Чому зеленіє Дніпро і до чого тут водосховища?

Зелений Дніпро, на жаль, уже нікого не дивує. Поверхове розуміння, чим це спричинено, у частини суспільства є: цвітіння води через високий вміст бактерій. А це — через діяльність людини, шкідливі викиди в річку, зміни клімату тощо. Варіантів безліч. Але факт залишається фактом — найбільша ріка України страждає. Людина доклала до цього руку, то мусить і рятувати. Як саме — рецептів і рекомендацій назбиралося чимало в науковців та екоспільноти. Міжнародний досвід теж прямо вказує на те, що годі використовувати природні ресурси до останньої краплі — має бути свідоме споживання. Цьогорічна весна з посухами — яскравий цьому приклад. Вода для України може стати дефіцитом. Чи вже стала «раритетом»?

Чому держава мусить змінити підходи до використання водних ресурсів, для чого звільняти Дніпро від каскаду ГЕС і скільки часу залишилося на «лікування» водної артерії країни — про це «День» розпитав кандидата геологічних наук (за спеціальністю «гідрогеологія»), ученого секретаря Інституту геологічних наук НАН України, голову Національного екологічного центру України Руслана ГАВРИЛЮКА.

«БІЛЬШІСТЬ АСПЕКТІВ, ДЛЯ ЯКИХ СТВОРЮВАЛИСЯ ВОДОСХОВИЩА, ВЖЕ НЕАКТУАЛЬНІ»

— Останнім часом стала актуальною тема впливу водосховищ на Дніпро. Вони створювалися з певною метою — для поліпшення вантажообігу по ріці, для розвитку електроенергетики; при цьому методи, які використовувались задля цього, зараз критикуються — то чи виправдала мета засоби?

— Справді, був ряд завдань — енергетика, зрошення, водопостачання і транспорт. Відомо, що 70% українців п’ють воду з Дніпра. Є потужний канал Дніпро — Донбас, із якого п’ють воду Харків, частина Донбасу. Через канал Дніпро — Інгулець вода доходить до населення Кривого Рога, через Каховський магістральний канал та Приазовський магістральний канал — до міста Бердянськ. Із Дніпра п’є воду Миколаїв. Тобто чимало міст, які не розташовані безпосередньо на річці, забезпечувані дніпровською водою. Київ на 75% забезпечуваний поверхневими водами Дніпра й Десни, і лише четверта частина водопостачання — це підземні води. У разі відсутності водосховищ вирішити питання водопостачання було б набагато складніше, тому що водосховища мають певний постійний обсяг води, доступний до використання. Таким чином водосховища наразі забезпечують стабільне постачання питної води споживачам. Водосховища забезпечували водою потужні зрошувальні системи на півдні України, зокрема й Крим.

Наступне завдання, яке було вирішене при створенні водосховищ, це забезпечення умов для водного транспорту. Внаслідок затоплення дніпровських порогів, підйому рівня води було створено єдиний водний шлях по всій протяжності Дніпра в межах України. Разом з будівництвом шлюзів на дамбах водосховищ (разом з ГЕСами) це дало можливість активно експлуатувати водний річковий транспорт, який свого часу набув значної популярності. Інше питання: чи актуально це в наш час? Чи ті аспекти, які були актуальними в 1930—1950-х роках, коли будувалися ГЕС, зараз ще актуальні? І більшість із них втратили актуальність.

— Чому?

— Фактично водний транспорт не експлуатується. У межах окремих водосховищ є окремі перевезення в дуже обмеженому обсязі, зокрема через економічний фактор, технічний стан шлюзів. В умовах дефіциту води змінюються підходи і до зрошення. Весь світ переходить на більш економні моделі зрошення. Поки в Україні ще активно використовуються радянські системи зрошення, проте сільськогосподарський бізнес поступово переходить на більш ощадну крапельну систему. Вода вже не є необмеженим ресурсом, як вважалося раніше, що спонукає бізнес до адаптації. Крім того, ми не постачаємо воду в Крим на потреби окупантів, тому відпала потреба в Північно-Кримському каналі, який відводив значний стік річки Дніпро.

