Боже чудо

Коли я вперше побачила цю дівчинку, то вона мені не сподобалася. Дівчинка завітала з батьками до нас в гості. Вередливе, не слухняне дитятко щось там собі нищило поки ніхто не бачив, щось співало, радувалось життю, просто жило... А я весь час думала собі: чому батьки за цим не слідкують?

Потім минуло трохи часу і дівчинка зникла з поля мого зору взагалі. В мене були свої справи, а в їхньому сімействі свої. Так пройшов рік.

Цю дівчинку, про яку піде мова, звуть Яночка, їй на той час було 6 років. Після тієї довгої перерви, я дізналася що вона хвора на рак. У неї була пухлина у правій частині мозку. На початку хвороба проявлялася головним болем, болем в очах, постійній блювоті. Через півроку дівчинка перестала ходити та почала сліпнути. На Яночку було дуже важко дивитися і ніяк не хотілося вірити, що з нею таке відбувається. Довгий час лікарі запевняли батьків, що у дитини хворі нирки, але вони в це не вірили і шукали допомогу у різних знахарок. На той час батьки не були сильно віруючими, але десь в глибині душі згадували про Божу поміч і молилися. «Допомога» знахарок виявилася безсилою, нічого не допомагало. Багато пізніше батьки зрозуміли, що тільки Бог не залишав їх молитви без уваги.

Після того як Яночка зовсім перестала ходити, батьки з хворою дитиною поїхали до Києва, де був встановлений діагноз і запропонована операція. Перед поїздкою дівчинку причащали, замовляли молебні про одужання, просили щоб за неї молилися священики. Батьки потихеньку почали більше сподіватися на Божу поміч. Зараз вони кажуть, що Господь чекав, поки вони звернуться до Нього і попросять як слід. Дивовижним було те, що перед операцією столичні лікарі виявили, що за півроку нестерпних мук пухлина у дівчинки збільшилася, але не дала метастазів.

Операція в Києві тривала дуже довго і була дуже складною. Під час операції у Яночки відкрилася внутрішня кровотеча у правій частині мозку, звідки видаляли пухлину. Дівчинка втратила багато крові та ледь не померла. Дякуючи лікарям, які вчасно влили кров і продовжили операцію, дівчинка вижила. Сама операція тривала біля 8 годин та Слава Богу все закінчилось добре!

Післяопераційний період тривав довго, був дуже важкий, але те, що пухлина не дала метастазів давало хороші надії на одужання. Подальше лікування дівчинка проходила в місті Полтава, де їй робили опромінення голови і спини. В лікарні діяла зі своїм служінням церква, там молилися за онкохворих діток сестри милосердя. Таким чудом було, що батьки познайомилися з цими сестрами, з їхнім прекрасним батюшкою і вони допомагали Яночці молитвою та кожний день причащали дівчинку. Сестри милосердя не залишали її без уваги, завжди дарували якісь подарунки, іконки. За дівчинку молилися всі наші рідні та батюшки в нашому рідному Мгарському монастирі.

Дуже радісним для мене стало те, що дитинка пішла на поправку та почала жити як раніше, радуючись життю. Батьки обвінчались і це теж дало дуже важливий поштовх у шляху до одужання Яночки. Тепер вони ніколи не забувають про Бога, який так врятував життя їхньому чаду.

Зараз дівчинка вже підросла і в її житті залишилися тільки спогади про те, що колись було в неї щось погане зі здоров’ям. Вона закінчила п’ятий клас, стала дуже гарною, люблячою дівчинкою, допомагає батькам, слухається і просто радіє своєму дитинству і рветься тепер всім допомагати. Мені не раз доводилося бачити як вона давала милостиньку. Ця дівчинка тепер знає по справжньому, що таке сповідь і Причастя, дякуючи цим Богові за те, що Він її вилікував і дав надію жити далі. До речі в неї з’явилася сестричка, а я стала хрещеною. Яночка її дуже любить, пестить і трішечки виховує. Тепер вже це не те дівчисько, якою я побачила її вперше.

Я розповіла цю невигадану історію, щоб підкреслити на скільки важливо, щоб батьки після одужання дітей не забували про Божу поміч і завжди віддячували йому приводячи своїх дітей на служіння в церкву і причащали їх та завжди пам’ятали про свою відповідальність перед Богом за своїх діточок.

Марина Победра, волонтер