Допомога дітям у надзвичайний час

Українські лікарі продовжують рятувати життя пацієнтів, як від звичайних хвороб, так і від поранень, спричинених війною. Медики багатьох дитячих лікарень Київської області з початку війни працюють цілодобово. Їх роботу ускладнюють повітряні тривоги, обстріли та нестача ліків і медичних матеріалів.

Щоб закрити потреби лікарів, що виникли під час війни, ЮНІСЕФ продовжує допомагати медичним закладам Україні у їх важкій та героїчній праці. Цими днями ЮНІСЕФ доставив медикаменти, перев’язувальні матеріали, набори першої допомоги та хірургічні інструменти дитячим лікарням Київської області.

«Ми оперуємо дітей, що постраждали внаслідок бойових дій. З кульовими пораненнями, пораненнями від уламків. Стан у державі воєнний, звичайно, це відбивається і на лікарнях. Але ми продовжуємо надавати й планову допомогу. Завдяки тим наборам, що ми отримали від ЮНІСЕФ, ми не відчуваємо дефіциту», — розповідає дитячий хірург Сергій Наіста з міста Боярка.

Операція під час війни

Хірург Сергій Наіста у дитячій лікарні Боярки, містечка під Києвом, оглядає хлопчика після операції, каже, що шви добре затягуються, але зі спортом радить трохи почекати. Його пацієнту Ярославу — всього десять років. За останні два місяці на долю хлопця випали недитячі випробування. Тиждень він провів з рідними у підвалі, на деякий час став вимушеним переселенцем, переніс операцію по видаленню апендициту та пережив ракетну атаку.

Що хлопчик має симптоми запалення апендициту, у його родині помітили не одразу. Ярослав приховував біль, адже боявся їхати з дому через страх обстрілів. «До того ж ми так багато страшного пережили з початку війни — підвал, загибель близьких, евакуацію. Тому він не хотів нас засмучувати і терпів біль, поки той не став нестерпним», — розповідає сестра Ярослава, 26-річна Яна.

Дівчина додає, що швидка у її місті ще не відновила роботу через бойові дії. Тому хлопчика доставили у лікарню приватним транспортом. «Звичайно зараз усе ускладнено через війну, але брата одразу прийняли, прооперували, поставили крапельницю. Він ще дуже маленький, і це все для нього важко, але він гарно тримається», — Яна посміхається, дивлячись на брата, якому роблять перев’язку. 

Обійми та молитва

Мати Ярослава мусила залишитися вдома з іншими дітьми, тому Яна наглядала за братом у лікарні. Разом вони пережили ракетний обстріл, що прогримів вночі неподалік Боярки.

«Коли стріляють, він надзвичайно сильно лякається, та вдома ховається під ліжко чи стіл. А тут у палаті після операції він навіть ховатися не міг, тому ми просто лежали, міцно обіймали один одного та молилися», — згадує дівчина.

Зараз, коли інтенсивність бойових дій під Києвом зменшилася, Ярослав та Яна можуть повернутися додому, де хлопчик продовжить одужання, навчання та тренування. Родина сподівається, що їм не потрібно буде знову залишати домівку та тікати у чуже місто. «Ми виїздили на деякий час у Білу Церкву, але на жаль зараз скрізь дуже небезпечно. І відчувається наскільки цей тимчасовий мир — крихкий», — каже Яна, тримаючи брата за руку.

За оцінками ЮНІСЕФ, два мільйони дітей-біженців залишили Україну в пошуках безпеки за кордоном. З урахуванням 2,5 мільйона дітей, переміщених всередині країни, вже 60 відсотків дітей були вимушені покинути свої домівки через напади на населені пункти, що не припиняються.

ЮНІСЕФ