У ветеринарній клініці прихистили 1500 тварин з окупованих територій

Від початку повномас­штабного вторгнення Росії в Україну ветеринарна клініка "Асті" в Києві перетворилася на притулок для тварин, що постраждали від війни. Для цього взяли в оренду два додаткові підвали. Через заклад пройшли 1500 тварин із окупованих територій.

— 25 лютого до нас почали звозити тварин із-під Києва. Когось волонтери доставляли, когось — господарі, яким вдалося вирватися з окупації, — розповідає власниця "Асті" 30-річна Марія Салієнко. — Наш партнер Олексій Суровцев (актор і танцівник. — ГПУ) їздив в окупований Ірпінь, де має квартиру. Лише звідти привіз майже 70 котів. Хоч до війни в нього було двоє, забрав ще одного.

Марія показує великого кота з вистриженими клаптиками шерсті по всьому тілу. До його клітки тягнеться трубка крапельниці. Поряд на інших столах — клітки з кішками із маленькими кошенятами. Всі або сплять, або сонно поглядають. У їхніх мисочках — недоїдений корм.

— Останні три роки я жила в Єгипті, вела справи на відстані. Але коли в Україні почалася війна, повернулася додому, — говорить Салієнко. — Кількість тварин збільшувалася щодня. Коли їх стало 150, знадобилося більше персоналу: лікарів, асистентів, адміністраторів. За три дні набрали повний штат. До нас прийшли ветеринари, які живуть неподалік і мають клініки по місту, але не могли до них дістатися. З'явилося кілька десятків волонтерів, які вигулюють собак і прибирають у приміщеннях. Так сталося, що ми виявилися єдиним місцем у столиці, яке приймало тварин з окупованих територій.

Якось до нас прийшов чоловік із Донецька. Він із псом тікав із окупованого міста попутками, останні 60 кіломет­рів до Києва йшов пішки. Дістався за тиждень. Собаку ми відкачали, хоч його лапи були стерті.

У нас є пес з Ірпеня, господаря якого вбили росіяни. Сусід закопав його біля хати. Приходив годувати тварину, щоб той не відкопав тіло.

Заходимо з власницею в кухню без вікон. Сідаємо на диван. Одразу на коліна Марії кладе голову коричневий пес породи курцхаар. У нього світяться ребра, на морді — сиві шерстинки. Лапу з висунутими кігтями заледве прикриває долоня жінки.

— До війни мала двох собак, тепер їх у мене п'ять, — продовжує. — І цей теж, — стискає морду пса між долонями.

Дає торкнутися шкіри собаки біля пащі. Через неї промацується залізна куля.

— Якщо куля не заважає тварині, не витягаємо. Багато тварин із пораненнями осколковими, дивишся на рентген: а там самі шматочки. Ось це той випадок, — витирає очі курцхаару, цілує в ніс. — Ну тільки, коли подорожуватимемо з собакою, то біля металошукачів пікатимемо завжди, — усміхається. — Такого багато. Найважчий випадок за ці місяці був із доберманом. Господарі — чоловік із дружиною — не могли прорватися з окупованого Ірпеня. Разом із собакою 11 днів сиділи в машині. Їжі в них не було, мали лише воду. Поряд вибухнув будинок, у пса стався крововилив у мозок і контузія. Коли господарі привезли його сюди, цілу ніч чекали під дверима, доки ми прооперуємо. Але, на жаль, він не вижив.

Ветеринарна клініка "Асті" шукає господарів для котів і собак, яких прихистила. Перед тим тварину стерилізують і чіпують. Із власниками укладають угоду, де йдеться про те, що за її долею слідкуватимуть.

— Є в телеграмі канал "Хвостики шукають дім", де всіх виставляємо. Часто знаходяться власники: "Поверніть тварину". Але я не всім віддаю. З кожним бесіда: "Чому залишили зачиненими? Дітей ви ж взяли. А собаки — ті самі діти, вони ж себе не прогодують в будинку зачиненому". Маю право на це за законом про жорстоке поводження з тваринами. І одразу роблю ціни на послуги у 5–10 разів вищими: "Хочете забрати, оплачуйте". І часто: "Та ми не хочемо". А коли господар каже: "Звісно, оплатимо", то одразу повертаємо. По людях же видно, чи дійсно їм тварина треба, — говорить Марія. — Я стільки бачила зранених тварин, що не можу віддати їх за кордон. Ми маємо контролювати, чи все з ними гаразд. Можу спокійно дивитися на трупи людей, але коли бачу мертвих собак, мене розриває. Бо людина так чи інакше робить вибір, а у тварини його немає. Найохочіше розбирають породистих тварин. Дзвонять: "А у вас дрібненькі є?" Відповідаю: "Я дам вам контакти гарного заводчика, там цуценята дешеві — по 1,5 тисячі євро". Ми цього не розуміємо. Хочуть надурняк породисту тварину, а тоді від неї мати гарненьких цуценят. Тому стерилізація обов'язкова. Так ми бережемо собак.

Наталія Павленко