Як окупанти використовували будівлі православних храмів

З ходом повномасштабної війни стало зрозуміло, що воєнні злочини окупантів проти духовних осіб в Україні та напади на релігійні та культові споруди мають систематичний характер і відомості про них потрібно збирати для представлення у міжнародних судах.

Про те, хто документує в Україні воєнні злочини проти об’єктів та представників церков і чому відповідальність за руйнування церкви мають нести російські збройні сили, навіть якщо обстріл здійснили українські, читайте у матеріалі.

Під час окупації Лукашівки на Чернігівщині в сільській церкві, що є пам’яткою архітектури, дислокувалися російські військові

Для документування згаданих воєнних злочинів активісти створили проєкт “Релігія в огні”. Учасники проєкту почали збирати факти про убивства, поранення, викрадення українських релігійних діячів різних конфесій. Також вони документували, а потім систематизували дані про пошкоджені релігійні споруди у тих областях, що повністю або частково тимчасово перебували під російською окупацією.

За даними ЮНЕСКО, станом на вересень 2022 року в Україні пошкоджений 81 релігійний об’єкт.

Зокрема, за словами керівника проєкту “Релігія в огні”, релігієзнавця Руслана Халікова, дослідники стикнулися з тим, що статистика ЮНЕСКО про кількість пошкоджених релігійних об’єктів не повною мірою відображає реальну ситуацію.

“За нашими даними, за 7 місяців масштабної війни пошкоджено щонайменше 300 церков. Ми об’їздили понад сотню об’єктів на одній лише Київщині, пошкодженими серед них є приблизно третина. В містах, де ми буваємо особисто, документуємо всі культові споруди, які в ньому є, всіх конфесій. Навіть більше уваги приділяємо маленьким  церквам, меншинам. Іноді буває, приїжджаємо кудись, а там церква, про яку взагалі не було відомо”, – каже Халіков.

Документатори проєкту «Релігія в огні» з настоятелем храму Вознесіння Господнього в селі Лукашівка, що у
Чернігівській області

У вересні в межах проєкту “Релігія в огні” представники громадських організацій “Майстерня академічного релігієзнавства” та Фонду підтримки фундаментальних досліджень за сприяння коаліції “Україна. П’ята ранку” їздили Київщиною та Чернігівщиною. Моніторили з-поміж іншого факти використання релігійних споруд російськими військовослужбовцями з військовою метою. На сьогодні, кажуть документатори, відомо принаймні про 7 подібних випадків.

Так, в Лукашівці на Чернігівщині пам’ятку архітектури початку ХХ століття – храм Вознесіння Господнього окупанти використовували як штаб, шпиталь, склад боєприпасів. На дзвіниці Вознесенської церкви в селі Бобрик у Броварському районі на Київщині розмістили снайпера та корегувальника вогню.

Ікони церкви в селі Бобрик досі зберігають сліди від ворожих снарядів

Настоятель храму в селі Бобрик, архімандрит Іоанн (Шевченко), згадує, як 5 березня російські війська обстріляли село з “градів” і дві ракети влучили в храм:

“Стеля, дах, церковне начиння, ікони – буквально все було розтрощене уламками. Прилетіло до нас з боку Загоричів (сусіднє село, яке було окупованим, тамтешня церква внаслідок удару згоріла вщент. – Ред.).  Тільки-но окупанти зайшли у Бобрик, вони обшукали церкву, а  їхній снайпер та корегувальник зайняли позиції на дзвіниці. Просиділи там аж до кінця березня, поки наші війська не вибили окупантів з нашого населеного пункту. Думаю, що по селищу Велика Димерка росіяни били саме від нас”.

Настоятель Вознесенської церкви в селі Бобрик на Київщині архімандрит Іоанн (Шевченко) разом з керівником проєкту “Релігія в огні” Русланом Халіковим

Приклад іще однієї православної церкви, яку російські окупанти використовували як штаб, документатори знайшли у Бучі на Київщині. Це – храм на честь Почаївської ікони Божої Матері. За словами настоятеля, протоієрея отця Михайла, після деокупації населеного пункту люди ще довго не ходили до церкви через страх, що в ній  залишився покинутий росіянами під час відступу склад вибухонебезпечних боєприпасів.

