Коли в домі є підліток…

...тоді це маленька війна. Бо він має завдання перевірити на міцність усі цінності, які ви в нього вклали. Усе перевіряється до дрібниць, до нюансів і, за найменшої ознаки фальшу, відкидається. І ви обов’язково дізнаєтесь, де схибили.

Підліток нагадує людину з межовим розладом особистості, бо концентрує свою любов і ненависть на мамі. Ну, якщо є тато, то на обох батьках. Але на мамі більше. Претензії до мами — то претензії до життя, бо мама колись його дала. Тепер має відповісти. За все. Навіть за оце своє рішення, бо він же не просив…

Кожна батьківська установка пройде випробовування на міцність та життєздатність. Кожна батьківська помилка буде збільшена, мов крізь лупу.

А у сухому залишку послання таке: я буду руйнувати усе, чому ви мене навчили. І я подивлюсь, чи зможете ви мене любити таким… бо я дуже потребую, щоб ви змогли. Я зненавиджу вас за кожен раз, коли ви не зможете. І забуду усі рази, коли ви могли.

Звісно, я дозуватиму свої перетини кордонів. Бо мені потрібно, щоб ви вижили й… продовжували мене утримувати. Навіть якщо при цьому я вважаю, що то мізер, не вартий навіть згадки. Не те що подяки. Підліток і подяка? Ото насмішили…

Я піддам сумніву ваш спосіб життя, я сміятимусь з нього. Казатиму, що зараз так не живуть. Я порівнюватиму вас з батьками інших членів моєї зграї — бо підлітки живуть у зграях — і ви постійно програватимете. Можливо тому, що перед тим ви порівнювали мене з іншими дітьми, і я мав це фатальне відчуття, що я не дотягую. Навіть, якщо ви хотіли якнайкраще.

Я переживатиму за вас, але ніколи не покажу цього. Я плакатиму ночами від того, що образив вас… а на ранок повторю усе знову. І я маю лише одне прохання, яке ніколи не озвучу: витримайте.

Будь ласка, витримайте мене таким. Бо я сам ледь витримую. Бо я маю переконатися, що деякі ваші цінності міцні, міцніші за мій гнів. Бо перевіривши вашу любов на міцність, я навчуся й сам так любити. Бо отримавши те, що мені потрібно, я потім зможу дати це своїм дітям.

Бо, хочу я цього чи ні, я схожий на вас більше, ніж зізнаюся собі. І якщо ви маніпулюєте, я маніпулюватиму краще. Якщо ви маєте претензії, я матиму їх ще більше. Якщо ви обманюєте мене чи себе, я брехатиму ще ювелірніше.

Я битимуся об вас, як хвиля під час шторму, і мені дуже потрібно, щоб ви були скелею, а не піском. Я формуюся. Допоможіть мені…

Зовнішня війна особливо загострила й так непрості стосунки в сім’ях. Бо зовнішнє стає внутрішнім. Батьки почуваються так, ніби мають відповісти за все: навіть за втрачену безпеку або за вимушену еміграцію. Усі регреснули: тобто відкотилися на попередній щабель розвитку. Якщо підліток вже ставав самостійним, заробляв свої перші гроші, приймав свої перші рішення, то тепер йому знов потрібні батьки: заховатися за них й… звинуватити їх.

Підлітковий буревій ніколи не був простим.

Але добре, якщо він припадає на справжні тінейджерські роки: thir-teen, four-teen…nine-teen. Бо якщо сепарація не відбудеться зараз, вона розпочнеться у 30 чи 40. А батькам, відповідно, буде 50-70. Й витримати це тоді значно важче.

Колись моя старша донька у свої 12 прийшла зі школи з серйозним виразом і попередила, що у нас починаються непрості роки, що наші стосунки зіпсуються, але потім налагодяться.

Я чекаю…

Я досі чекаю.

Коли в домі є підліток, то це маленька війна.

А коли два підлітки, то дві маленькі війни, бо в кожного свої інтереси. Вони можуть формувати стихійні коаліції, що змінюватимуться локальними конфліктами, але центром завжди будете ви.

Що робити батькам?

Дбати про свій ресурс.

Жити своє життя.

Пам’ятати, що ви — приклад, який треба наслідувати. Або не треба.

Зустрічатися з друзями, будувати чи підтримувати особисте життя.

Бо підліток — як пташеня, чий дзьоб потроху змінює колір з жовтого на нормальний. Отже, скоро полетить. А за синдром спорожнілого гнізда чули, мабуть, усі.

Просто, якщо сім’я дитиноцентрична й батьки плекають надію налагодити стосунки, коли ці пташенята нарешті відлетять, то це ілюзія. Якщо в батьків не прийнято приділяти увагу одне одному, чути одне одного, проводити час удвох, звідки ця звичка з’явиться потім?

Ну і дбаємо про свій батьківський ресурс. Годиться усе, що дає енергію.

Не годиться усе, що її марнує.

Якось так.

Переможемо.

Журнал "Фамілія"