Що ми робили у 318 кімнаті

Сьогодні знову ходили в гості до баби Каті. Як? Ви не знаєте бабу Катю?! Не може бути... Чули колись співи на третьому поверсі: «Поступила я в колхоз, думала на время, полюбила бригадира, получила премію»? Оце вона і є.

Правда, зараз вона на п’ятому, з Ольгою Степанівною. Обшарпані стіни, незакінчена стеля. Санітарки кажуть, що грошей на ремонт немає і невідомо тепер, коли його закінчать. Поверх закритий на ключ: щоб туди потрапити, треба подзвонити. Нас на п’ятий пускати не дуже люблять, але сьогодні зміна хороша, тому проходимо.

Баба Катя сидить в коридорі, загадково дивиться на гостей: «Це хто? А?» Справа в тому, що бачить вона на одне око не дуже добре, зате голос — як у солістки церковного хору. Підходимо, вона вже нас пізнала. Вітаємося, цілуємося. Катерина Іванівна пропонує піти до кімнати (так, це загальна особливість Дому ветеранів — тут немає палат, тільки кімнати).

Отже, до кімнати — так до кімнати. Йдемо повільно, оскільки бабуня наша пересувається за допомогою такої залізної штуки з ручками, не скажу, правда, як вона називається. Заходимо, сідаємо прямо на ліжко. Розказали всі свої новини, баба Катя чекала сьогодні Андрійку, його сьогодні немає. Послухали, що в них з сусідкою нового — нещодавно приїздив племінник, Вася, наче навіть з дружиною. Катерина Іванівна їх любить сильно, до килима над ліжком прикріплене їхнє весільне фото. А поруч — іконка, це вже наші дівчата подарували. Минулого разу на балконі чіпляли кормушку для білочки, білочка всі горішки вже з’їла, більше не приходить, а ми з собою не взяли... Розказувала про війну, про свою Курєньовку, про фабрику, на якій працювала, про кавалерів. Багато чого, як завжди. І знову співи, співи...

Сидимо вже десь з годину, Сашко слухає, а я сиджу і дивлюся у вікно. Баба Катя щось питає в мене, відповідаю щось не те, аби відповісти. Наче і відганяєш від себе думки, а все одно звідкись знизу йдуть. Сидиш і думаєш — а навіщо мені все це? Молодий, здоровий, сьогодні вихідний, неділя, скільки справ можна зробити, в скільки місць можна потрапити: кіно, театр, каток... Ну, гаразд, на ковзанах я не катаюся, та все одно.

Посиділи ще трохи, наступного разу просять принести лимонаду. Підводимось, прощаємося, а настрій в мене вже не той, хоча і не видаю зовні. Аж раптом Сашко питає: «Баба Катя, а хто ми для Вас?» Відповіла відразу: «Братики! Ви всі — мої братики і сестрички». І то правда... Тільки заради цього і треба ходити. Так що, приходьте через тиждень. З лимонадом.

Митя Клименков

Координатор направления:
Фирас Бадира, тел. (097) 195-87-65
On-line: http://vkontakte.ru/club