Що таке мікропластик? Звідки він береться та як впливає на довкілля?

У учених є усі підстави припускати, що такий пластик шкідливий як людям, так і тваринам. При поїданні мікропластика тваринами він може накопичуватися в тканинах організму, а як слідство, пластик потрапляє в травний ланцюжок

Що таке мікропластик?

Мікропластиком називають всі пластмасові частинки розміром менш як п’ять міліметрів. Такі крихітні пластмаси часто зустрічаються в косметичних та гігієнічних засобах як абразиви (наприклад, у зубних пастах чи гелях для душу), але ще частіше вони є уламками більшого шматка пластику, що розпався під дією фізичних чинників, головно, ультрафіолетового випромінювання. Одним із найважливіших джерел мікропластику є наш звичайний одяг із синтетичних матеріалів. З кожним пранням у каналізацію вимиваються десятки тисяч маленьких ворсинок пластикових ниток, що врешті потрапляють в природне середовище. Одне з останніх досліджень показало, що за останні приблизно 70 років людство вимило з одягу в довкілля понад п’ять мільйонів тонн пластикових мікроволокон.

У такому компактному вигляді пластик може поширюватися на значні відстані. Насправді його вже знайшли у найвіддаленіших куточках нашої планети: в льодовиках та антарктичній морській кризі, на дні найглибшої, Маріанської впадини океану та біля вершини найвищої гори Землі — Евересту, не згадуючи вже усі інші водні, ґрунтові та навіть повітряні середовища.

Але якщо пластик розпадається, то в чому шкода?

Суть проблеми в тому, що пластик створений людиною зовсім недавно, а природно в довкіллі не зустрічається. Тобто, сучасні живі організми просто не мають розвинених пристосувань, щоб могти засвоювати пластмасу, тож вона накопичується в середовищі. 

Маленькі розміри дають змогу пластику потрапляти всередину більшої кількості організмів. Найкраще це простежується у жителів водойм. Невеликі водні тварини, приміром, планктонні, часто помилково сприймають плавучі відходи за їжу. Ці організми є основою харчових мереж водойм, тож поїдаються хижаками, передаючи останнім пластикове сміття. Всередині них воно ще більше накопичується та передається наступним ланкам харчового ланцюга, які матимуть ще більше пластику в організмі. Вчені кажуть, що наразі більшість морських хребетних тварин має у своїх тілах пластик. 

Таким чином мікропластик вже давно став звичною складовою тваринного раціону, що знижує якість харчування організмів. Але небезпека криється не тільки в пластмасі як механічному подразнику — її маленькі часточки можуть вбирати в себе та вивільняти токсичні хімічні речовини або ж збудників захворювань. А деякі від початку містять такі шкідливі домішки як бісфенол А, що може мати гормоноподібний вплив на організми у великих концентраціях.

Як мікропластик впливає на тварин?

Оцінити вплив відносно великого пластикового сміття на біоту не складно навіть людям, що не займаються наукою: синтетичні рибальські сіті та пакети можуть фізично намотатися на тварин та знерухомити їх, грубі тверді предмети часто стають причинами травм та удушення, а проковтування пластикового сміття може закінчитися смертю через нездатність його перетравити. Однак із вивченням впливу на живу природу пластику малих розмірів ситуація дещо складніша, особливо, якщо говорити про великих організмів, як-от морських ссавців. Дослідження часто дають неоднозначні результати, утім приблизно половина з них вказує на негативний ефект мікропластику на тварин.

Зоопланктон, приміром, в забруднених мікропластиком водах суттєво менше харчується водоростями, що відбивається на його здоров’ї. Важливі для екосистем як біологічні фільтри молюски теж поглинають значну кількість мікропластику, що призводить до запальних процесів у їхніх тканинах та погіршує репродуктивну здатність. Це не дивно, зважаючи на те, що мікроскопічні частки пластику з природних водойм можуть легко проникати всередину клітин та ширитися організмом, завдяки плівці з біологічних молекул.Так само, мікропластик проявив токсичну дію на травну систему та мозок у риб, найвразливішими серед яких є мальки. Досліди показали, що близько три відсотки досліджених мальків мали в травному тракті мікропластик. 

Більшість досліджень стосуються водних організмів, але шкоду мікропластику показували також досліди на наземних ссавцях. Так у мишей, що споживали забруднену мікропластиком воду, вчені виявили пластмасу в печінці, нирках та кишківнику, що проявилося патологічними змінами біомаркерів крові. Інше дослідження навіть вказало на те, що пластик викликає у мишей підвищену тривожність та інші поведінкові розлади. 

А рослинам він шкодить?

