Метелиця за вікном, мінус одинадцять на термометрі. Більшість громадян на такі факти реагує як для нашого часу досить адекватно — посиденьками за чаєм та переглядом улюблених ток-шоу. Мабуть, нестача адреналіну в крові, чи то масовий психоз на фоні невтішних прогнозів завершення нашої ери через паради планет і метеоритні сутички, змусили нас прискорити творіння добрих справ. Про всяк випадок.

Десяток хлопців і дівчат з Православного товариства преподобного Ніколи Святоші (м. Луцьк), довго не мудрували і вирішили порадувати дітлахів виставою.

Склад аматорської трупи дивував різноплановістю: будівельники, економісти/бухгалтери, студент-фінансист, медичний працівник, інженер, міжнародник, вчитель. До уявлення про театральні постановки десь на рівні глядача з партеру додалася гора яскраво упакованих солодких «хатинок» (низький уклін благодійнику). Плани відсидітися у бункері та перечекати небезпечний зорепад вмить завалилися :). Прийшло розуміння, що малечу приємно здивувати все-таки прийдеться. 19-й день грудня невблаганно наближався.

Сценарій, ролі, костюми, апаратура, музичний супровід — далеко не повний перелік справ, вирішення яких напередодні свята заповнювало наші вечори. Правда, ніхто не скаржився: схоже, казка про зустріч св. Миколая лісовими мешканцями захопила як тих, хто готувався до виступу, так і бажаючих допомогти акторам-аматорам за лаштунками.

Насамперед, завітали до малюків дитячого відділення Волинської обласної психіатричної лікарні № 1. «Було видно по очах дітей, що з цим святом їх цього року ще не вітали, так вони щиро аплодували», — поділилася враженнями Людмила К., волонтерка Товариства.

Безперечно, формат виступу більше цікавий дітям, однак, не відповісти на люб’язне запрошення директора обласного молодіжного центру реабілітації інвалідів дитинства «Джерело життя», аби привітати обділених здоров’ям людей, ми не наважилися. Хочеться сподіватися, що терпіння глядачів, які чекали на нас впродовж усього дня, було компенсоване гарними враженнями.

Близько сотні учнів Липлянської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату прийшли дізнатися «чудну звістку, що мчить здалека». Цей візит запам’ятався нашим волонтерам найбільше.

Юрій Ч.:
Діти навіть після вистави підходили і говорили, що я справді з такою зачіскою схожий на Їжака!

Оксана Г.:
Малий хлопчина підбіг, віддав кілька цукерок зі свого подарунка: «Добре, що ви приїхали! А чому Ви не виступали? Приїдете ще?!»

Тетяна О.:
Наші «гастролі» відкрили нову сторону характерів моїх, здавалося б уже давніх, знайомих. Помічаю, що у спілкуванні сама стала більш відкритою.

Андрій Б:
Є речі, яким слід приділити більше уваги — декорації, наприклад. Проте, з реакції дітей було зрозуміло, що виходи Лисиці, Зайчика та Їжака сподобалися найбільше.

Олена М:
Для мене найважливішим було не стільки сподобатися дітям, скільки відчути, що збагачуюся позитивом. Коли виходиш до дітей і проникаєшся казкою, то сам стаєш більш простим і щирим.

Ольга Г.:
Сценка показала, хто з нас є хто. У декого я, наприклад, раніше не помічала артистизму, комунікабельності... Всі на півгодини перетворилися на дітей.

Роман Б.:
Надіюся, дітям вистава принесла великий плюс у плані хорошого настрою — було вдосталь смішних моментів. Загалом, все відбувалося весело і цікаво.

Інна П.:
Помітила, що діти не так вслухалися у слова сценки, як намагалися вгадати, хто з волонтерів яку роль виконує і кого вони знають особисто.

Дмитро П.:
Складно було під час репетицій прислухатися до порад інших. Якби у багатьох речах я нав’язував свою точку зору — вистави б не вийшло.

Світлана М.:
Думаю, спільна справа нам на користь — це більше згуртовує.

Ось воно як: свято Миколая планували влаштувати для малечі, а виявилося, постаралися і для себе. Маю надію, що з цієї зимової пригоди нам вдасться винести дрібку радості, трішки натхнення і пригорщу дитячої щирості.

Інна Ляцевич,
волонтер