Роздуми про знеболення

Я поділився одним дописом в мережі Facebook щодо чергового поневіряння пацієнта з болем та його родичів в намаганні вимолити у нашої медицини знеболення. І в ході обговорення отримав коментар про те, що нібито після 1991 року у нас жахливе становище пацієнтів...

І тут я думаю, варто тверезо розуміти, що відбувається в питанні знеболення та що було до 1991 року в тому числі. Але це не буде дисертація на тему історії, це буде моя рефлексія на тему того, що було, та на тему, як має бути.

Моя оцінка. Одне з найганебніших, що було в совєцькій (або, якщо хочете - радянській) медицині - це знеболення пацієнта з невиліковними хворобами. Звідки пішла традиція колоти морфін два рази на день (коли через 4 години препарат повністю виводиться з організму)? Звідки беруть історію страхи лікарів, мовляв через призначення "наркотиків" їх можуть посадити? Чому смерть від раку в народі асоціюється з обов'язковим "подарунком" у вигляді постійного пекельного болю?

Питання риторичні.

У мене була цікава розмова з колегою. Він мені казав: "ти ж не знаєш, ми колись були забезпечені всіма ліками, у нас було повно і промедолу, і омномону, і інших ліків".

І тут до мене в голову прийшло просте питання: "Колего, у вас тоді був такий арсенал ліків для знеболення. Скажіть мені, будь ласка, скільки пацієнтів з сильним болем ви пам'ятаєте, які після того, як стали лікувати їхній біль - БОЛЮ НЕ ВІДЧУВАЛИ?"

І я отримую дуже ілюстративну відповідь: "Ні, ну такого не було. Вони мучилися від болю, стогнали. Але ми ж їх кололи!"

Ще раз.

В о н и    м у ч и л и с я   в і д    б о л ю .
А л е   м и   ж   ї х   кололи !

А тепер я знову нагадаю про те, чого хочу я та про що мрію я. Я маю на практиці пацієнтів, які плакали, непритомніли, стогнали від болю, ширялися що дві години налбуфіном без ефекту. І які після підбору знеболення болю не відчували.

Ще раз

Б О Л Ю   Н Е   В І Д Ч У В А Л И  !!!

Саме тому, розуміючи, що це можливо, я мрію, що в моїй країні:

1. Лікування болю буде призначатися терміново!

2. Лікування буде призначатися для отримання ефекту - повного зникнення болю, а не для самого факту - призначання. Лікар не буде заспокоюватися тим, що він же ж, мовляв, щось призначив. Лікар буде підбирати лікування так, щоб БІЛЬ ЗНИК.

3. Лікувати біль будуть не тільки онкологічним хворим. Онкогематологічні хворі з болем (на тлі лейкозів, мієломної хвороби та інших) також стануть отримувати належне лікування. І неонкологічні хворі з невиліковними хворобами також стануть отримувати належне знеболювання. Хворі з лейкозом, з мієломною хворобою, з будь-якою невиліковною неонкологічною хворобою НІЧИМ НЕ Є ГІРШИМИ за хворих на рак. Немає причин, чому їм треба залишати їхній біль!

4. Сподіваюсь, що в лікувальних закладах будь-якого рівня (від маленької амбулаторії до столичних інститутів) буде створено систему, де пацієнт, який звернувся з сильним хронічним болем НЕ ВИЙДЕ З ТЕРІТОРІЇ ЗАКЛАДУ БЕЗ НАЛЕЖНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ!   
5. Я та мої колеги не будуть дивитися круглими очима на пацієнта, що прибув після лікування за кордоном з підібраним лікуванням та без болю (через ефективне лікування). Що в нашій країні адекватне лікування болю пацієнта буде вважатися само собою зрозумілим.

Поки що це зовсім не так. Поки що ми на ганебному становищі знущання медичної системи над важкохворими пацієнтами з вираженим болем. Знову ж таки, це моє оціночне судження. Але я регулярно отримую нові та нові аргументи на користь такого оціночного судження. 

Це - дуже проста, я б навіть сказав, примітивна задача - зробити так, щоб мої мрії стали рутинною реальністю в усій країні. Саме тому я не можу зрозуміти, чому в 2019 році я ще маю про такі прості речі мріяти.

Давайте припиняти узаконені тортури та знущання, товариство. Давайте лікувати біль. Якісно. Професійно. Ефективно.

Моя шана!

Андрій Гардашніков. Онколог.
Джерело