«Ми спілкуємося з людьми на місцях, бачимо зміни й віримо, що вони дадуть позитивні результати»

Ми готували цей текст з отцем Сергієм Прокопчуком ще до сумнозвісного розголосу про зустріч духовенства у Старій Рафалівці на Рівненщині. Наш проект завжди цікавився діяльністю активних священників, які самі себе називають «підписанти». І зараз хотілося знати, що вони собі думають і в якому напрямку працюють.

Проте їхнє зібрання спричинило стільки домислів, що цей текст тепер має на меті не тільки обговорити стан і перспективи міжправославного діалогу в Україні, а й пояснити позицію учасників зустрічі. Нехай буде більше ясності в цьому питанні.

Дедалі більше людей в УПЦ та ПЦУ стають прихильниками діалогу

— Отче, з нашої з вами минулої розмови минуло лише півроку, але за цей час уже відбулася друга зустріч у Софії Київській, діалог між конфесіями все ж таки ведеться. Як ви оцінюєте, наскільки змінилася ситуація? Чи бачите ви якісь зрушення у ставленні духовенства та пастви ПЦУ до вірян УПЦ?

— Для того щоб оцінити динаміку розвитку діалогу, важливо правильно визначити основні фактори, котрі впливають на цей процес.

Ще влітку 2022 року після першої зустрічі в Софії Київській в одному зі своїх інтерв’ю я звертав увагу на суб’єктів цього процесу: УПЦ, ПЦУ, суспільство, держава. Такий собі квадрат взаємовідносин. У кожного з цих суб’єктів проходять свої процеси, вирують певні емоції, домінують ті чи інші цілі й завдання. І це є нормальним явищем. Завдяки діалогу між цими інституціями налагоджується контакт, іде пошук точок дотику, спільного знаменника.

За останні півроку в цьому процесі відбулися певні зміни як позитивні, так і негативні. Почну з останніх.

Окрім уже названих чотирьох суб’єктів діалогу виокремився ще один, п’ятий. Він є деструктивним і негативно впливає на позитивний рух діалогу. Це така собі п’ята колона в українському церковному і світському середовищі. Назву її умовно «провокатори». Це люди, або навіть цілі спільноти чи організації, котрі свідомо чи несвідомо намагаються розхитувати ситуацію.

Хтось на це відразу скаже: «Так це ж УПЦ МП!» Для багатьох так вважати досить зручно. Легко скинути відповідальність на окрему людину чи організацію.

Насправді до цієї «п’ятої колони» відносяться не лише явні колаборанти та провокатори в УПЦ (а треба визнати, що їх у нашій Церкві достатньо). Тут тобі й представники ПЦУ — деякі властолюбні й уперті владики та священники, котрі слідом за молодиками з болгарками в руках та балаклавами на обличчі вриваються у «віджаті» храми. І агресивні активісти, для яких церковне питання насправді стоїть десь на 25-му місці, а в церковних сутичках вони просто випускають пар або захищають чиїсь корпоративні інтереси. І політикани, держслужбовці, котрі почали відчувати себе ледве не володарями світу.

Значний негативний вплив мають і заангажовані ЗМІ, ті журналісти, котрі відпрацьовують замовлення або просто непрофесійно виконують свою роботу, однобоко подаючи інформацію.

Насправді таких деструктивних сил не так багато, але нині їхні дії найбільше висвітлюються, стають резонансними, бо знаходять підтримку зі сторони змученого війною і часто дезорієнтованого суспільства.

Паралельно цим негативним процесам ідуть позитивні зміни. У людей поступово відкриваються очі. Народ починає розбиратися, що є зло, а що добро. Дедалі більше людей в УПЦ, ПЦУ, держслужбовці та прості українці усвідомлюють складність ситуації та стають прихильниками діалогу. І не за горами той час, коли Богом даний дар слова буде домінувати у суспільних і церковних процесах.

Тільки потрібні терпіння та виваженість. А ще — наполегливість та чітко визначені цілі.