Якість водопостачання безпосередньо залежить від якості дніпровської води. Звичайно, зміна системи водопостачання — набагато складніший процес порівняно з реформою системи зрошення. Альтернативою є використання підземних вод. Значна частина басейну Дніпра та прилеглих територій, які використовують дніпровську воду, мають потенціал для забезпечення якісного питного водопостачання підземними водами. Наприклад, Харківська область має один із найбільших показників запасів підземних вод в Україні, при цьому — найменший відсоток використання підземних вод — усього 4% від оцінених запасів. Перехід на підземні джерела водопостачання потребує значних фінансових ресурсів. Будівництво свердловин, зміна системи подачі води — вартісні проекти, на реалізацію яких наші міста не мають необхідних ресурсів. Система побутового водопостачання при залученні підземних вод має бути розділеною — окремо для питних та побутових потреб. Мити посуд чи прати білизну артезіанськими водами — не зовсім правильно.

ЩО СПІЛЬНОГО МІЖ ЧОРНОБИЛЕМ ТА БЮВЕТАМИ?

— Але ж для цього потрібні кошти і програми державного рівня, вони існують?

— Все вірно. До речі, питання водного дефіциту і залучення підземних вод для водопостачання зараз обговорюється на рівні РНБО у зв’язку з аномально низькою водністю навесні цього року. Наші керманичі почали замислюватися над тим, як гарантувати безпечне водопостачання для громадян. У межах роботи робочої групи при Державному агентстві водних ресурсів нами були напрацьовані певні рекомендації до центральних органів влади, водокористувачів, бізнесу. Яким чином вони будуть імплементовані — поки складно судити.

— Повертаючись до теми водопостачання, днями бачила публікацію ваших колег із Інституту гідробіології, що водосховища таки потрібні, бо вони якраз врятували населення навесні цього року від нестачі питної води...

— Це справді так, у нинішній ситуації відсутні альтернативні джерела, нереалізована схема з водопостачанням із підземних джерел. З іншого боку, якби у нас не було водосховищ, уже могли б бути впровадженні рішення щодо водопостачання із підземних джерел. Ми пам’ятаємо найстрашнішу техногенну катастрофу людства — Чорнобильську, з цим пов’язана поява бюветів у Києві. За рекомендаціями гідрогеологів у Києві були пробурені артезіанські свердловини як альтернативне джерело водопостачання на випадок радіаційного забруднення поверхневих вод Прип’яті та Дніпра, що могло б унеможливити споживання поверхневих вод населенням. Створена мережа резервних свердловин мала на меті забезпечити населення водою хоча б для питних цілей. Наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років почалося облаштування бюветів на базі цих свердловин, які були пробурені ще 1986 року. Використовувати воду із бюветів як питну — найкраще рішення для населення.

«ДНІПРО ЗАРАЗ — ЯК КАСКАД ОЗЕР»

— Ви згадали про Прип’ять, зараз якраз планується втілення проекту Е-40 і йдеться про днопоглиблення цієї ріки. Екологи застерігають, що це небезпечно. На вашу думку, чи є в цьому потреба наразі, чи варто Україні відмовитися від участі в цьому проекті?

— Чи є така потреба в реалізації проекту будівництва внутрішнього водного шляху Е-40, який має на меті сполучити Балтійське та Чорне море, ніхто не знає. Техніко-економічне обґрунтування проекту, розроблене ще 2015 року, надзвичайно слабке і не містить достатніх економічних аргументів, які доводили б необхідність проекту. ТЕО також не містить об’єктивної оцінки впливів на довкілля. Потрібно було оцінити можливі вигоди, порівняти їх із впливами на довкілля й витратами, пов’язаними зі збереженням довкілля. Тому застереження екологів — логічні та обґрунтовані.

Проект Е-40 просувається урядами країн (Польщі, Білорусі, України) за підтримки ЄС. Але водночас громадськість наших країн та ЄС проти його реалізації.

