Сильні духом

Це коли тринадцятирічна Софія Самолюк, переможниця багатьох міжнародних пісенних конкурсів, відмовляється співати на одній сцені з представником країни, яка вbuвaє українських дітей. Організатори дитячого конкурсу в італійському місті Сан-Ремо приховали участь у ньому pociянuнa і тому досить жалюгідно виглядали на сцені, коли українська дитина несподівано для всіх присоромила дорослих, які хотіли продемонструвати, що «іскуство внє політікі».

«Я не співатиму на одній сцені з російськими терористами, які вбивають українських дітей. Сподіваюся, наступного року на цій сцені країни-терористки не буде. Будь ласка, підтримуйте Україну», — заявила зі сцени Софія.

Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба нагородив Софію Самолюк. Глава МЗС звернувся до Софії Самолюк та зазначив, що іноді, аби перемогти в конкурсі чи змаганні, не потрібно співати, малювати, створювати скульптуру, знімати фільми тощо. Іноді для цього потрібно просто зайняти позицію, продемонструвати, що ти є представником свого народу, який цінує власну гідність.

"Саме це ти і зробила. І тому ти перемогла. У тебе не буде диплому фестивалю Sanremo цього року, але ти здобула щось набагато більше. Ти здобула перемогу для своєї країни, справжню культурну перемогу. Не заспівавши жодного слова, але сказавши надзвичайно сильні слова", – підкреслив Дмитро Кулеба.

Також додав, що замість диплома Sanremo хоче нагородити українську вокалістку подякою Міністра закордонних справ України "За перемогу духу в культурній дипломатії".

Сила духу — коли українець відмовляється отримувати престижну премію імені Ремарка на одній сцені із російською письменницею, як зробив це відомий далеко за межами країни, талановитий наш художник-ілюстратор Сергій Майдуков, лаконічно пояснивши організаторам свою відмову: poziян у моєму житті вже досить…

Сила духу — це коли під виття сирен кияни йдуть до Національного театру імені Франка на виставу «Три товариші» того ж Ремарка, аби подарувати квіти та огорнути любов’ю й своїми шаленими оплесками Євгена Нищука, Олександра Печерицю та інших акторів, які з автоматами в руках захищають свою країну і вирвались на кілька діб, аби відновити цю культову виставу.

Сила духу — це одразу після жахливого нальоту у Херсоні, терміново відправивши поранених "швидкою" в лікарню, зібрати на залізничному вокзалі переляканих пасажирів фірмового поїзду Херсон-Львів, заспокоїти їх гарячим чаєм, кавою і добрим словом. А на першій же станції після Херсону оперативно організувати заміну пошкоджених вагонів на цілі, пересадити в них пасажирів і прибути до Львова із запізненням лише на 14 хвилин під захоплені оплески львівських залізничників…

Сила духу — це коли фермер-українець, використовуючи залишену на полі бою ворожу техніку, збирає пристрій для автоматичного керування трактором на відстані, щоб виорати заміновані поля і посіяти жито, яке заколоситься влітку…

Сила духу — це, маючи синдром Дауна, відкрити власну пекарню у Фастові під час війни, і попри блек-аути та повітряні тривоги, щодня вставати о п‘ятій ранку, щоб замісити тісто, запалити піч та наповнити ще сонну вулицю смачним та вічним запахом свіжої житньої випічки, бо слово жито і жити — мають один корінь.

За матеріалами ЗМІ