Для учасників діалогу це: єдність українського православ’я, об’єднання зусиль навколо проповіді Євангелія та допомога своїй країні у досягненні перемоги та миру.

Хтось обов’язково скаже: «А який толк у вашій болтовні?»

Щодо динаміки розвитку діалогу.

Якщо перша зустріч у Софії Київській 5 липня 2022 року була сприйнята як щось неочікуване й участь у ній взяла лише невеличка група священнослужителів УПЦ і ПЦУ за посередництва тодішнього керівництва ДЕСС, то формат другої зустрічі 16 лютого 2023 року був набагато ширший. Долучилися представники духовних шкіл обох Церков. З боку УПЦ взяв участь представник від Митрополії. Дуже важливим є те, що в процес включилися авторитетні віряни УПЦ і ПЦУ, а також відомі громадські діячі, релігієзнавці та богослови.

У період між двома зустрічами в Софії Київській проходило активне онлайн-спілкування. Нині група діалогу нараховує понад 50 осіб, і це лише активна її частина. У складі є представники й інших Помісних Церков. Основні меседжі діалогу через міжнародні церковні ЗМІ та безпосередніх учасників транслюються по всьому православному світі. Усі мають розуміти, що церковна криза в Україні негативно позначається на світовому православ’ї, а її вирішення потребує участі Помісних Церков.

Окрім зустрічей у Софії Київській проходять обговорення нагальних питань і в інших форматах. Так, 21 січня 2023 року відбулася онлайн-конференція. Є відеозапис виступів. Нещодавно, 5 травня, в Києві проходила неформальна й непублічна зустріч учасників діалогу.

Важливим є об’єднання зусиль та реагування на різні процеси в церковному житті. 31 березня опубліковано спільну заяву учасників діалогу з приводу церковного конфлікту в Івано-Франківську, в якій засуджено силові методи вирішення конфліктних питань.

У процесі діалогу особливу увагу варто звернути на документи, оприлюднені учасниками цього процесу. Це «Декларація порозуміння» за підсумками першої зустрічі в Софії Київській та підсумковий документ другого зібрання — «Звернення учасників міжцерковного діалогу в Софії Київській до єпископату, духовенства та вірян УПЦ та ПЦУ від 20 лютого 2023 року».

Не менш змістовними стали виступи на другій зустрічі в Софії представників діалогових груп. Від УПЦ — о.Ігоря Ковровського, від ПЦУ — о.Володимира Вакіна, ректора Волинської духовної академії ПЦУ. Тези цих виступів були узгоджені групами й містять глибокий аналіз ситуації та пропонують конкретний алгоритм дій.

Хтось обов’язково скаже: «А який толк у вашій болтовні? УПЦ так і залишається під впливом РПЦ, ПЦУ й далі агресивно віджимає храми в УПЦ». Не секрет, що градус напруги в спілкуванні навіть учасників діалогу досить високий. І це закономірно, бо ситуація в міжцерковних відносинах дуже непроста. Тому вона й потребує складних рішень, котрі можливо досягти тільки шляхом широкого діалогу. Інших варіантів немає.

Ми всі є православними, ми українці. Ми об’єдналися, щоб разом захистити свою Батьківщину. Ми маємо об’єднати зусилля, щоб українське православ’я стало єдиним і потужним і змогло вести якісну місію проповіді євангельської істини в Україні.

Шкода, що ця скромна подія наробила стільки галасу

— Що за зібрання священників відбулося нещодавно у вас на Рівненщині? Учасники зустрічі так прокоментували спільне фото у Старій Рафалівці: «Досить підписувати треба діяти». У вас є план дій?

— Мені шкода, що ця скромна подія наробила стільки галасу. Напевне, нашому правлячому архієрею митрополиту Анатолію донесли про неї викривлену інформацію. Окрім того вийшло непорозуміння з відеосюжетом о.Андрія Пінчука. Думаю, він сам дасть відповідь і розкаже, чому так вийшло.

