Репортаж УТ-1 к дню защиты детей

В Укрaїні є люди, які попри зайнятість на роботі і власну сім'ю, знаходять час на чужих, часто нікому більше не потрібних дітей. Свою діяльність вони зазвичай не афішують, до інтернатів привозять не подарунки, а необхідні в побуті рушники та зубні щітки. А ще - щось важливіше за матеріальні речі.

miloserdie.in.ua

Дмитро буває в інтернаті принаймні раз на тиждень. Знає майже всі потреби підопічних. Але до Дня захисту дітей не підготував сиротам жодного подарунку. Принципово.

Дмитро Ніколаєв, волонтер организації "Молодість не байдужа":

- Для детей картинка эта выглядит следующим образом: постоянно приезжают какие-то люди и что-то дарят, какие-то средства, которые собираются - они уходят впустую, то есть на подарки, на какие-то праздники постоянные, а жизнь - это не праздник, на самом деле.

Замість цукерок та іграшок Дмитро везе до інтернату отакі зірочки. Це нагорода за вдало виконане завдання. Останнє - написати про хороші й не дуже риси власного характеру. Потім кількадесят зірочок можна поміняти на приз: екскурсію в Крим, чи старенький фотоаппарат. Та зазвичай - це гель для душу, або новий рушник - в інтернатах часто бракує найнеобхіднішого. Такого скарбу щотижня волонтери збирають кілька пакунків.

Свої уроки Дмитро проводить у Василькові. 10 років тому цей сиротинець вважався таким собі гетто. Сюди відсилали найтяжчих у перевихованні інтернатівців з усієї Київщини. Тепер - це інтернат-ПТУ. Кожен другий вихованець із сиротинця. Мама чотирнацятирічної Маші померла, батько - за гратами. Дівчинку виходжують тут уже рік.

Марія Радченко, учениця Васильківського професійного ліцею:

- Помогають вирваться з тої обстановки, яка була до цього, як ми жили. Всякі гуртки, які займають більше часу. Більше всього дорослі, які допомагають, піддержують тебе.

Вона розповідає про себе в минулому, як про сторонню особу. Слово "Я" вживає тільки, коли говорить про теперешнє і майбутнє.

Людмила Постоленко, директор Васильківського професійного ліцею:

- Основне наше завдання нашої команди, наших педагогів - зробити все можливе і не можливе, щоб ця дитина була щасливою.

Що таке щастя по-інтернатівські Людмила Постоленко знає не з книжок. Більш як 20 років тому вона закінчила цей самий Васильківський інтернат. Спонсорська допомога у таких установах завжди потрібна. Від шкарпеток до капітального ремонту, який у цьому інтернаті не робили півсторіччя. Чи нового спортзалу. Чи навіть просто звичайного спілкування.

Людмила Постоленко, директор Васильківського професійного ліцею:

- Це і спортивна організація дозвілля. Виходячи з інтересів і вподобань дітей, фотокружок, яким діти займаються - авторське фото. Це просто спілкування, от сьогодні - яка актуальна тема, на яку тему ми могли поговорити, не важливо - фахівець ти, чи ні.

Тут цінують будь-яке прагнення допомогти, додає волонтер Дмитро. І шукає однодумців у соціальних мережах - небайдужих і зацікавлених, які могли б хоч годину на тиждень присвятити роботі в інтернаті. Так, щоб загалом це не було акцією одного дня.

Автор: Тетяна Даценко. Оператор: Євген Рижик. Перший Національний.