Зберегти Полісся — це одна із стратегічних цілей України та інших держав, зокрема Білорусі та Польщі. Полісся — це остання незаймана територія в межах Європи, його називають європейською Амазонією. Тут протікає унікальна річка Прип’ять, яка досі є незарегульованою. Проект Е-40 задля незрозумілих економічних вигод може знищити цю унікальну територію. Розробники та прибічники проекту кажуть, що в Європі всі річки зарегульовані: Дунай, Рейн, Вісла та інші. Але цей аргумент наразі не зовсім працює, ми ж з вами не на початку минулого століття, коли було інше уявлення про довкілля та необхідність його збереження. Тому приймати рішення так, як це робилося 100 років тому, — не доцільно і майже протизаконно щодо населення, країни та природи. Вигода у проекту одна — водний транспорт. Але є альтернативні рішення — розвиток автомобільного і залізничного транспорту, які можуть бути більш гнучкими та комплексними. Фактично цей проект створюється для великого бізнесу і для перевезення крупногабаритних вантажів, а альтернативи можуть дати вигоди для пересічних громадян і бути більш дружніми для довкілля.

— Яким чином проект Е-40 може вплинути на Дніпро і чим відрізняється «життя» річки зарегульованої від вільної?

— Основна різниця — зміни в екосистемах. Дніпро сьогодні — це каскад озер; вільної течії, за винятком кількох ділянок протяжністю в пару десятків кілометрів, немає. Екосистеми Дніпра перетворилися на озерні. Які це має наслідки? Уже в середині червня цього року вода в Київському водосховищі була зеленою. Накладаються техногенне, азотне, фосфатне забруднення, підвищення температури через зміни клімату. В умовах застійної води це призводить до масового розмноження синьо-зелених водоростей. Фахівці кажуть, що це начебто пов’язано з техногенним забрудненням. Але якби це була протічна вода, такої проблеми в таких масштабах не було б. До останнього часу наслідки впливу реалізації різноманітних проектів на екосистеми не враховувалися, не було практики застосування екосистемного підходу, що дає підстави робити довгочасні прогнози й оцінювати впливи потенційних проектів на довкілля, ухвалювати зважені рішення.

«ВОДНІСТЬ ГОЛОВНИХ РІЧОК ЗМЕНШИЛАСЬ УДВІЧІ»

— Якщо порівняти Дніпро зараз і 10—15 років тому, як змінилися його екосистеми, які тенденції зараз простежуються?

— Тенденції досить чіткі — зниження водності Дніпра, і не тільки його. Орієнтовно удвічі знизилася водність за останні роки всіх наших головних річок. Насамперед це пов’язано з кліматичними змінами. Стік річок суттєво впав, особливо після 2013 року, який був останнім багатоводним роком. Це призводить до того, що ГЕС не можуть працювати на повну потужність, бо немає необхідного запасу води у водосховищах. Цей рік — найбільш критичний. За останній місяць випала значна кількість опадів у Карпатському регіоні, але упродовж кінця зими та всієї весни рівень води в річках був надзвичайно низьким, що також впливало на якість води. Наприклад, якщо є скиди стічних вод, вони розбавляються протічною водою до певних прийнятних концентрацій, то в разі зменшення стоку концентрація забруднюючих речовин пропорційно зростає.

— Як зараз треба користуватися водними ресурсами та ресурсами Дніпра зокрема? Чи є відповідні державні програми, які базувалися б на рекомендаціях науковців, як-от ваші?

— Існує програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра до 2021 року, очікується, що вона буде подовжена.

— А про що в ній ідеться, чи враховані в ній актуальні проблеми, вона ж, певно, була розроблена років п’ять-десять тому?

