Поїздка у Борислав

Нещодавно волонтери Братства преп. Іони разом із представниками молодіжної організації «Серце в долоньках» відвідали вихованців Бориславської спеціалізованої школи-інтернату для дітей з ДЦП, яка знаходиться у Львівській області. Поїздка виявилася цікавою і корисною, тому доречно було б розповісти про неї більш докладно.

У суботу вранці ми прибули на львівський вокзал, а потім сіли на автобус, що прямував до Борислава. Там нас зустрів отець Тарасій. Він служить дияконом у Покровському храмі, а крім того займається арт-терапією з хворими дітьми, турбується про їх духовне життя. Отець Тарасій запропонував зібратися у спеціальній кімнаті, схожій на домашню церкву, щоб помолитися перед добрим ділом.

Всі знають, що спільна справа зближує людей. Тому щоб не гаяти часу, знайомство з дітьми вирішили провести одночасно з приготуванням бутербродів. Головним завданням було не тільки створити власний «шедевр кулінарного мистецтва», а й придумати йому назву. Фантазія не підвела, адже невдовзі з’явилися «кораблі у відкритому морі», «лісове озеро», «сирний замок», «дощ», «восьминіг»...

Після обіду волонтери влаштували невеликі майстер-класи з орігамі, малювання, аплікації, ліплення, не забули і про рухливі ігри та вправи. Діти бралися за роботу з надзвичайною цікавістю і захопленням. Звичайно, не в кожного вистачало терпіння, наполегливості, елементарних навичок, а інколи (через хворобу) навіть можливості тримати в руках олівець. Проте скільки було радості, коли вдавалось зробити власний виріб! Спільними зусиллями виготовили плакат «кмітливі ручки» (вирізавши обведені на папері долоньки, написали на них особисті побажання), казковий замок із картону, склали іграшкову залізницю.

Так непомітно пройшов день. Повечерявши і трохи відпочивши, ми вирішили піти ще і на дискотеку, яка влаштовується на вихідних для учнів школи-інтернату в актовій залі. Було весело і разом з тим хотілося плакати. Важко спокійно дивитися, як підлітки, які ледь ходять, намагаються танцювати.

Не зважаючи на обмеженість часу, нам все ж таки вдалося ближче познайомитись і поспілкуватись з дітьми, дізнатись про їх мрії та захоплення. Варто відзначити, що невиліковні хвороби не заважають їм бути дружніми, підтримувати один одного, радіти чужим успіхам і надіятися на краще. Такі діти, як ніхто інший, розуміють і цінують чужі почуття. Справі, є чому повчитися.

Можна ще багато розповідати про те, як нас гостинно прийняли, як ми ходили на Літургію і вітали прихожан недавно вивченими старовинним колядками, як їздили у Львів на екскурсію, довго спілкувались у кафе, а потім поспішали на свій поїзд до Києва. Проте це вже зовсім інша історія...

Інна Уманець, волонтер