Що це була за подія? На два дні, 10-11 травня, до мене на парафію в Старій Рафалівці з’їхалося близько 30 священників УПЦ з різних регіонів України. Жодного завдання чи мети загальноцерковного значення ми не мали. Просто друзі прибули привітати мене з ювілеєм, з днем народження. Ми посиділи, поговорили про наболіле, ось і все.

Взагалі у нас з владикою Анатолієм склалися хороші відносини. Ще під час Собору УПЦ у Феофанії наш владика продемонстрував чітку проукраїнську позицію, підтримавши ініціативу Блаженнішого Митрополита Онуфрія про відокремлення від РПЦ. У той день я також був у Києві й особисто подякував владиці за його активну позицію.

Пізніше, після першої й другої зустрічі в Софії Київській, владика по-батьківськи поговорив зі мною — звичайно, було за що мені тоді надавати по шапці. Але він покрив мої немочі своєю любов’ю. Навіть удостоїв нагороди — носіння митри. Тому я хотів би публічно вибачитися перед владикою та іншими людьми за ту смуту, котра виникла через цю ситуацію.

Хоча, напевно, так мало би статися Промислом Божим. Бо нині для нашої, уже багатьом відомої, старорафалівської парафії настають тяжкі часи випробувань, тому такою важливою для нас є молитовна підтримка церковної спільноти.

На жаль, наші активні дії задля досягнення порозуміння для деяких «провокаторів» не є цінними. І я знаю, що у владних кабінетах нашої Вараської ОТГ готується так званий «перехід» нашої церковної громади до ПЦУ.

Так, нещодавно у місті Вараш було проведено незаконні збори міської громади щодо «переведення» кафедрального собору в ПЦУ. Ініціаторами виступили депутати, держслужбовці, громадські активісти. А учасниками довелося бути представникам бюджетної галузі: вчителям, працівникам культури та іншим. Ми не хочемо, щоб такі дії спровокували силовий конфлікт навколо нашої парафії та древнього храму в с.Стара Рафалівка. Хочеться вірити, що й наше керівництво, і друзі серед духовенства ПЦУ, і колеги по діалогу, підтримають нашу релігійну громаду на шляху до порозуміння.

Потенціал об’єднавчих процесів є, і він помножений на бажання допомогти Україні та Церкві Христовій

Щодо плану дій, то стратегія, яка зараз спостерігається в інформаційному полі нашої Церкви, — «захист» та звинувачення всіх навколо в наших бідах. Ми не хочемо апелювати мовою війни. Ми переконані, що надважливими є дії, спрямовані на порозуміння, діалог та єдність православних українців. Якщо є питання один до одного, потрібно сідати за стіл і розмовляти. Якщо є звинувачення, треба використовувати цивілізовані механізми й доводити свою правоту або невинуватість. Найголовнішим є прагнення до єдності — хоча б навколо проповіді християнських цінностей та добрих справ у царині просвітництва, волонтерства та місії.

На наш погляд, це має робитися на двох рівнях: парафіяльному та загальноцерковному.

Щодо першого рівня, то вже зараз духовенство у співпраці з вірянами започатковують у себе на місцях дуже цікаві, змістовні й корисні ініціативи. Особливо це активізувалось під час війни, коли виникла ще більша потреба займатися вихованням молоді — тих, кого зараз називають «діти ковіду й війни». Значної підтримки потребують переселенці та ті, хто втратив домівки чи близьких людей. Окремо стоїть питання психологічної реабілітації військовослужбовців. І воно з часом буде лише загострюватись і потребуватиме складних організаційних рішень. Церква не може тут стояти осторонь.

Наприклад, ми у своїй парафії ініціювали створення громадського об’єднання «Центр духовного розвитку Добре серце», в межах якого разом із жителями громади плануємо розвивати діяльність у зазначених напрямках.

Щодо загальноцерковного рівня, то тут як приклад можу навести наш рух підписантів.

