Іcторія фонду, який опікується літніми людьми

Для бабусі Валентини тримають в офісі шубу, а дідусеві Миколі привозять акварелі —команда Let`s help дбає, аби в кожного була щаслива і гідна старість. Операційна директорка Вікторія Марушевська та SMM-менеджерка Яна Сидорцова розповіли, чим живе фонд тепер і чому важливо множити добро та допомогу.

Кожен — волонтер

Вікторія за час війни стала і вантажницею, і експедиторкою, і трохи бухгалтеркою. Каже, що всі у команді працюють більше ніж завжди і вкладають багато сил. Її чоловік долучився до фонду як волонтер. Чоловіки інших працівниць також допомагають: буквально щодня щось вантажать, пакують, розвозять. А Маша, менеджерка по роботі з партнерами, продала власне легкове авто, щоб купити зручний бусик для розвезення допомоги стареньким.

Благодійний фонд Let`s help виник ще у 2015 році під керівництвом  сім’ї Бондаренків — це засновники групи компаній «ЛІГА». За 7 років існування організація втілювала різноманітні програми, зокрема займалася дітьми з інвалідністю, але наприкінці 2021 року зосередилися на допомозі лише людям похилого віку.

Раніше їхня робота була організована так: проводили моніторинг геріатричних пансіонатів певної області, приїжджали з командою на місце, спілкувалися з працівниками та мешканцями пансіонату, а тоді робити презентацію матеріалів для фонду, визначали, яка саме допомога потрібна і тоді офіційно співпрацювали з геріатричним пансіонатом чи терцентром. Також надавали і адресну допомогу за запитом. Наразі встигли охопити 10 областей та близько 150 пансіонатів. 

До війни Вікторія думала, що у фонду багато роботи, та якщо порівняти з обсягом та ритмом тепер, то, здається, не так уже й багато. Зараз у організації 6 людей, декому довелося виїхати з України, тож команда скоротилася. Фонд не розгубився і зміг налагодити роботу.  

Перші тижні повномасштабної війни пройшли цілком у волонтерстві, Вікторія каже, що волонтер фонду Володя дивувався, як вони все встигають — «як тільки зайду в соцмережі, ви там, і о першій ночі, і о третій, ви колись спите чи ні?»

«У перші дні кожен був волонтером і нічим іншим ми не могли займатися, всі були готові допомагати. Моя подруга з Польщі передала гуманітарку, приєдналися різні партнери: з Німеччини, Мексики, Австралії. Усі працювали разом», — каже Вікторія.

Команда отримувала щирі подяки і це підсилювало мотивацію працювати надалі. Почали їздити у щойно деокуповані райони: Макарівський, Вишгородський і доставляли воду, продукти, предмети гігієни, підгузки.

Вікторія пригадує, як вдалося привезти допомогу у Горностайпіль, коли міст біля села був зруйнований — попросили під’їхати з того боку і так передавали речі. Тамтешній геріатричний пансіонат взірцевий, раніше фонд відкрив там спортзал, тож жителі були у захваті — бабуся Валентина полюбила велотренажери, хоч має протез ноги. Вікторія розповідає, що пані Валентина часто телефонує і дуже чекає приїзду команди. 

На початку повномасштабного вторгнення керівництво пансіонату просило передати палива для польової кухні, а Валентина просила кросівки. В офісі для неї також приберегли шубу, як тільки поїдуть до Горностайполя — віддадуть. Тут живе і Микола Георгійович, якому команда щокілька місяців привозить акварелі. Чоловік любить малювати — вся його кімнатка завішана малюнками, а Вікторії він подарував власноруч написану ікону ще до повномасштабної війни. Жінка береже цей подарунок.

Бальзам для губ, паски і чарівний номер

Перше, що зробили після 24 лютого — зв’язалися з кожним пансіонатом, з яким працювали і розпитали про потреби. Вікторія каже, що у Охтирку поїхали за місяць і привезли багато допомоги: воду, консерви довгого зберігання, підгузки. 

Яна Сидорцова розповідає, що в перші дні допомагали всім, кому могли — розвозили гарячі обіди силам тероборони, у лікарні, збирали необхідне для військових. Але і не забували про стареньких. Один із основних напрямків — це продуктові набори, Яна каже, що посилки важать 20-30 кг, розвозять їх по Києву, а поштою або через волонтерів надсилають і в інші міста — найбільше у Донецьк, Миколаїв та Харків. Надсилають також предмети гігієни та те, що просять люди.

Є геріатричні пансіонати, де більшість людей не ходять або їм важко пересуватися, тож фонд закуповує для них ходунки, милиці, візки. 

Разом із косметичною компанією постачають засоби гігієни стареньким, а також ВПО і дітям. Коли з’являється можливість, стараються допомогти, кому можуть, але поки власними силами покривають потреби лише літніх людей. 

Серед партнерів фонду — компанія Oriflame, вони випустили бальзам для губ у жовто-блакитних кольорах, а частину коштів з кожного проданого віддавали на допомогу стареньким. За кілька місяців вдалося зібрати 76 тисяч гривень — ці кошти фонд використає для закупівлі теплих речей.

