Долоні — доля..

Дорослі і дитячі, великі і маленькі, молоді і зрілі... долоні... Вони так багато можуть розказати про людину, її життя, роботу, соціальний стан, вік...

...З легким хвилюванням ми цілуємо руку священика, цілуючи руку самого Господа. З ніжністю і подякою цілуємо руку матері за недоспані ночі, любов і жертовність. Але, особливе, маю ставлення до маленьких рученят немовлят і стареньких зморщених працею рук дідусів і бабусь. Чому? Задумалась... Це так символічно. Як Альфа і Омега... Початок і кінець. А між ними дорога довжиною в життя. Цікаве і важке, хвилююче і трагічне. Про своє життя розповідають нам дідусі і бабусі в Домі ветеранів. Про війну, роботу, перше кохання. Такі самотні і обмануті людьми, хочуть і нас, молодих, навчити уму-розуму і застерегти від помилок. Відчуваючи нашу любов, бачать в комусь з нас онука чи онучку, і їм хочеться поділитись тією любов’ю, що мають у серці. Я теж маю бабусю. Тепер вже моя бабуся Яніна навчила мене не лише багатьом порадам по господарству, а й завдяки їй я стала більш смиренною і терплячою. Хвора 40 років на діабет, майже не має легенів, астма, зоб, хворе серце. Народилася у війну, і немовлям прожила 4 роки у підвалі, може без світла і їжі. За милістю Божою прожила до 70 років. Вона навчила мене терпіти біль, посміхатися коли нестерпно важко, цінувати життя і радіти йому при будь-яких обставинах і звичайно, славити і дякувати за все Господу.

Дивлячись на старенькі побиті хворобою і тяжкою працею руки, замислюєшся, що їх земне життя підходить до свого логічного кінця. Їм майже неможливо змінити свій характер і життя. Відвідуючи їх ми вчимося любові, тій істинній любові, коли любиш коли тебе сварять, говорять неприємні речі, коли ти не хочеш і не можеш, але не можеш не робити. Коли страшно, але соромно боятись, і не боїшся...

Наші прабабусі і прадідусі жили дуже просто, не закінчували університетів, але були дуже мудрими і водими Духом Святим. І знали, що все має своє значення. Наприклад, вії жінки оберігають її від злих духів, а нафарбовані — лишають її того захисту. Стрижена дівчина чи жінка з окрашеним волоссям — лиса для Бога. Нафарбована, як мавпочка перед Ним. Якщо дівчина вдягала коротку спідницю, то люди казали її матері: «Бий дівку по колінам, щоб заразу не розносила...» Парубок дарував кетяг калини дівчині, котра сподобалась, а тій, що втратила дівочу гідність, привселюдно кидали вслід...

На жаль, забулися і стерлися в наш час традиції предків. Але якщо любить Господа усією душею, то не зробить те, що Йому противно. Якщо все робити во Славу Божу, то все буде легше і зі змістом.

Раніше дітей багато мали, щоб більше душечок до Отця Небесного зростити. Тільки після вінчання (Божого Благословення) зачинали молодята дитину і були перед Ним чистими і цнотливими. Не було інтиму чи сексу, а була «тайна дітонародження». Все було просто і чисто і по Божому. А ми зараз сучасні і модні, народжуємо хворих дітей, часто кидаємо їх на інших, розлучаємось по декілька разів. Живемо важко і складно... Відірвали ми свої рученята від Отця Небесного і дає Він нам біди і врозуміння. А ми не розуміючи головного сенсу життя, замість підготовки до екзамену в вічність, гонимося за земними благами, служимо мамоні. Кому ми служимо?! Де на наше багатство, там буде наше серце. Ми православні люди можемо будувати великі будинки, їздити на дорогих машинах, говорити по телефонах високих технологій, думаючи при цьому: «Бог дав?!» Може потрібно задуматись для чого і якого випробування?!...

Знедолені завжди є і будуть... За все перед Ним дамо відповідь. Не будемо суддями ні собі ні іншим. Жити треба простіше, по заповідям Божим, полюбити Іісуса Христа всім серцем своїм і очистити душу від усього злого. І на долонях тоді тільки добрі справи будуть записані.

Нам, молодим, потрібно будувати міст між земним і вічним життям, своїми руками добрих справ з любові, жертовності, терпіння та милосердя...

Оля Штефан, волонтер

Координатор направления:
Фирас Бадира, тел. (097) 195-87-65