Уже понад рік групу священників та вірян об’єднують певні ідеї та цінності. Ще на початку війни ми засудили дії патріарха Кирила та РПЦ, котрі благословили війну проти України. Ми підтримали й взяли участь у процесі діалогу. Ми об’єднали наші зусилля на шляху до перемоги й миру на нашій землі. Уже всі знають, що рух підписантів — це проукраїнське активне крило, і ми не анонімні персони, а діючі священнослужителі, котрі мають підтримку своїх парафіян.

Ми не мовчимо щодо проблем у нашій Церкві, але водночас відкрито стаємо на захист принципів свободи та людської гідності. Якщо раніше нас вважали бунтарями та обновленцями й ми мали невелику підтримку в церковній спільноті УПЦ, то зараз декілька сотень священників є активними учасниками руху, а тисячі в усіх куточках України підтримують наші ідеї, цінності та дії.

У цей складний час ми закликаємо всіх єднатися навколо Христа та проповіді Божої істини. Єднатися в бажанні підтримати рух до перемоги та миру.

Зараз наші юристи підготували три варіанти типових статутів організацій, котрі будуть направлені на досягнення визначених цілей. А саме: концепції діяльності релігійного братства, громадського руху та незалежної громадської організації. Наш рух нині в процесі оформлення, хоча вже зараз є декілька відділів та робочих груп, що працюють у різних напрямках — інформаційному, юридичному, просвітницькому, волонтерському, профспілковому та діалоговому.

Тобто потенціал об’єднавчих процесів є, і він помножений на бажання допомогти Україні та Церкві Христовій у досягненні єдності та миру.

Наша Церква проходить швидкий шлях позитивних змін

— Як на ваш погляд, ситуація довкола нашої Церкви буде погіршуватися? Бо поки що приводів для оптимізму не видно.

— Відповідь на це питання потрібно шукати, враховуючи історичний контекст, а аналіз проводити в богословському та філософському вимірі.

Церква має боголюдську природу. Те, що стосується божественної природи Церкви: її місія в світі, її сутність, буття як містичного організму — усе це перебуває, якщо можна так сказати, під наглядом Бога. Тому тут немає за що переживати. Навіть «врата пекла не здолають Церкву».

Інше питання — з її людською складовою, розвитком її структури, організації її земного буття. Тут уже впливає людський фактор, історичні реалії, недосконалості нашого життя.

Оцінюючи буття та функціювання УПЦ як певної інституції, ми маємо визнати, що стоїмо на межі катастрофи. І проблеми, котрі довели її до цього стану, мають свою основу в різних площинах суспільного та релігійного життя. В той же час завдяки випробуванням, котрі переживає нині як наша батьківщина, так і ми, члени УПЦ, наша Церква проходить швидкий шлях позитивних змін.

Ми, вірні УПЦ, за останній рік багато що переосмислили, визнали свої помилки, виконали певний алгоритм дій задля якісної зміни нашого церковного життя й служіння Божій істині. Ці зміни для багатьох не дуже очевидні. Хтось вважає, що їх недостатньо задля того, щоб вивести УПЦ з кризи. Але ми, священники, котрі безпосередньо працюють з людьми на місцях, бачимо ці зміни й віримо, що вони дадуть свої позитивні результати.

Як те маленьке зерно, яке впаде в родючу землю, дасть плід сторицею, так і наш віруючий, добрий, мудрий і працьовитий український народ зуміє показати приклад єдності, вірності Богу та Його божественним істинам і любові до своєї земної Батьківщини-України.

Друзі! Долучайтеся до створення простору порозуміння та єдності)

Наш проєкт — це православний погляд на все, що відбувається навколо Церкви і в Церкві. Відверто і чесно, на засадах взаємоповаги, християнської любові та свободи слова ми говоримо про те, що дійсно хвилює.

Цікаві гості, гострі запитання, ексклюзивні тексти — ми існуватимемо й надалі, якщо ви нас підтримаєте!

Ви донатите — ми працюємо) Разом переможемо!

Картка Приват (Комінко Ю.М.)

Картка Моно (Комінко Ю.М.)

Джерело