Щоб підняти бойовий дух, проводили акцію з варениками для ЗСУ — бабусі наліпили 3 тисячі виробів, а команда потім поїхала на полігон і годувала військових там.  

Щороку Let`s help передає тисячі пасок, і цьогоріч продовжили цей проєкт — завдяки партнерам вдалося привітати бабусь та дідусів зі святом. 

Серед інших акцій фонду та партнерів — можливість підтримати людей літнього віку через мобільний телефон. Для цього треба надіслати смс з будь-яким текстом на «чарівний номер» 88080, це коштує 10 грн. Гроші надходять на рахунок фонду.

Команда намагається забезпечити не лише базові потреби людей літнього віку, але й дозвілля — раніше проводили безплатні кінопокази у кінотеатрі «Жовтень» у Києві. Щосереди кіномани пенсійного віку могли насолодитися цікавим фільмом. Вікторія хоче відновити цю гарну традицію, бо поки під час війни ще не робили цього. 

Порцеляна замість заліза

Серед прекрасних історій допомоги — повернення зору бабусі Людмилі Данилівні. Жінка з Богуслава, її чоловік помер, дітей у них не було. Півтора року тому у Людмили почав стрімко падати зір, вона осліпла і вже не могла поратися по господарству сама, так потрапила до пансіонату. Саме там команда фонду познайомилася з нею. Почувши її історію, вирішили допомогти з медичним обслуговуванням, щою жінка могла знову бачити. Вікторія каже, що якраз на днях отримала відгук від пансіонату в Богуславі, що Людмила Данилівна щаслива, у неї розпочалося нове життя — заново знайомиться з усіма в центрі.

Яна теж ділиться історією, яка їй запам’яталася — в будинок бабусі Віри з Макарова потрапив снаряд, велика його частина зруйнована. Вона відмовилася перезимувати у пансіонаті, тож фонд привіз для неї що міг: постіль, продукти, пральний порошок, засоби гігієни. Зараз будинок відновлюють, тож Яна сподівається, що зима пройде добре. Бабуся живе з сином та мамою — жінка врятувалася від обстрілу у погребі, тож вижила після потрапляння снаряда. 

Людських історій у фонду — безліч: бабуся з Броварів, що з перших днів війни вирішила в’язати теплі речі, щоб бути корисною, олімпійська чемпіонка, що на старості живе серед купи нагород, але сама. Кожна така історія мотивує фонд рухатися, шукати партнерів і можливості, аби допомогти всім, кому можуть. Бо гідної старості заслуговує кожна людина. 

Вікторія розповіла, що часто отримує коментарі на зразок: нащо допомагаєте літнім, вони вже прожили своє життя, краще молодь підтримати. Але переконана, що кожен обирає свій напрямок, існують чудові фонди, що допомагають військовим чи дітям, а вони обрали саме літніх людей як найменш захищених. 

«У мене є мрія — побудувати взірцевий пансіонат фонду. Його немає у планах зараз, але я б хотіла це зробити. Чоловік сміється, що замовимо собі там місце, щоб добре жити на старості», — ділиться Вікторія.

Яна каже, що під час роботи у фонді задумалася, а що буде у неї на старості? Тож хоче допомагати ще більше. Зізнається: до повномасштабної війни не дуже задумувалася, що в роботи має бути глибший сенс та місія — просто добре виконувала завдання. 

Тепер багато що переосмислила, тож робота у Let`s help для неї — можливість бути частиною чогось більшого. Вона веде соцмережі, а також їздить із командою до підопічних фонду, щоб наживо бачити, як усе відбувається, поспілкуватися з людьми, почути їхні історії. Тепер вона часто ділиться з друзями деталями роботи, бо хоче, аби більше людей дізналося про фонд і долучилось.

Місія Let`s help — створити гідну старість для літніх людей. Вікторія каже, що з радістю переймає міжнародний досвід, аби зробити життя людей літнього віку в Україні кращим. Вона — юристка за фахом, до фонду працювала у державних структурах: помічницею у КМДА, Міністерстві оборони, Міністерстві аграрної політики. Думала, що не зможе справитися з новою роботою, бо не працювала у соціальній сфері.

«Робота у фонді — це не просто допомагати, а й бачити всі проблеми літніх людей», — переконана Вікторія.

Але з часом вона зрозуміла, наскільки важливо бути саме тут. Радіє роботі — хоч її дуже багато — коли подивитися, скільки вже зроблено, зрозуміло, що все недарма. 

Зараз у планах фонду — підготуватися до зими. Команда забезпечує пансіонати твердопаливними котлами, генераторами, теплими речами, ковдрами.

Цьогоріч Let`s help оновив своє лого: додав ангелу більші крила, ще більше краси та сили, каже Вікторія. Бо фонд працює, адаптується і готовий до нових викликів.

Вікторія розповідає, що раніше мали таку програму — прибирали з геріатричних пансіонатів залізний посуд і замінювали на білий порцеляновий. Посуд із заліза — спадок Радянського Союзу. Вікторія помітила, що навіть після його заміни у пансіонатах бережуть тарілки. Та у фонді переконують: не варто. Якщо порцеляна розіб’ється, її легко замінити на нову. Бо гідна старість — це ще й життя у комфорті, позбавлене упереджень і традицій радянської системи.

Олеся Богдан