Що заважає батькам брати декретну відпустку і чим жертвують жінки, йдучи в декрет?

В Україні хочуть зрівняти права батьків на декретну відпустку. Відповідний законопроєкт зареєстрований у Верховній Раді. Згідно зі статистикою за 2017 рік, всього 3% декретних відпусток були оформлені на чоловіків. Експерти пояснюють небажання багатьох татусів йти в декрет стереотипом, що це «не чоловіча справа», а також економічним фактором – відпустка по догляду за дитиною в Україні не оплачується. Цю тему досліджував телеканал «Настоящее время», створений Радіо Свобода з участю «Голосу Америки».

«Чи не готова пожертвувати кар’єрою заради дитини»

«Материнство давалося мені складно. Я не була готова пожертвувати кар’єрою заради дитини. Коли синові виповнилося пів року, ми почали вводити прикорм, тоді спільно з чоловіком ми ухвалили рішення, що вдома з дитиною залишиться він».

Це історія киянки Юлії Кручак. Її чоловік залишився з сином, коли йому виповнилося шість місяців.

«У 2015 році я почала розвивати бізнес у швейній індустрії. Мене запросили керуючою партнеркою в бренд жіночого одягу. Протягом трьох місяців я займалася операційною системою з тримісячним сином на руках. Паралельно я продовжувала свою діяльність і в благодійному фонді «АрТерапія», який очолювала. Також весь цей час я продовжувала здобувати другу вищу освіту. У нас було грудне вигодовування на вимогу, слінг, тому проблем не було, а коли настав момент розширюватися, мене запросили очолити бренд. Кілька місяців ми з чоловіком по черзі сиділи з дитиною, але така робота була неефективною», – розповідає Юлія.

На той момент чоловік Юлії вчився в університеті на денній формі, а вечорами працював у місцевій компанії, яка займалася реставрацією фасадів.

«У нас з самого початку були партнерські рівні відносини. Він бачив, як я страждаю від нереалізованості в декреті, тому навіть сам наполягав, щоб я розвивалася, як мені зручно. Він працював тоді за цивільно-правовим договором, тому просто написав заяву на звільнення, а на інститут довелося «забити». Пізніше він перевівся на заочне відділення», – розповідає Юлія.

На запитання, як до такого рішення поставилися оточуючі, Юлія відповідає: «Ми не особливо ділимося внутрішньосімейними питаннями з іншими. Це наша сім’я, наш вибір і нам відверто все одно, хто там що говорить».

Декрет в законі

«Декретна» – це побутова назва відпустки, яку вживаємо для стислості (нею ми користуємося і в цьому матеріалі – ред). Офіційно використовуються терміни «відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами» і «відпустка по догляду за дитиною».

В Україні жінці надається 70 днів оплачуваної відпустки до пологів і 56 – після пологів. Також передбачена відпустка по догляду за дитиною до трьох років, протягом яких зберігається робоче місце. Ця відпустка практично не оплачується. Є тільки так звана державна допомога – 41 тисяча 280 гривень (близько 1450 доларів), з яких 10 тисяч 320 гривень (близько 370 доларів) – це одноразова виплата, решта суми виплачується протягом трьох років по 860 гривень на місяць (30 доларів).

У відпустку по догляду за дитиною може піти як жінка, так і чоловік. Однак, згідно з чинним законодавством, таке право батько може отримати тільки в тому випадку, якщо мати офіційно працевлаштована. Чоловік зобов’язаний надати довідку з місця роботи матері дитини. Якщо ж мати – приватний підприємець або офіційно не працює, це позбавляє батька можливості взяти декрет.

Зрівняти право жінки і чоловіка на відпустку по догляду за дитиною повинен законопроєкт, який зараз розглядається у Верховній Раді. Він передбачає кілька серйозних змін законодавства:

Встановити для батька і матері рівні права на отримання трирічної декретної відпустки по догляду за дитиною (чоловік зможе піти в декрет, навіть якщо жінка офіційно не працює);

Встановити скорочений робочий день для батьків, які виховують дитину без матері, мають дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю (зараз таке право є тільки у жінок);

Надавати чоловікам одноразову оплачувану двотижневу відпустку при народженні дитини;

В Офісі президента кажуть, що ухвалення цього закону – перший крок до виконання зобов’язань України в рамках міжнародного «Партнерства Біарріц», яке передбачає встановлення рівних прав для жінок і чоловіків у всіх сферах життя.

