Дякую Богові за можливість допомогати

Вперше на Ізостудію у дитячому відділенні Інституту раку я потрапив майже рік тому. Мій друг постійно запрошував мене, але я весь час вагався. Не знаю чому, але якийсь страх жив в мені і я завжди шукав різні причини, щоб відмовитися. Врешті решт цікаві розповіді мого друга про те, як волонтери проводять час з дітками, настільки зачепили мене, що я вирішив відвідати відділення.

Одного разу в кінці робочого дня я наважився подзвонити своєму товаришу. Взявши адресу лікарні, прямо з роботи я поїхав на Ізостудію.

Сіра будівля лікарні справила на мене похмуре враження, але потрапивши на поверх дитячого відділення моє перше враження змінилося. Коридори були розмальовані різнокольоровими фарбами і це навіть мене звеселило, а для діток стіни виглядали, як обкладинки якоїсь книжечки з казками. Дитячий сміх, ігри з малечею, розвіяли мої хмурі думки та страхи.

На Ізостудії я познайомився з хорошими волонтерами, які в майбутньому стали моїми друзями, з якими ми тепер зустрічаємося щовівторка та щоп’ятниці. Крім ігор з малечею, ми, волонтери, знайомимось між собою, розповідаємо про себе та дізнаємось щось нове. Споміж нас є люди різних професій, але об’єднує усіх любов до дітей, яку ми віддаємо, приходячи у дитяче відділення.

З кожним відвідуванням мені все більше хочеться приїздити на заняття, забувши про сумніви, що були раніше. Чому саме так? Відповідь дуже проста - тому, що  «Діти – це квіти нашого життя». Як нам не уявити світ без квітів, які нас оточують чи то в полі, чи саду, чи навіть в горщику на вікні, ось так само складно мені тепер уявити своє життя без цих діточок.

Деякі знайомства мені дуже запам’ятались і я хочу про них розповісти.

Хлопчика звали Ярослав. Він перший, хто попався мені в руки. Познайомились ми, просто глянувши один на одного. Років йому було 2-3, не більше. Далі ми почали спілкуватись, грати в коридорі і хоча я розумів його через слово, мені було цікаво. Через деякий час мама Ярославчика здивовано сказала, що я став першою людиною, до якої Ярославчик пішов на руки. Я сам був надзвичайно здивований від таких слів, адже з хлопчиком ми подружились дуже швидко та легко.

Маленька Діанка боялась гратись зі мною. Коли я підходив до неї, то вона починала плакати. Та я не здавався і шукав різні підходи до неї, намагаючись хоч трохи забавити її та викликати посмішку. Все було марне. Якось граючи в коридорі з іншими дітками, я помітив, що Діанка спостерігає за нами, але гратись не йде. Коли я підійшов до неї, то вона знову втікала і так декілька разів. Потім я зробив вигляд, що не звертаю на неї уваги, почав ігнорувати. Їй стало цікаво, чому це я перестав звертати на неї увагу. І коли я знову підійшов і заговорив до неї, вона вже не втекла, а посміхнулась. Після цього ми почали дружити.

Загалом у відділенні всі діти дуже різні і кожному потрібно знайти свій підхід. На Ізостудії ми з дітками не тільки малюємо, але й граємо у всі відомі ігри і навіть вигадуємо свої. Коли так граєш з дітьми, то наче й сам повертаєшся у своє, давно забуте, дитинство і почитаєш дивитися на світ по-іншому.

У відділені дітки проходять складне лікування довгий період часу і хочеться дякувати Богові за можливість хоч якось допомогти їм: покращити настрій, викликати посмішку і таким чином відволікти від лікарняних буднів, і, можливо додати сили на боротьбу з хворобою.

Роман Комарницький

Читайте також:

Твори добро

Благодійний продаж дитячих робіт.

Будь-яку дитячу працю (картину, саморобку, аплікацію, прикраси), зроблену руками дітей та волонтерів на ізостудії при Інституті раку вул. Ломоносова 33/43 можна придбати за будь-яку суму! Гроші, зібрані від продажу, йдуть на допомогу дітям і на покупку матеріалів (паперу, фарб, олівців і т.д) для проведення наших занять з дітьми.

Заняття ізостудії проходять щовівторка і щоп'ятниці з 19:00 до 21:00 в дитячому відділенні Інституту раку по вул. Ломоносова, 43/33 (ст.м. Васильківська)

Координатор:
Ірина Рудич, тел. (096) 825-29-76