Всі ці приклади є воєнними злочинами, адже міжнародне гуманітарне право забороняє використовувати культові (релігійні) споруди “для підтримки воєнних зусиль”. Саме таке формулювання міститься в статті 53 (b) Додаткового Протоколу І до Женевських конвенцій про захист жертв війни 1977 р. Аналогічні норми містяться також в  Конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 року та в Другому протоколі до неї 1999 р.

Віцепрезидент Української асоціації міжнародного права Тимур Короткий пояснює у коментарі ZMINA, що коли збройні сили противника облаштовують свої позиції, штаби, склади в церквах, вони таким чином перетворюють релігійну споруду, яка перебуває під захистом, на законну військову ціль.

“Наприклад, в Лукашівці на Чернігівщині є адміністративні будівлі, але російські військові дислокували свій штаб, склад боєприпасів у сільській церкві. На її подвір’ї розмістили значну кількість військової техніки. Окупанти нехтували знаком “пам’ятка архітектури” при вході до храму, що стоїть просто посеред цивільної забудови – всього в 40–50 метрах від житлових будинків”, – розповідає Короткий. 

Так, за його словами, церква перетворилася на військовий об’єкт, відповідно, – на законну військову ціль для ЗСУ при звільненні села наприкінці березня. Оскільки цивільне населення навколо храму на той момент було частково виселене росіянами, решта покинули домівки самостійно, а храм не використовувався для богослужіння, то атаку Збройні сили України здійснили з дотриманням необхідних запобіжних заходів. Внаслідок удару трапилось детонування боєприпасів, будівля зазнала пошкоджень, було знищено значну кількість російської живої сили та бойової техніки.  

 “Я докладно зупинився на цьому кейсі тому, що кожного разу необхідно аналізувати всі обставини подій, щоб правильно задокументувати й кваліфікувати. Були чи ні поруч з релігійною спорудою військові об’єкти? Як саме використовували церкви російські збройні сили? Звідки та з якого озброєння завдавався удар? В документуванні воєнних злочинів важливою є кожна деталь. Коректне документування та кваліфікація як представниками релігійних громад, так і експертами-юристами допоможе реалізувати право на справедливість постраждалих  від воєнних злочинів”, – пояснює експерт з міжнародного права.  

Згідно зі звітом проєкту “Релігія в огні”, його учасники у період з 24 лютого до 24 серпня зафіксували 263 пошкоджених через повномасштабне вторгнення релігійних об’єктів, 5 з них є пам’ятками національного значення, 13 – пам’ятками регіонального значення. Внаслідок бойових дій був пошкоджений також претендент до включення у Список світової спадщини ЮНЕСКО – Спасо-Преображенський собор у Чернігові, закладена у 1030-х роках пам’ятка архітектури часів Київської Русі.

Від російського обстрілу постраждала, але зараз майже відновлена капличка на кладовищі “Яцево” в Чернігові

Руслан Халіков розказує, що у першу чергу юридично задокументовані відомості команда проєкту передаватиме правоохоронним органам для представлення в міжнародних і національних судах. Крім того, результати дослідження планують поширювати на закордонну аудиторію.

“Поширюватимемо дані за кордоном, де здебільшого не усвідомлюють очевидну для нас річ: воюючи з церквами, РФ намагається знищити українську ідентичність.  Ми формуємо базу даних для подальших наукових розвідок. Попри те, що деякі історії вражають (наприклад, коли “згоріло все, крім ікон”), ми намагаємось працювати без емоцій, максимально академічно, щоб все коректно задокументувати, зафіксувати, зберегти”, – каже краєзнавець.

Документування в рамках проєкту “Релігія в огні” проводили представники громадських організацій “Майстерня академічного релігієзнавства” та Фонду підтримки фундаментальних досліджень за сприяння коаліції “Україна. П’ята ранку”. Фінансова підтримка – від чеської організації People in Need в рамках ініціативи SOS Ukraine. 

Ірина Назарчук