«Рівнозначні батьки»

«Якщо порівнювати декрет і роботу, то на роботі набагато легше, навіть у дві зміни, навіть працювати ночами. А коли ти з дитиною, то не можна розслабитися ні на хвилину, у тебе немає обідньої перерви, вихідного або свят, не можна раніше піти або «схалтурити». Мати і батько – рівнозначні батьки. Не розумію, чому на пострадянському просторі прийнято зневажливо ставитися до декрету, мовляв, «нечоловіча справа». Але на ці речі починаєш дивитися по-іншому, тільки посидівши з дитиною», – зазначає журналіст Андрій Муравський, який пробув у декретній відпустці з маленькою дитиною більше ніж рік.

«У 2010 році у нас народився Богдан, – розповідає Андрій, – буквально за півроку до народження дитини я звільнився з роботи за власним бажанням – почалися розбіжності з керівником. Дружина до виходу в декрет працювала великим начальником в найбільшому радіохолдингу України. Зі здоров’ям у сина були серйозні проблеми, тому перші пів року в нашій родині не працював ніхто – возили дитину на обстеження, аналізи та операції. Жили на раніше відкладені на покупку будинку гроші. Заощаджень вистачило на шість місяців», – розповідає Андрій Муравський.

Потім у сім’ї постало питання – хто піде на роботу, а хто залишиться в декреті.

«Бабусь-дідусів на той момент поруч не було, питання няні навіть не розглядалося – в той момент ми б дитину нікому не довірили. Було вирішено так: раз у дружини стабільний заробіток і висока зарплата, то на роботу вийде вона. Оскільки я в той час офіційної роботи не мав, оформляти декрет було не потрібно», – каже молодий батько.

«Коли Богдану було майже сім місяців, він залишився вдома зі мною, – продовжує Андрій. – Я його годував, гуляв, міняв підгузки, розважав, познайомився з усіма матусями в окрузі, підтримував розмови про важливість щеплень, небезпеки раннього прикорму і марності кип’ятіння сосок . А коли Богдан захворів бронхітом, тиждень в лікарні з ним провів я, на нескінченний подив лікарів».

Андрій каже, що десять років тому в своєму районі він був єдиним батьком в декреті: «Тоді це була не надто поширена практика. Друзі, знайомі, хресні ставилися до нашої ситуації з розумінням, мої батьки – не зовсім. В їхньому розумінні дитина повинна бути під маминою опікою».

Один на один з дитиною Андрій провів рік і місяць: «Потім дружина благополучно пішла в другий декрет, у нас народилися двійнята, і з ними ми сиділи в будинку вже вдвох».

«Впораєшся, зможеш, вперед!»

Вадим Лавренюк

Вадим Лавренюк у декретній відпустці пробув більше ніж рік. Він працював на той момент у Вищому адміністративному суді України і став у цій установі першим чоловіком, який пішов у декрет.

«Спочатку на роботі до цього поставилися негативно, мовляв, ми так не можемо. Однак я сказав, що або йду в декретну відпустку, або звільнюся, оскільки ми так вирішили. Після мене ще двоє колег-чоловіків пішли в декретну відпустку. Крім цього, ще один мій товариш, який теж працював на держслужбі в іншій установі, розпитав у мене про це, йому ідея сподобалася, і він теж пішов у декрет», – розповідає Вадим.

У декрет він вийшов у 2015 році, коли доньці виповнився рік і три місяці: «Дружині вже було фізично і емоційно складно. Думаю, що кожна мати скаже, що перший рік дуже важкий. І її робота теж зіграла роль. Оскільки, якщо рік пропущений, то це треба наздоганяти, щоб залишитися на плаву. Зараз всі говорять про гендерну рівність. Якщо чоловік може допомогти жінці, в даному випадку посидіти в декреті, то чому ні? Це краще, що може бути, коли ти проводиш час з дитиною».