Менше, ніж про вплив мікропластику на ссавців, вчені знають про його вплив на рослини. Проте останнім часом зростає занепокоєння наукової спільноти з приводу цього питання, оскільки пластик у значних кількостях може потрапляти до ґрунту. Наприклад, під час внесення добрива для культурних рослин у вигляді річкового намулу або мульчування рослин пластиковими плівками.

Дослідники зазначають, що мікропластик може проявляти токсичну дію на корені та симбіонтів рослин, погіршуючи їхній ріст, через наявність небезпечних забруднювачів або накопичення їх на поверхні частинок. Він може також переносити до коренів важкі метали та змінювати структуру ґрунтових мікробних угруповань, що, зі свого боку, може вплинути на склад рослинного угруповання. А ще менші частинки, ймовірно, проникають і всередину тканин рослин. Водночас мікропластик потенційно міг би виступати в ролі абсорбенту шкідливих речовин, не даючи їм потрапляти до рослин. Загалом, нам потрібно більше досліджень, що впевненіше говорити про наслідки враження рослин пластиковим сміттям.

Тоді для людини мікропластик теж небезпечний?

Люди харчуються різноманітно — наш раціон складається з відносно великої кількості рослин, риби, інших морепродуктів та м’яса. Як ми вже зрозуміли, споживання кожного з цих продуктів супроводжується ризиком поїдання заодно й мікропластику. Насправді так воно і відбувається. Але крім потрапляння мікропластику до нашого організму безпосередньо з їжі, джерелом його є також пакування продуктів та тари для їхнього зберігання. Одне з недавніх досліджень показало, що дитячі поліпропіленові пляшки при кожному застосуванні вивільняють мільйони часточок мікропластику. Те ж стосується пакетиків чаю. А в цілому за рік до людського організму потрапляє в середньому 100 тисяч мікроскопічних частинок пластмаси, значною мірою з пляшок для води. Про це свідчить і виявлення пластику в людських фекаліях.

Всупереч факту споживання людьми великої кількості мікропластику, наразі важко сказати, як він впливає на наш організм. Багато досліджень проведені на недостатньо якісному рівні, тому не надають достовірної інформації. Інші ж дані є не систематизованими та не дають побачити повну картину проблеми. Поки що здебільшого вчені схиляються до думки, що кількість мікропластику яку ми споживаємо та пов’язаних з ним токсичних речовин, не становить серйозної загрози для здоров’я. У тогорічній доповіді Всесвітньої організації охорони здоров’я сказано, що немає переконливих доказів шкоди для здоров’я від мікропластику в питній воді. Але експерти наголошують на проведенні додаткових досліджень. Тому з часом погляди можуть змінитися, оскільки людство з кожним роком виробляє більше пластмаси, а вивчення питання проводять частіше.

Що ж робити з мікропластиком, якщо він повсюди?

Значною мірою обов’язок контролювати потрапляння мікропластику до природи лежить на виробниках та місцевих урядах. Перехід на перероблюваний пластик і більш дружню до довкілля сировину, запровадження обмежень щодо пластикових виробів (приміром, одноразових пакетів та компонентів косметичних виробів) роблять значний внесок у зменшення кількості мікропластику. 

Між тим, роль споживачів, які створюють попит, є не меншою. Важливо про це пам’ятати, та спробувати змінити свої звички. Тим більше, що сучасний ринок продуктів пропонує безліч способів це зробити. Деякі пластикові вироби відіграють важливу роль у нашому житті. Наприклад, одноразові медичні засоби, які зменшують ризик інфікування. Відмова від таких продуктів може зробити більше шкоди, ніж користі. Але потреба в інших предметах часто є переоціненою. 

Є сенс у тому, щоб замінити використання одноразових поліетиленових пакетів, середній час використання яких 15 хвилин, на багаторазові торбинки. Така звичка допоможе людині уникнути викидання у смітник близько 500 одноразових пакетів на рік. Схожим чином виглядає ситуація із пластиковими пляшками, соломками та стаканчиками, які можна замінити багаторазовими. Не зайвим буде також передивитися, що ми кладемо до кошика покупок, уникаючи придбання товарів з первинним мікропластиком та відносячи на касу лише ті речі, які є справді необхідними, а не опиняться у смітнику навіть не бувши використаними. Також вибір одягу з натуральних матеріалів принесе користь не тільки довкіллю, а й здоров’ю. Звісно, є ще багато інших рекомендацій, як скоротити надходження мікропластику в навколишнє середовище, і далеко не кожен готовий їх усіх дотримуватися. Але навіть маленькі спроби змінити споживчі звички є кращими за бездіяльність.

Джерело