад чи важкий емоційний стан може тільки психіатр або психолог, що працює з алкозалежними дітьми. Психолог допомагає бесідами, психіатр лікує медикаментозно. 

За словами Поліни Змушко, у психіатра можна лікуватися й амбулаторно. Однак, лікування в стаціонарі більш ефективне. Адже дитина позбавляється свого токсичного оточення, лікарі спостерігають за нею 24 години на добу й можуть швидко вносити корективи в лікування. Крім того, поки дитина лікується в стаціонарі, батьки мають час попрацювати над собою — дитина після лікарні повинна повернутися до батьків, які оптимізували свою поведінку стосовно неї. Бо який сенс у лікуванні, якщо в сім’ї нічого не змінюється?

Закон «Про психіатричну допомогу» передбачає згоду і батьків, і дітей на лікування неповнолітніх у стаціонарі. 

«Частина дітей, з якими я розмовляю як консультант, соромляться факту вживання алкоголю. Деякі відбріхуються, хитрують, щоб зняти з себе відповідальність. А багато демонструють легковажність у ставленні до алкоголю. Я намагаюся пояснити їм наслідки його вживання: говорю, що він може викликати психіатричні розлади, погіршує пам'ять, сон, впливає на емоційний стан, що алкогольна залежність може перейти в хронічну форму. Дехто боїться таких перспектив і просить допомоги, а дехто за кілька років, уже повнолітнім, стає пацієнтом наркологічного відділення», — розповідає Андрій Корець.

Чи вплинула війна на рівень дитячого алкоголізму? 

За словами пана Корця, в Україні не ведеться наркологічний облік неповнолітніх. Дітям немов би дається можливість із часом «перерости».

У відділенні Поліни Змушко серед пацієнтів переважають дівчатка — вони більш емоційні, ніж хлопці, у них частіше і з більшою силою відбуваються перепади настрою. І вони більше схильні до тривожно-депресивних станів. 

«З початком повномасштабної війни кількість наших пацієнтів не збільшилася — навпаки. У лютому 2022 року всі зрозуміли, що хочуть жити, і перестали штучно себе “глушити”. Але цей період тривав недовго. Уже у 2023 році діти “посипалися”, бо, як і дорослі, не можуть довго тримати себе в руках. Через постійну напругу вони виснажили свою нервову систему, почали шукати можливості розслабитися — і це знову алкоголь», — зазначає пані Змушко.

Дівчинка Кіра була на двох сеансах у психолога. Після цього пообіцяла мамі більше не пити. 

Джерело