Родичі Вадима позитивно сприйняли його декретну відпустку: «Для чоловіка рішення піти в декрет – не з простих. Однак всі поважали це, оскільки розуміли, чим я жертвував, а також бачили, які це переваги для дитини. Якщо у дитини є тато і мама, то для неї добре рік побути з мамою, а потім рік – з татом. У неї з’являється сильний контакт із обома батьками. Провести цілий рік з дитиною – це щось неймовірне».

«Часто чоловіки запитують у дружини: «А що ти робила вдома?» – продовжує Вадим. – Однак вся ця рутина з маленькою дитиною, коли постійно потрібно щось свіже приготувати, і навіть під час готування дитина повинна бути поруч, за нею потрібно дивитися, ти займаєшся з дитиною, ти переш, ти забираєш. І це все потрібно цінувати. На роботі є процес. Ти розумієш, що, відпрацювавши п'ять днів, у тебе буде п'ять днів відпочинку. А в декреті виходить, що цілодобово, щодня. І це набагато важче, ніж звичайна робота. Щоб це зрозуміти, чоловік повинен піти в декретну відпустку».

Вадим вважає, що головна причина, чому так мало чоловіків погоджуються йти в декретну відпустку, – це страх: «У нас раніше не було поняття, що чоловік повинен йти в декрет, це новація. А для того, щоб новація перейшла в стадію використання, потрібен час. І тут в першу чергу зіграє роль те, як це буде інформаційно поширюватися. Потрібно більше пояснювати, розповідати людям про це. На першому місці стоїть фактор страху, а потім тільки економічний фактор. Чоловіки думають, чи впораюся я? Чи зможу? Впораєшся, зможеш, давай – вперед!»

«Радість материнства»

Більшість чоловіків в Україні вважає виховання дітей жіночою справою. Це показало соціологічне дослідження групи «Рейтинг». 83% опитаних погодилися з твердженням, що найважливіше завдання жінки – піклуватися про дім і сім’ю, а 75% погодилися, що найважливіше завдання чоловіка – заробляння грошей.

Так само вважає і Роман: «Ми обидва працювали в банку. Я був начальником департаменту, а дружина – начальницею управління. Але ми вирішили, що в декрет піде дружина, щоб насолодитися цим процесом. Коли вона народила, їй весь час хотілося бути з дитиною, а тато заробляв гроші».

Дружина Романа в декреті вже два роки. «Думаю, що в наступному році дочка вже зможе піти в садок, у дружини звільниться час, і вона займеться роботою, – каже він. – Однак вона не хоче повертатися в офіс, хоча у неї досвід роботи в банку 12 років. Їй цікаво зайнятися чимось більш творчим. Можливо, як приватний підприємець, щоб було більше вільного часу».

Роман не розглядав можливість провести декретну відпустку на пару з дружиною, хоча розумів, що сидіти з маленькою дитиною непросто: «Це сильне нервове виснаження – сидіти цілими днями вдома з дитиною. Це можна збожеволіти».

При цьому він погоджується, що в цьому плані українці мислять стереотипами: «У нас в банку одна з топ-менеджерів, дуже успішна жінка, народила і відразу ж вийшла на роботу. Колеги засуджували її за це. Вони говорили, мовляв, вона вискочила на роботу, замість того, щоб насолодитися радістю материнства».

«Я залишилася сам на сам з дитиною»

Для вчорашньої студентки Дарини «радість материнства» перетворилася на нервовий зрив.

«Я незаплановано завагітніла. Оскільки я з дитинства не вірила в шлюб і боялася його, то не хотіла виходити заміж через вагітність. Я розуміла, що це накладає певні обов’язки. Батько дитини сказав, що буде допомагати. Я думала, він мав на увазі сидіти з дитиною стільки ж, скільки і я. Або мама допомагатиме. Я була впевнена, що точно не буду сидіти з дитиною цілодобово. Однак на практиці все вийшло зовсім інакше. Я залишилася сам на сам з дитиною».

Дарина жила в Житомирі у власній квартирі, батько дитини – в Києві. До них він приїжджав тільки на вихідні. До Києва Дарина тоді переїхати не могла, оскільки чоловік жив зі своєю матір’ю в маленькій квартирі.

«Я була дурна і вірила, що треба тільки частіше прикладати дитину до грудей, більше лежати, і тоді молока точно вистачить, треба терпіти біль під час годування, а суміш – це зло. Батько дитини і моя мати наполягали на грудному вигодовуванні. Це призвело до того, що я не могла залишити дитину навіть на годину, тому що без грудей вона починала кричати», – каже Дарина.

