«Журі» чи «жюрі», і хліб чи золото?

…Навесні буде модно міксувати кольорові пальто і кросівки…

…На сьогодні в Донецькій області пошкоджено або зруйновано більше 10 тисяч об'єктів на суму майже три мільярди гривень...

...Долар на міжбанку торгується по 32,2 гривень, на "чорному ринку" - по 40…

…Ціна золота досягла історичного максимуму…

…Колишній чоловік Анджеліни Джолі одружився вшосте……Чи купить Ахметов футбольний клуб в Сербії?...

…Упродовж доби в зоні АТО загинули 2 військових, ще 10 отримали поранення...

…За Чечетова внесли заставу в 5 мільйонів… 

…Рада розгляне зміни до держбюджету…

…Терористів, які у листопаді здійснили теракт у харківському пабі "Стіна", звільнили в рамках обміну полоненими...

…Найближчим часом  в Україні збережеться плюсова температура, на правому березі Дніпра – дощ…

З огляду таких новин ми майже щодня починаємо свою роботу, ким би ми не працювали –  секретарем, продавцем, прибиральником, вчителем, водієм чи лікарем. Хоча ні, зараз нема вже таких професій, ми всі якісь там менеджери, мерчендайзери, агенти, оператори…

Новини такі різні, а всі озвучені одним холодним тоном – просто факти: загинули, поранені, подорожчали, потеплішає, буде модно… Нас важко шокувати. Чи не стаємо ми поступово механічними машинами? 

Колись як помирав хто в селі, то дзвонили церковні дзвони. І дзвонили не так, як до служби, а іншим передзвоном. То люди й розпитували один в одного:

–Хто помер, що дзвонять?

–Та дід Іван, що під лісом пасіку мав.

–О, добрий дід був, упокой його Господи…

А, може, в селі і зараз так? Може, це тільки в місті ми переповнені новинами і тому нам байдуже хто були ті двоє що загинули? Нам цікавіше прочитати хто то такий, за кого внесли заставу 5 мільйонів. Ми спокійно сприймаємо фразу «звільнили в рамках обміну», тобто міняємося (чи не правильніше буде – торгуємо?) людьми. І тут же – «Ціна золота досягла історичного максимуму…»

А що ж то таке «золото»? Золото - хімічний елемент, благородний метал жовтого кольору, гнучкий, тягучий і ковкий. Всього блискучий  метал, а ми так його вшановуємо, цінуємо, на шиях і руках носимо. А згадаймо лиш з дитинства дідусеву розповідь про хліб і золото.

Колись ще давно на землі жив-панував король. Був король багатий та мав власного майстра, який виготовляв йому срібні та золоті гроші. Майстер працював у залі, двері до якої відкривав і закривав лише король власноруч. Якось майстер і каже королю:

- Золото — то цар.

- Ні, майстре, то хліб — усьому голова, - виправляє його цар.

- Та ні, золото та срібло, - сперечався з королем майстер.

Аж якось несподівано новини від гінця — ворог наближається, треба рушати у похід. Терміново цар зібрав військо та відправився захищати рідний край, а от про майстра забув зовсім. А відчинити його ніхто не зміг, бо ключ був лише у царя.

Минуло кілька місяців. Цар з військом повернувся додому. Відчинив золоту майстерню. А там від майстра лише кості на купі золота. А на стіні золотом написано «Срібло, золото — то болото, а хліб — цар». Життя навчило…

А чи не схоже і ми зараз живемо, виконуючи свої «вагомі» функції у житті суспільства. Ми весь час біжимо, поспішаємо на важливі зустрічі, сесії, конференції. Ми намагаємося бути максимально успішними, розвиненими, професіоналами у своїй сфері діяльності, «йдемо в ногу з часом»… І на наших великих наукових зібраннях ми годинами вирішуємо, зважуємо всі «за» і «проти», дискутуємо, підводимо підсумки і нарешті… приймемо рішення – слово «жюрі» тепер будемо писати через «у» - журі. А наступного року знову – будемо довго думати-гадити і дійдемо висновку, що все ж краще було б «жюрі», але «пальто» і «метро» вже можна буде відмінювати за відмінками. Це, насправді, дуже важливо. Але лише до тих пір, поки у нас в квартирах є проста вода. Припустімо, нема її. Тоді, навіть маючи електроенергію, газ, тепло і хоч би й 10 кг. того «максимально цінного» золота, ми задихнемось на свєму 18 поверсі елітного житла. Чи не краще пристосованою до життя в такому випадку нам видасться баба Марія. Яка живе сама в старій хаті на краю села. Живе «без удобств», що називається. Мусить сама щодня наносити води собі, та ще й для корови Ромашки. Бо вже так звикла. Щодня працює, «доки Бог сили дає», каже .  І без тренажерів і аеробіки здоров’я десь береться щороку кожному із внуків спекти великодню паску!

То, може, варто нам призупинитися, не почути всіх новин, а визначити головне для себе. Може, не так воно суттєво – «журі» чи «жюрі», скільки коштує золото. Може, краще в дні Великого посту варто  просто помолитися за упокой тих, що загинули, за здоров’я тих, що поранені. А ще – поїхати в село до баби Марії, принести води для неї і її Ромашки, а заодно і почути ще якусь корисну для нас бувальщину.

Квітка Весняна