— Програма була ухвалена 2012 року. Її зміст здебільшого є актуальним, але не рівень виконання. Наприклад, Національна академія наук не може брати повноцінну участь у реалізації програми, оскільки не отримує жодного фінансування на це. Питання в тому, що ми маємо повністю змінити наш підхід до споживання води. Наразі Дніпро ми розглядаємо як джерело певних вигод. Значення води у нас дуже недооцінено. Потрібно змінювати філософію ставлення до води, як це відбулося в багатьох країнах, які раніше відчули на собі зміни клімату. В Ізраїлі, наприклад, заборонено зрошення прямими системами водопостачання. Те саме має бути і в нас. Якщо говоримо про водний дефіцит, то потрібно думати про замкнуті водні цикли для промисловості, суцільне крапельне зрошення, економію в домівках, якісну очистку стічних вод та інші дотичні до цих аспектів речі. Кожен з нас має переорієнтуватися на економію води. Вода — не безмежний ресурс. Що більше ми впливаємо на клімат, то менше буде у нас води.

«ВІДНОВЛЕННЯ ДНІПРА — ПИТАННЯ ДЕСЯТИЛІТЬ»

— Скільки в нас є часу на впровадження змін? Багато хто каже, що час підтискає і давно пора впроваджувати екологічні рішення.

— Доки не почнемо застосовувати екосистемний підхід до аналізу всіх рішень, ми не змінимо кардинально ситуацію. Рішення нині приймаються точково — для досягнення короткострокових цілей. Країна потребує системних рішень, і вони повинні бути досить жорсткими: наприклад, відмова від проекту Е-40, будівництва Каховської ГЕС-2 на Дніпрі чи відмова від розширення Олександрівського водосховища, розширення верхньої водойми Ташлицької ГАЕС на Південному Бузі. Особливо актуальне ухвалення таких рішень для Дністра, де просувається будівництво каскаду із шести нових ГЕС, що матиме наслідком зменшення якості і зниження водності ріки.

Для збереження Дніпра потрібно змінювати підходи до споживання води, зменшити навантаження на нього стічних вод. Потрібно думати про його відновлення як природної річки. Це не близька перспектива, а питання десятиліть. Уже зараз доцільно планувати поступовий спуск водосховищ, починаючи з найнижчого за течією — Каховського. Каховське водосховище — найбільш мілке з усіх дніпровських, воно має найменший позитивний ефект для енергетики, але затопило надзвичайно цінні території. Саме тому будівництво Каховської ГЕС-2 не доречне. На початку цього року громадськості вдалося донести до відома влади аргументи щодо неприпустимості будівництва ще однієї ГЕС на Дніпрі, але системно питання не вирішується, загальний вектор державної політики залишається в напрямку екстенсивного використання водних ресурсів Дніпра.

— Чи існують програми закриття каскаду ГЕС на Дніпрі, і явно ж буде опір від енергетичного сектору?

— Так, цього однозначно слід очікувати. Першорядним завданням «Укргідроенерго» має бути збереження в безпечному стані дамб, які утримують водосховища. Це надзвичайно небезпечні техногенні об’єкти, які потребують особливої уваги. Але не «Укргідроенерго» має ухвалювати рішення про необхідність експлуатації ГЕС та водосховищ, мають бути державницькі рішення на рівні уряду. Коли буде ухвалено рішення про відновлення Дніпра і спуск водосховищ, гідроенергетика повинна лише цьому підпорядкуватися. Переваги від гідроенергетики зараз є, це факт. ГЕС та ГАЕС фактично єдині маневрові потужності, які забезпечують стабільність нашої енергосистеми. Проте, очевидно, країна потребує пошуку інших альтернативних рішень. Ілон Маск за 100 днів побудував в Австралії акумуляторне поле. Такі нестандартні альтернативне рішення потрібні сьогодні Україні.

— Чи є позитивний міжнародний досвід, коли річку таки звільняли від ГЕС?

— Існують цілі кампанії щодо звільнення річок. Багато дамб знесено в країнах ЄС, у США. Майже п’ять тисяч дамб демонтовано в Європі. Наприкінці минулого року у Франції було прийнято рішення знести дві великі греблі. Здебільшого ці об’єкти вже мають значний вік. Тому необхідно враховувати історичні особливості, але разом з ними природні. Коли глобальне потепління сприяє таненню альпійських льодовиків, що збільшує водність альпійських річок, на наших рівнинних річках критично знижується водність. Як наслідок, навіть для малої ГЕС потрібно створювати водосховища, а це визначає неприпустимі впливи для довкілля.

Джерело