«Коли дитині було шість місяців, я, нарешті, потрапила до ендокринолога, здала кров. У мене, виявляється, на тлі стресу прогресував аутоімунний тиреоїдит. У 21 разів вище від верхньої межі норми був гормон щитовидної залози, і антитіла зашкалювали. Потім я дізналася, що через це може бути мало молока. Раніше я дійти до лікаря просто не могла. З цим післяпологовим сидінням вдома моє здоров’я пішло в одне місце. Мені тоді запропонували інвалідність по ендокринології, але я була в такому стані, що не хотіла ще купу довідок збирати на інвалідність», – продовжує Дарина.

Коли дитині виповнилося дев'ять місяців, хлопцеві Дарини дали гуртожиток в Києві, і вона з дитиною переїхала до нього: «Батько дочки міг з нею сидіти ввечері. Яке це було полегшення! Я могла читати і дивитися фільми. Почитати я виходила в коридор до ліфта, там менше чути крики».

Дарина за освітою інженер, її спеціалізація – розробка комп'ютерних та інтелектуальних систем і мереж. Однак відразу після університету вона пішла в декрет і не працювала: «Я вже не вірю, що отримаю високооплачувану роботу. Я нічого вже не пам'ятаю, не можу сконцентруватися ні на чому. Мені потрібно вчитися концентруватися заново».

«Після пережитого жодній жінці я б не побажала ні дня самій сидіти в декреті. Я б не хотіла, щоб жінки взагалі сиділи в декреті. Жодного дня. Вистачить вагітності і пологів. Це вже багато», – вважає Дарина.

Гендерні ролі та обмеження самореалізації

Доктор соціологічних наук, автор книги «Турбота як робота: материнство в фокусі соціології» Олена Стрельник вважає, що, крім стереотипу, що турбота про маленьку дитину – це обов'язок жінки, є більш важливий фактор – економічний.

«В Україні відпустка по догляду за дитиною не оплачується, а якщо врахувати, що в більшості українських сімей чоловік заробляє більше, то для багатьох вигідніше, щоб жінка йшла в цю відпустку. Тому очікувати збільшення числа чоловіків в декреті без збільшення розміру допомоги не доводиться. Нехай би ця відпустка була не три роки, а менше, як в європейських країнах. Але, якби це оплачувалося, тоді можна було б очікувати, що її будуть брати більше чоловіків», – говорить вона.

За словами Олени Стрельник, сьогодні розрив оплати праці між чоловіками і жінками в Україні становить 22 відсотки: «І ми не зможемо досягти збільшення зарплат в жіночих сферах зайнятості або збільшення кар’єрного росту без зміни гендерних ролей в українських сім’ях. Незважаючи на те, що жінки в Україні працюють на оплачуваних роботах, вони продовжують доглядати за дітьми. На певному етапі вони, на жаль, мають знижувати свої кар’єрні амбіції і рівень професійної активності, щоб приділяти час родині. Наслідком цього і стають більш низькі зарплати, а потім і пенсії».

При цьому вона відзначає певну позитивну тенденцію в українському суспільстві: «Молодь менше наслідує гендерні стереотипи. Молодь більш гнучка, вона бачить в традиційних гендерних ролях обмеження самореалізації. Можна припустити, що зміни будуть. Наскільки вони будуть швидкими або повільними – це інше питання. Однак важливо, наскільки ці зміни будуть підтримані інституційними змінами».

У Швеції 90 із 480 днів відпустки по догляду за дитиною зобов’язаний взяти батько, інакше вони не будуть зараховані, а сім’я отримає менше грошей. Решту часу батьки можуть поділити між собою на свій розсуд.

У Норвегії обоє батьків можуть провести у відпустці по догляду за дитиною по 14 тижнів. Крім цього, у них є 18 тижнів оплачуваної декретної відпустки, які вони можуть поділити між собою.

В Іспанії мати повинна провести з дитиною обов’язкові шість тижнів. Після цього батько може замінити її, провівши у відпустці до десяти тижнів. При цьому батькові виплачується 100% зарплати.

Джерело