13-річна Соня вчиться жити далі після отриманих травм

Ще у лютому у 13-річної Софії було довге волосся, вона жила у будинку з великою родиною на Миколаївщині та мріяла стати психотерапевтом. Зараз коротка зачіска дівчини відкриває великий шрам на її голові, останні місяці домівкою для неї стала лікарняна палата, і вона навіть не знає, коли знову зможе побачити рідних. Одне залишилося незмінним - її плани стати лікарем. Але тепер Соня мріє бути хірургом, таким, як працівники “Охматдит”, що врятували їй життя.

“5 березня мені попав в голову уламок. Ми з мамою заклеювали вікна, і я побачила, як ракета пролітала позаду. Мама закричала мені - тікай, Соня! Я зробила 3 кроки і відключилася”, - зазвичай весела та позитивна Софія стає сумною, коли розповідає про той день. Вона робить паузу, наче їй бракує повітря, щоб продовжити: “Уламки попали мені у голову, зрізали вухо, потрапили у плече”.

Вибух, операції та порятунок

Лежачи на лікарняному ліжку, Софія обіймає маму лівою рукою. Травмовану праву дівчина поки не може підіймати. “Ти ще така дитина”, - каже її мама Людмила й обіймає дочку у відповідь.

Але маленька Соня тримається, як доросла. Дівчина пережила багато болю, декілька операцій та евакуації. Але не втратила свого оптимізму: “Коли я вночі чекала на операцію, під час якої в мене витягли уламок з голови, я навіть співала пісні”.

Вибух що пролунав біля дому Софії в Миколаївській області, зруйнував оселю дівчинки. Її мама Людмила намагалася накрити дочку собою, не зважаючи на власні рани - пошкодження ока та перенісся.

“Під час вибуху я бачила, що все почало летіти, бачила уламки, як у повільній зйомці. І потім побачила, як Соню вибуховою хвилею відкинуло. І я не могла зрозуміти, це моя кров чи її. Я тільки одне тоді думала: Хоч би вона була жива!”

Під обстрілами з великим ризиком швидка забрала Соню до Миколаєва, де у дитячій лікарні їй провели першу операцію.

“Я преклоняюсь перед медиками, які просто не думали про свою безпеку, а спасали її життя. Вони оперували на 7 поверсі під звуки вибухів”, - Людмила додає, що після цього Софія потребувала ще другу дуже складну операцію, де б їй витягнули уламок.

Таку змогли зробити тільки у Національній дитячій спеціалізованій лікарні МОЗ України Охматдит.

Евакуацію за допомогою санавіації до Охматдиту дівчинка чекала два тижні, поки навкруги її міста шли бої.

“Я багато чого позабувала. Коли я прийшла до тями у лікарні вже у Києві, я думала, що була декілька годин без тями, але насправді я була два тижні під наркозом.

В мене дуже боліла голова там, де був уламок. Тому я дуже чекала на операцію”, - розповідає Софія історію свого порятунку та додає, що зараз почуває себе добре.

Дівчина планує навіть піти на заняття боксом, коли закінчить реабілітацію. Зараз найбільше вона чекає на зустріч зі своїми братами та батьком. Адже через війну родині довелося розлучитися.

“Я весела та добра. Я намагаюся не судити тих, хто стріляв по мені. Але війна - це біль, страх, страждання та руйнування. Та більше нічого”, - каже Софія, яка була врятована завдяки сотням небайдужих людей, волонтерів, меценатів та лікарів.

Основна потреба нашої лікарні - це мир

Софія - одна з багатьох дітей, яким повернули життя у Дитячій лікарні Охматдит. З 24 лютого заклад не припиняв свою роботу ні на хвилину, рятуючи дітей з військовими травмами. У лікарню постійно надходять діти з пораненнями від куль, бомб й ракет. Але трагедія у тому, що багато маленьких пацієнтів просто не можуть дістатися до лікарні через бойові дії.

Генеральний директор Національної дитячої спеціалізованої лікарні МОЗ України Володимир Жовнір та всі працівники лікарні дуже особисто та важко сприймають смерть кожної дитини.

“До нас телефонували люди, що жили у містах поряд з Києвом, і в трубку було чутно вибухи снарядів, розриви. Вони просили про допомогу своїм дітям, які були поранені у голову, у животик, у грудну клітину. Але люди не могли доставити дітей до нас. Я ніколи не забуду, коли я потім передзвонював, але виявлялося, що діти вже померли, їх вбили”, - розповідає Володимир.

Через загрозу обстрілів у Охматдиті було облаштовано підвал, куди перевели пацієнтів, яких неможливо швидко транспортувати у разі небезпеки. Для потреб таких пацієнтів Дитячий фонд ООН ЮНІСЕФ передав лікарні кисневі концентратори.

“Таким чином діти змогли отримати кисень навіть в умовах бомбосховища. Думаю, що ЮНІСЕФ врятував не одне дитяче життя”, - каже Володимир Жовнір.

Медик мріє, що лікарня зможе повернутися до роботи в плановому режимі та рятувати дітей від хвороб, а не від війни. 

“Основна потреба нашого дитячого закладу зараз - забезпечення миру у країні. Війна заважає нам допомагати зберегти життя дітей. До того ж ця війна вбиває дітей, робить їх каліками, я бачу це на власні очі”, - додає він.

Джерело